КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________

Справа №755/25038/14-ц

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/12302/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Коліснику В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колісника Богдана Олеговича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 8 липня 2020 року (суддя Арапіна Н.Є.) за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Правекс банк», Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,

встановила:

заочним рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 серпня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Правекс Банк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії по програмі мультивалютного кредитування № 895-011/08Ф від 18 жовтня 2008 року станом на 20 серпня 2014 року у розмірі 1 986 328грн 43 коп., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1 926 406грн 05коп., заборгованості по процентам у розмірі 59 922грн 38коп. та витрати по оплаті судового збору в сумі 3 654грн.

У квітні 2020р. ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження № 52816993 з ПАТ «Правекс Банк» на неї та про визнання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 28 вересня 2016р., таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 26 травня 2017 року між ПАТ «КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 2901-020/11Ф від 17 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Авістар».

16 листопада 2017р. між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 16112017, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право вимоги за вказаним кредитним договором.

20 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 20112017, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором перейшло до ОСОБА_1 .

Заявник зазначала, що внаслідок укладення договору № 20112017 відбулося поєднання кредитора і боржника в одній особі, що в свою чергу призвело до припинення зобов`язання, що у свою чергу є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не

підлягає виконанню.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 8 липня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Колісник Б.О. просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву.

Представник заявника вважає помилковим посилання суду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 вересня 2018 року по справі № 909/968/16 та у постанові від 31 жовтня 2018 року по справі № 465/646/11, оскільки дані висновки стосувалися застосування норм права у справах з іншими фактичними обставинами, не пов`язаними із заміною сторони виконавчого провадження. Оскільки укладені договори купівлі-продажу прав вимоги не визнані недійсними, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що фізична особа не може бути стороною договору відступлення прав.

Також, представник заявника зазначає, що внаслідок укладення 20 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору № 20112017 купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 2901-020/11Ф від 17 жовтня 2008 рокувідбулося поєднання кредитора і боржника в одній особі і зобов`язання по даному кредитному договору припинилися, що є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.175-176 т.2), у судове засідання не з`явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Колісника Б.О., який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Заочним рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 серпня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Правекс Банк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії по програмі мультивалютного кредитування № 895-011/08Ф від 18 жовтня 2008 року станом на 20 серпня 2014 року у розмірі 1 986 328грн 43 коп., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1 926 406грн 05коп., заборгованості по процентам у розмірі 59 922грн 38коп. та витрати по оплаті судового збору в сумі 3 654грн.

28 вересня 2016 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове виконання вищезазначеного рішення суду.

Постановою державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Гевел О.О. від 4 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження № 52816993 з виконання виконавчого листа № 755/25038/14-ц, виданого 28 вересня 2016 року Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Правекс Банк» заборгованості у розмірі 1 986 328грн 43 коп. (с.с.11 т.2).

Згідно договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 травня 2017 року, укладеного між ПАТ «КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Авістар», до ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» перейшло право вимоги за кредитами, у тому числі за кредитним договором № 2901-020/11Ф від 17 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 (с.с.12-61, 62-65 т.2).

16 листопада 2017 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 16112017, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 2901-020/11Ф від 17 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ОСОБА_2 (с.с.67-

73, 74, 75, 76-77, том 2).

20 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 20112017, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 2901-020/11Ф від 17 жовтня 2008 року, перейшло до ОСОБА_1 (с.с.78-80, 81, 82, 83, том 2).

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11, виходив з того, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Також суд зазначив, що враховуючи відмову у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, відсутні правові підстави для задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

У статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28 листопада 2019 року (справа № 916/2286/16), розглядаючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження, суд має встановити достатність поданих заявником матеріалів для здійснення відповідної заміни. При цьому суд оцінює також достовірність поданих на підтвердження факту правонаступництва матеріалів, зокрема, договорів, інших правочинів тощо, в тому числі - на предмет їх нікчемності.

Ураховуючи викладене, задоволення заяви про заміну сторони правонаступником у виконавчому провадженні на стадії виконання судового рішення або відмова у такому задоволенні, здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно вдався до оцінки укладених договорів, за якими право вимоги за кредитним договором перейшло до фізичних осіб, так як вказані договори можуть бути оспорюваними, а не нікчемними.

Матеріали справи не містять доказів про визнання недійсним договору № 20112017 купівлі-продажу прав вимоги, що був укладений 20 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до законодавства не встановлено нікчемності такого правочину, а відтак відсутні правові підстави для висновку про його неправомірність, а висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження не ґрунтуються на вимогах закону.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім

випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Такий висновок був зроблений Верховним Судом України у справі 6-122цс13, від якого не відступив Верховний Суд у постанові від 21 березня 2018 року (справа № 6-1355/10).

Посилання суду першої інстанції на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 є помилковими, так як предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду не було питання про заміну сторони виконавчого провадження і висновки ВП ВС не стосувалися права суду оцінювати правомірність оспорюваного договору на стадії вирішення питання заміни сторони правонаступником на стадії виконання рішення суду.

Виходячи з викладеного, ухвала суду в частині вирішення питання заміни сторони виконавчого провадження не відповідає вимогам матеріального права, тому підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_1 задоволенню.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа, виданого 28 вересня 2016 року Дніпровським районним судом м. Києва,таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів зазначає про наступне.

Порядок і умови примусового виконання судових рішень та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».

За змістом ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» початком примусового виконання рішення є винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 1 ст. 431 ЦПК України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Аналіз вказаної норми свідчить, що виконавчий документ визнається таким, що не

підлягає виконанню, зокрема, якщо обов`язок боржника припинився до видачі виконавчого листа або до початку його примусового виконання.

З наданих суду першої інстанції документів вбачається, що для виконання рішення суду стягувачем був отриманий виконавчий лист, який пред`явлений до виконання до державної виконавчої служби, яка відкрила виконавче провадження № 52816993, яке триває

Укладення ж договору про відступлення права вимоги від 20 листопада 2017 року, відповідно до якого боржник ОСОБА_1 стала стягувачем за судовим рішенням про стягнення з неї кредитної заборгованості, не є підставою для визнання виконавчого листа, виданого 28 вересня 2016 року, таким, що не підлягає виконанню.

Разом з цим, ОСОБА_1 , як новий стягувач, не позбавлена можливості звернутися до виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого листа без виконання.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції при постановленні ухвали неповно з`ясовані обставини справи, не оцінені надані докази, неправильно застосовані норми матеріального права, порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колісника Богдана Олеговича задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 8 липня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Замінити стягувача у виконавчому провадженні № 52816993 з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» на ОСОБА_1 .

В іншій частині заяви відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, в частині заміни сторони виконавчого провадження може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 жовтня 2020 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк