Провадження № 2/760/3962/20

Справа № 761/16704/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Ступак М.С.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 03.05.2017 згідно наказу №62/3-к від 03.05.2017 ОСОБА_1 була звільнена відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з посади менеджера транспортно-експедиційної діяльності.

Зазначає, що в день звільнення з нею не було проведено остаточного розрахунку, а саме: не виплачено заробітну плату за лютий -травень 2017 року в сумі 28 670,67 грн., дана обставина підтверджується копією розрахункового листа за лютий 2019 року та витягу з особового рахунку працівника ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 до 28.02.2019.

Позивач вважає, що оскільки відповідач не провів повний розрахунок в день звільнення, порушивши вимоги ст.116 КЗпП України, з відповідача повинно бути стягнено також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на викладене, просить позов задовольнити та стягнути з відповідача загальний розмір заборгованості 244983,39 грн., що складається з заборгованості по заробітній платі за лютий-травень 2017 року у сумі 28670,67 грн. та компенсації середнього заробітку за період затримки з 03.05.2017 по 17.04.2019 у сумі 216312,72 грн.

12.06.2019 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою суду від 14.06.2019 позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 29.07.2019 у справі відкрито спрощене позовне провадження.

29.07.2019 судом було зроблено запит до відповідача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 28.12.2019 справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Також ухвалою суду від 28.12.2019 витребувано у відповідача належним чином завірену довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 та довідку про заборгованість по заробітній платі.

Разом з тим, відповідачем не виконано вимоги ухвали суду щодо надання відзиву на позов та витребуваних доказів.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений та відзиву на позов не надано.Про причину неявки суд до відома не поставив.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 03.05.2017 згідно наказу №62/3-к від 03.05.2017 ОСОБА_1 було звільнено з посади менеджера транспортно-експедиційної діяльності за угодою сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України).

З матеріалів справи вбачається, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», у день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати за лютий-травень 2017року в сумі 28 670,67 грн.,що підтверджується копією розрахункового листа за лютий 2019 року та витягу з особового рахунку працівника ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 до 28.02.2019, а тому вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Оскільки відповідач не провів повний розрахунок в день звільнення, чим порушив вимоги ст.116 КЗпП України та доказів здійснення такої виплати на час розгляду справи суду не надав, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення також середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач вважає, що розмір відповідної компенсації за час затримки розрахунку з дня звільнення у період з 03.05.2017 року по 17.04.2019 складає 216 312,72 грн. Отже загальна сума компенсації, яка належить до виплати складає 244 983,39 грн.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та інші.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті насамперед слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення зазвичай ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Судом безспірно встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач порушив строки виплати ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні.

Так, при розмірі невиплаченого заробітку - 28670,67 грн., позивач просить стягнути 244 983,39 грн. за затримку розрахунку, що значно перевищує розмір невиплаченої суми.

Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

З огляду на наведене вище, враховуючи матеріали справи та оцінюючи їх у сукупності, в тому числі обставини, які підлягають дослідженню, що викладені у висновку ВСУ у справі № 6-113цс16 , суд вважає за можливе стягнути з ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» на користь ОСОБА_1 28670,67 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку до суми основного заробітку.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає 840,80 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 43, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 3, 4-7, 11-13, 18, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280-283 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» (м. Київ, вул. Народного Ополчення, 25, код ЄДРПОУ 22890514) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) 28 670,67 грн. заборгованості по заробітній платі та 28 670,67 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В іншій частині поданого позову, відмовити.

Стягнути з ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» (м. Київ, вул. Народного Ополчення, 25, код ЄДРПОУ 22890514) у дохід держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Букіна