Справа № 22ц-1407\08 р.  

Категорія п. 5

Головуючий у 1 інс. Стецик Я.Є.

Доповідач: Петричка П.Ф.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2008 року серпня 18 дня, Колегія суддів Судової палати в цивільних справа х апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого - Петричка П.Ф. Суддів: Цяцяка Р.П., Павлишина О.Ф. При секретарі - Борачок М. Б. З участю: позивачки ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 18 грудня 2007 року та додаткове рішення від 18 березня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю частини будинку та зустрічним позовом до визнання добудови до будинку спільною сумісною власністю та реальний поділ добудови,

встановила:

Оскаржуваним рішенням первісний позов задоволено частково, а зустрічний -повністю. Спільною сумісною власністю сторін визнано добудову до АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат площею 18, 2 і 10, 4 кв. м., кухні -7, 4 кв. м. коридора - 9, 5 кв. м. ОСОБА_2. виділено приміщення загальною площею 27, 3 кв. м. вартістю 28011 грн., а ОСОБА_3 приміщення площею 18, 2 кв. м., вартістю 18674 грн.

Сторони зобов"язано закласти відповідні дверні прорізи та користуватися горищем над виділеним кожному приміщенням.

Додатковим рішенням розподілено судові витрати. ОСОБА_2 повернуто 147, 07 грн. зайво сплаченого судового збору, з ОСОБА_3 в дохід держави стягнено 135, 85 грн. судового збору.

Витрати за проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 845, 04 покладено на ОСОБА_3, а судові витрати за проведення експертизи в сумі 350 грн. і 500 грн. за оплату роботи адвоката покладено на ОСОБА_2

вважаючи, що висновки суду не відповідають обставинам справи в апеляційній скарзі позивачка вказала, що проведена добудова до 1\2 частини успадкованого відповідачем не є окремою будівлею і добудовою істотно збільшена вартість 1\2 частини будинку, а частка збільшилась з 1\2 до 71\100.Суд не врахував, що добудова була проведена за кошти позивачки та її батьків, а відповідач не працював тривалий час і не дбав про забезпечення сім’ї. Нею було вкладено значні кошти в

ремонті успадкованої відповідачем частини будинку, підведено газ обладнано центральне опалення, встановлено вікна, двері і підлогу.

Просила скасувати рішення суду, ухвалити нове і визнати 71\100 частину будинку спільною сумісною власністю.

Просила також скасувати додаткове рішення і покласти судові витрати на позивача, посилаючись на неврахування судом її витрат на адвокатські послуги в сумі 2075 грн., витрат на виготовлення документації на будинок батьків позивача в сумі 252, 53 грн., витрат на проведення експертизи Мостиським бюро в.сумі 350 грн.

Заслухавши доповідача, пояснення позивачки в підтримання скарги, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.

Вирішуючи спір і ухвалюючи рішення суд підставно і обгрунтовано дійшов висновку щодо необхідності визнання спільною власністю сторін спору- подружжя ОСОБА_2 прибудови до АДРЕСА_1 проведеної в 1993-94 p.p. під час спільного їх проживання, незважаючи на те, що дозвіл на проведення добудови до належної йому на праві власності частини будинку отри -мав відповідач.

Колегія вважає безпідставними посилання апелянта на те, що проведена добудова не є окремою будівлею і вона збільшила частку відповідача в будинку з 1\2 до 71\100 частин, оскільки оскаржуване рішення не грунтується на визнанні добудови як окремої споруди, а добудова визнана спільною власністю сторін проведено її розподіл, відповідно до запропонованого експертизою варіанту, об’єктивно врахувавши, що добудова має окремий вхід і може бути окремо використовувана.

Звертаючись 4.03. 2004 р. до суду з позовом далі уточнюючи 5.12. 2007 р. позовні вимоги в порядку ст. 31 ЦПК України, впродовж розгляду справи, аж до судового засідання 13.12. 2007 p., позивачка стверджувала, що цінність отриманого відповідачем в порядку спадкування будинку в 1\2 частині збільшилось виключно за рахунок добудови. Доказів збільшення цінності саме частки належної відповідачу внаслідок трудових або грошових затрат позивачки або їх обох остання не подала, тому відсутніми були підстави для визнання спільною сумісною власністю частина будинку отримана відповідачем в порядку спадкування та заповіту після смерті батька в 1982 р.

Крім того відповідач був власником 1\2 ідеальної частини будинковолодіння \без врахування добудови, а реальний розподіл між співвласниками не проводився.

Неспроможними є доводи позивачки щодо спорудження добудови за кошти її батьків, оскільки жодних доказів такого, чи наявності угоди про створення спільної власності на прибудову вона не подала.

Висновок суду не суперечить роз’ясненням п.п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4.10. 1991 р. № 7 з наступними змінами "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" та п.п. 5, 8 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12. 1995 р. № 20 з наступними змінами „Про судову практику у справа х за позовом про захист права приватної власності", ст. 24, 25 Кодексу про шлюб та сім"ю України, які відповідають ст. ст. 57, 62 СК України.

У відповідності з положеннями ст. ст. 88, 220 ЦПК України, додатковим рішенням суд правильно розподілив між сторонами судові витрати, відповідно до задоволення позовних вимо г.

Рішення суду грунтуються на повно, всебічно і об"єктивно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст. ст. 10, 57, 60, 88, 212, 215 ЦПК України, ст. ст. 24, 25 Кодексу про шлюб та сім"ю України, ст. ст. 57, 62, 70, 71 СК України, ст. 372 ЦК

України, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, тому підстав для скасування рішень нема.

Керуючись ст. ст. 303, 305, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 18 грудня 2007 року та додаткове рішення від 18 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскарженою в касаційному порядку протягом двох місяців подачею касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.