справа №2-3562/10р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

26 березня 2010 року     Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

                  головуючого судді -     Скрипник К.О.,

                при секретарі -                      Берко Я.В.;

за участю позивачки ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка 13 січня 2010 року звернулася до суду з позовом, в якому вказала, що вона з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі з 23 червня 2001 року. Від сумісного подружнього життя мають неповнолітню дитину – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з нею і знаходиться на її утриманні. Відповідач матеріальну допомогу на  утримання дитини не надає. Позивачка просила стягувати з нього аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно.  

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, просила задовольнити. В обґрунтування позовних вимог, посилалась на обставини, викладені у позові. Разом з тим, підтвердила, що відповідач дійсно надає матеріальну допомогу на дитину, а з позовом до суду звернулася на всяк випадок, щоб було рішення суду.

             Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав. Суду пояснив, що згоден сплачувати аліменти на утримання своєї дитини, оскільки він і так добровільно утримує свою неповнолітню дитину, а саме кожного місяця сплачував аліменти та буде сплачувати їх і надалі.

    Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню по наступним підставам.

Матеріалами справи встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 23 червня 2001 року (а.с.5). Від шлюбу мають неповнолітню дитину – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5), яка проживає з матір’ю (а.с.6).

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Судом встановлено, що відповідач добровільно утримує свою неповнолітню дитину, що не оспорювалось у судовому засіданні позивачкою. А саме, регулярно кожного місяця сплачує позивачці аліменти на утримання дитини, які останніми місяцями складають 1000 грн.  

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки примусовий порядок стягнення аліментів має бути способом захисту, а не способом зведення рахунків. Тому, суд приходить до висновку, що оскільки відповідач добровільно утримує свою неповнолітню дитину у достатньому для задоволення її розумних потреб розмірі, у примусовому стягненні з відповідача аліментів має бути відмовлено.

В силу ст. 88 ЦПК України, враховуючи те, що позивачка була звільнена від сплати судових витрат при подачі позову, вони компенсуються за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

         Керуючись ст. 180 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 2, 11, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

 ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – відмовити .

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

  Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-ти денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання  апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                   К.О. Скрипник