Справа № 22-а9497/08
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справа х Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого: Качана В. Я.
суддів: Коротуна В.М.
Побірченко Т.І.
при секретарі: Сирбул О.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю, визнання об’єкту права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна, що є спільною сумісною власністю, визнання права власності та вселення,
встановила:
У січні 2008 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_3
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що в 2002 році вона познайомилась з відповідачем, вони покохали один одного, вступили в фактичні шлюбні відносини. З кінця 2002 року вони з відповідачем, як подружжя, проживали в орендованій квартирі АДРЕСА_1. Наприкінці 2003 року вони разом переїхали на іншу орендовану квартиру, а саме на квартиру АДРЕСА_2, де сумісно, однією сім’єю, проживали до кінця квітня 2005 року.
24.03.2005 року, тобто підчас перебування сторін в фактичних шлюбних відносинах, на ім’я відповідача, з метою створення сумісної власності, була куплена трикімнатна ізольована квартира АДРЕСА_3, в яку вони наприкінці квітня 2005 року разом поселились і продовжували проживати як подружжя. При цьому, при купівлі цієї квартири, частина грошей, яка була сплачена за цим договором купівлі-продажу, була отримана за кредитним договором оформленим на ім’я відповідача. Відповідач всім представляв її як свою дружину, вони разом, як сім’я, неодноразово їздили на відпочинок. їхні друзі і родичі вітальними листівками поздоровляли їх з відповідачем, як подружжя, зі святами, за адресами, за якими вони разом проживали. Вказувала що вони з відповідачем дуже хотіли мати дітей, але вона не могла завагітніти. В зв’язку з цим вони разом з відповідачем, як подружжя, звернулись до НДІ педіатрії, акушерства і гінекології, для обстеження та лікування і разом пройшли курс лікування. Після цього лікарі їм повідомили, що вони можуть мати дітей. Вони продовжували проживати однією сім’єю і сподівались, що в них народиться дитина. Наприкінці листопада 2007 року вони посварились, а в грудні 2007 року відповідач повідомив їй що в нього є інша жінка з якою він вирішив створити сім’ю. При цьому вони домовились, що продадуть квартиру, що є предметом спору, поділять гроші і відповідач пішов з квартири. 17 січня 2008 року відповідач увірвався до квартири, влаштував скандал, вигнав її з квартири та замінив замки на вхідних дверях. Тому вона змушена була, за захистом своїх законних прав та інтересів, звернутись до Дарницького районного суду з цим позовом.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2008 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов до ОСОБА_3, посилаючись на те, що рішення, що оскаржується, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки рішення не відповідають обставинам справи.
Представник позивачки в апеляційній інстанції просив задовольнити апеляційну скаргу та задовольнити позовні вимоги своєї довірительки у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання апеляційної інстанції не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в матеріалах справи є розписки про отримання ним судової повістки до суду.
Заслухавши доповідь головуючого - -, думку представника позивачки, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В обгрунтування рішення суд першої інстанції послався на те, що позивачка не довела те, що вносила свої особисті кошти в купівлю спірної квартири та не довела факт спільного проживання з відповідачем як з 2002 року так і під час купівлі цієї квартири в березні 2005 року.
Разом з цим з такими висновками в повній мірі погодитись не можна з урахуванням наступного.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до показів свідків з боку позивачки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з 2002 року до квітня 2005 року, тобто до набуття квартири, що є предметом спору, сторони проживали разом, як одна сім’я, в квартирах, які знімали, що представлялись як чоловік і жінка, що разом відпочивали за межами міста Києва. Що спірна квартира набута сторонами разом, що сторони також продовжували проживати в ній разом, що позивачка поводила себе як повноправна господарка. Свідки з боку позивачки, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, мешканці будинку в якому знаходиться квартира, що є предметом спору, хоча і не бували в цій квартирі, знають сторін з моменту заселення в цю квартиру, як сім’ю, бо часто і протягом тривалого строку спілкувались з ними як у дворі цього будинку так і на дитячому майданчику біля будинку і рівень взаємовідносин сторін не залишав сумніву про те, що вони є спірної квартири, в яку вони разом поселились та проживали, то цей кредит отримано відповідачем в інтересах їх сім’ї і погашався їх сім’єю, в особі відповідача, до грудня 2007 року. Представник позивачки показав суду, що позивачка розуміє, що повинна нести обов’язки по виплаті залишку цього кредиту, починаючи з грудня 2007 року, в сумі, яка пропорційна її частці власності в спірній квартирі і готова нести ці витрати, але відповідач уникає спілкування з нею і з цього приводу.
Таким чином, судовою колегією встановлено, що спірна квартира була куплена на ім’я відповідача за суму в розмірі 371 000, 00 гривень.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідач, на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2000 року, тобто до того як сторони стали проживати однією сім’єю, купив квартиру АДРЕСА_4, а 17 березня 2005 року, тобто за тиждень до придбання спірної квартири, продав її за суму в розмірі 92 750 грн. (а/с 43, 86). А тому гроші отримані за продаж цієї квартири є його особистою власністю. Як вбачається з пояснень відповідача та його представника, ці гроші були сплачені при купівлі спірної квартири разом з сумою отриманого кредиту, продавцям спірної квартири. Цю обставину не заперечувала і позивачка та її представники. А тому на цю суму частка власності відповідача повинна бути збільшена, пропорційно до суми купівлі спірної квартири. Таким чином, судовою колегією встановлено, що з кредитних коштів за придбання спірної квартири сторонами було сплачено 278 250 грн. (371 000 грн. 92 750 грн.). А тому позивачка набула право власності на частку в цій квартирі, що пропорційна 139125 грн. (278 250 грн.: 2), по відношенню до суми купівлі квартири. І це становить 375/1000 часток квартири (139 125 х 100: 371 000). Частка грошей відповідача вкладених в купівлю спірної квартири, становить 231 875 грн. (139 125 грн. + 92 750 грн.) і, відповідно, його частка власності у спірній квартирі становить 625/1000 (231 875 х 100: 371 000).
Відповідно до вимог ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
У відповідності до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування своїм майном. А оскільки позивачка, з наведених вище підстав є співвласником спірної квартири, то позовні вимоги і в частині вселення в спірну квартиру також підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, висновки рішення не відповідають обставинам справи
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 58, 60, 70, 74 СК України, ст. ст. 317, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія
суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2008 скасувати, постановити у справі нове рішення, наступного змісту:
Визнати факт сумісного проживання однією сім’єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з грудня 2002 року по листопад 2007 року включно.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 375/1000 часток квартири АДРЕСА_3.
Вселити ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_3.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили, шляхом подання до цього суду касаційної скарги.