1
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді: Сіротюка В.Г.,
Суддів: Сокола В.С., Терент’євої Н.М.,
з участю секретаря: Іванова О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Леонова Олександра Володимирівна про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А :
09 лютого 2009 року ОСОБА_1 на підставі статті 727, 728 ЦК України звернувся до суду із вище зазначеним позовом, просив розірвати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 07 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдарованою), реєстровий номер 583, визнати за ОСОБА_1 право власності на дану квартиру. В червні 2009 року ОСОБА_1 в порядку частини 2 статті 31 ЦПК України змінив позовні вимоги (а.с.42-43), обґрунтовуючи вимоги дефектом волевиявлення сторін при укладенні договору, що мало наслідок вчинення сторонами удаваного правочину, просив визнати оспорюваний договір дарування недійсним з моменту його укладення та застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони у попереднє становище, визнати за ним право власності на квартиру.
В обґрунтування вимог вказав, що спірна квартира являється дошлюбним майном, під час укладення договору дарування сторони не проживали однією сім’єю і вирішували питання про добровільний поділ спільно нажитого майна та, уклавши договір дарування, фактично приховали правочин поділу спільно нажитого майна.
Рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 07 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований у реєстрі під № 583. Повернуто сторони у первісний стан: визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2, припинивши право власності за ОСОБА_2 Скасовано заходи забезпечення позову згідно ухвали Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 квітня 2009 року та знято арешт з квартири АДРЕСА_1, зареєстрованої на ім’я ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 370 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Вказує на неповне з’ясування судом обставин та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, на неврахування судом першої інстанції відсутності правочину щодо поділу сумісного майна подружжя взагалі та на неправильне застосування положень статті 235 ЦК України.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2, її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали повністю за викладеними доводами, ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити за безпідставністю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, вислухавши пояснення сторін, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
З огляду на зазначені вимоги матеріального закону при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який вони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.
Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (наприклад, договір купівлі-продажу квартири, що насправді є договором застави в забезпечення повернення позики або укладений з метою уникнути звернення стягнення на заставлене майно в судовому порядку). При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.
Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що за удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.
Удаваний правочин може визнаватися недійсним на підставі частини 1 статті 215 ЦК України як такий, що суперечить вимогам закону та до удаваних правочинів правові наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки тоді, коли правочин, який сторони дійсно мали на увазі, є нікчемним або суд визнає його недійсним.
Встановлено, що 07 лютого 2008 року ОСОБА_1 (дарувальник) подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (обдарована). Даний письмовий договір відповідає встановленій законом формі (частина 2 статті 719 ЦК України).
Обґрунтовуючи вимоги позову ОСОБА_1 вказував, що сторони уклали договір дарування з метою приховати правочин поділу майна подружжя. Колегія суддів вважає, що позивачем на надано належних доказів про наявність правочину поділу майна подружжя та ОСОБА_1 не обґрунтував дефект волевиявлення сторін, в судовому засіданні відповідачка заперечувала проти даної обставини, зазначаючи, що дарування відбулось за взаємною згодою сторін.
Вирішуючи дане питання, суд першої інстанції не звернув уваги і не спростував як заперечення проти позову так і надані нотаріусом письмові пояснення (а.с. 17, 49) в тій частині, що сторонам при укладенні договору дарування нотаріусом було роз’яснено, що договір дарування являється безоплатним правочином, не може містити обов’язків для обдарованої (а ОСОБА_1 доводить саме те, що у зв’язку з договором дарування ОСОБА_2 зобов’язалась не подавати позову до суду про поділ майна подружжя та про стягнення аліментів на утримання дитини), сторонам були також роз’яснені зміст статей 230-236, 717-723, 726, 727 ЦК України, про що вказано в пункті 10 договору, сторони підтвердили, що договір не приховує інший правочин та сторони не заявляли про добровільний поділ майна подружжя.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.
Представником позивача в судовому засіданні було надано копію рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2009 року, яким вирішено спір сторін про поділ сумісного майна подружжя. Дане рішення являється преюдиціальним з точки зору встановлення судом факту і наявності сумісного майна подружжя. При вирішенні даної справи сторони не заявляли про наявність правочину щодо поділу майна, а, навпаки, поданими до суду позовами захищали порушені, на їх думку, права, що взагалі не свідчить про намір добровільно вирішити питання поділу сумісного майна (про що саме доводив позивач ОСОБА_1) окрім як і лише в судовому порядку. Спірна квартира (квартира АДРЕСА_1) згідно вище наведеного рішення не являється сумісним майном подружжя, оскільки сторони добровільно уклали договір дарування і судом іншого не встановлено.
Також колегія суддів вказує як на відсутність правочину поділу сумісного майна взагалі, так і на те, що позивач поданими позовами (а.с. 3-4, 42-43) зазначав різні варіанти домовленості сторін щодо поділу майна, що свідчить лише про відсутність будь-якої домовленості.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Таким чином, оскаржуване рішення являється незаконним і необґрунтованим, тому порядку пункту 3 частини 1 статті 309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові за недоведеністю на підставі вище наведеного.
Керуючись статтями 303, 307 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим ,
В И Р І Ш И ЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Центрального районного суду міста Сімферополя АРК від 30 листопада 2009 року скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Леонова Олександра Володимирівна про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1, реєстровий номер 583, укладений 07 лютого 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 недійсним і застосування наслідків недійсності правочину.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: