ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 липня 2007 року Справа №2а-4720/07
Вінницький окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Сауляк Ю.В.
при секретарі судового засідання Кащук С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Вінницькому районі Вінницької області про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та стягнення різниці між перерахованим та фактично сплаченим підвищенням пенсії
В присутності:
представника позивача: ОСОБА_2 - довіреність від 14.05.2007 року;
представника відповідача: Стратович С.В. - доручення від 21.03.2007 року.
В С Т А Н О В И В :
Подано позов про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та стягнення різниці між перерахованим та фактично сплаченим підвищенням пенсії за період з 2002 року по 2007 рік.
У позовній заяві позивач також просить поновити строк звернення з даним позовом до суду посилаючись при цьому на важкі життєві обставини, вік, стан здоров'я тощо.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що оскільки вона є учасником війни то, відповідно до вимог п.4 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року (в реакції закону від 23.11.1995 року), вона має право на підвищення на 50 процентів мінімальної пенсії за віком. А також статус члена сім'ї (вдови) померлого інваліда ВВВ дає право останній, згідно ч.4 ст.15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року та ст.ст. 37, 38, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року, на отримання підвищення пенсії на 150% мінімальної пенсії за віком.
При цьому у позовній заяві остання зазначила, що розрахунок даного підвищення необхідно здійснювати беручи до уваги розміра мінімальної пенсії за віком, який з 01.01.2002 року по 31.03.2002 року склав 79 грн., з 01.04.2002 року по 30.06.2003 року - 86 грн. 90 коп., з 01.07.2003 року по 31.12.2003 року - 91 грн. 80 коп., з 01.01.2004 року по 31.07.2004 року - 102 грн. 43 коп., з 01.08.2004 року по 30.08.2004 року - 132 грн. 41 коп., з 01.09.2004 року по 12.01.2005 року - 332 грн., з 01.01.2006 року - по 31.03.2006 року - 350 грн., 01.04.2006 року по 30.09.2006 року - 359 грн. та з 01.10.2006 року по 31.12.2006 року - 366 грн., з 01.04.2007 року по день звернення - 406 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд позов задовольнити.
Натомість, відповідач у запереченнях на позовну заяву НОМЕР_1 від 11.06.2007 року зазначив, що Управління пенсійного фонду, здійснюючи розрахунок зазначеного підвищення правомірно користувався положеннями Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 03 січня 2002 року №1, відповідно п.2 якої розрахунок підвищень, що передбачений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», повинен провадитись виходячи із розміру 19 грн. 91 коп., оскільки зазначена постанова не визнана в установленому законом порядку неконституційною.
Окрім цього, 01.07.2006 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого: «дружинам померлих інвалідів війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність», що становить з 01.07.2006 року - 89 грн. 75 коп., з 01.10.2006 року - 91 грн. 50 коп.
Також у письмовій заяві, що міститься в матеріалах справи, відповідач зазначила, що позивач щомісячно отримує пенсію, отже не могла не знати про порушення своїх прав щодо недоотримання до пенсії як учасника війни та дружини померлого інваліда. За таких обставин, враховуючи, що річних строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав позивачем пропущений, відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2, що видано 14.03.2005 року Управлінням праці і соціального захисту населення Вінницької райдержадміністрації, позивач є учасником війни. Окрім цього, остання є вдовою інваліда війни, що також стверджується матеріалами справи, зокрема, посвідченням серії НОМЕР_3, виданим 15.11.2006 року.
Відповідно до ч.3 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року (в реакції закону від 23.11.1995 року), пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується учасникам війни на 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Окрім цього, згідно положень ч.4 ст.15 зазначеного закону в редакції Закону від 23.11.1995 року позивачка має право на пенсію, що підвищується на 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Як стверджується матеріалами справи, у тому рахунку запереченням НОМЕР_1 від 11.06.2007 року, позивачу, як учаснику війни, в 2004 - 2006 роках щомісячно виплачувалось підвищення до пенсії у розмірі 9 грн. 96 коп., а також як вдові інваліда війни з 2004 року по 01.07.2006 року - підвищення як вдові інваліда війни щомісячно у сумі 29 грн. 87 коп., що обраховано відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 03 січня 2002 року №1, виходячи із розміру 19 грн. 91 коп., що також передбачено п.2 зазначеної постанови.
Враховуючи, що зазначена Постанова є підзаконним нормативним актом, що видана на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року, для конкретизації його законодавчих розпоряджень, вона, в силу вимог ч.1 ст.117 Конституції України є обов`язковою до виконання.
При цьому варто зазначити, що при здійсненні підрахунку підвищень до пенсії, що підлягають виплаті відповідно до п.20 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року (до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №2939-IV від 05.10.2005 року) положення ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» від 09.07.2003 року не підлягають застосуванню, оскільки відповідно до ч.3 ст.28 зазначеного Закону: «мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом».
Судом також встановлено, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 року, з 01.01.2007 року набуло чинності положення ч.4 ст.14 закону, відповідно до якого учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також відповідно до цього закону з 01.07.2006 року набрала законної сили ч.4 ст.15 Закону, згідно положень якої члени сім'ї, дружини померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружились вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. За таких обставин, обрахунок щомісячних підвищень до пенсії з 01.01.2007 року та з 01.07.2006 року відповідно правомірно проводився відповідачем виходячи із положень Закону України Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 року та розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що з 01.07.2006 року становило 359 грн., а з 01.10.2006 року - 366 грн.
Разом з цим, відповідно до вимог ст.99 КАС України: «для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів».
Згідно чинного законодавства, а також пенсійної справи НОМЕР_4 позивачка щомісячно отримувала пенсію, отже, не могла не знати про порушення своїх прав та інтересів.
За таких обставин, клопотання позивача про поновлення строку на оскарження не підлягає задоволенню.
З урахуванням наведеного, керуючись ч.1 ст.117 Конституції України, ч.3 ст.14, ч.4 ст.15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року в редакції Закону від 23.11.1995 року та від 05.10.2005 року, ст.ст. 7, 71, 86, 99, 100, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 03 січня 2002 року №1, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
1. У задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на оскарження відмовити.
2. У позові ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Вінницькому районі Вінницької області про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та стягнення різниці між перерахованим та фактично сплаченим підвищенням пенсії відмовити.
Відповідно до ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня ї проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя : /підпис/
Копія вірна:
Суддя:
Секретар:
Станом на 20.07.2007 року постанова суду від 17.07.2007 року по справі №2-а-4720/07 не набула законної сили.