_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 520/1928/19

Провадження № 2/947/370/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

06.10.2020 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

       головуючого - судді Огренич І.В.

при секретарі – Грабовій Т.П.

за участю представника позивача – адвоката Румянцева О.Г.

відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 про визнання особи винною в настанні дорожньо-транспортної пригоди, стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , залишивши без розгляду позовні вимоги до Моторного (транспортного) страхового бюро України у судовому засіданні, просить суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_1 винним в настанні дорожньо-транспортної пригоди 07.11.2015 року, внаслідок якої ій було завдано матеріальну шкоду та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь різницю між фактичним розміром шкоди та регламентною виплатою в розмірі 59993,00  гривень, а також судові витрати. При цьому позивач посилається на те, що 07.11.2015 року на перехресті вулиць Люстдорфська дорога та Левітана в м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Mercedes» р.н.  НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Smart» р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Цивільна відповідальність відповідача ОСОБА_1 на час настання пригоди застрахована не була. Позивач зазначила, що оскільки на протязі судового розгляду протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 останній вину в настанні ДТП не визнав, добровільно різницю між фактичним розміром шкоди та регламентною виплатою МТСБУ не відшкодував, вона вимушена звернутись до суду з даним позовом.

Окремо, в позовній заяві позивач ОСОБА_3 просила визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити строк для захисту порушеного права, вказавши, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 тривав більше трьох років, тобто більше загального строку позовної давності, і закінчився після отримання судом висновку судової експертизи у справі. До того часу позивач була позбавлена можливості подати позов до ОСОБА_1 , оскільки вимоги щодо визнання ОСОБА_1 винним в настанні пригоди не ґрунтувались на достатніх доказах, а сама позивач ОСОБА_3 не була стороною у справі про адміністративне правопорушення. Після проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи, наслідком проведення якої став Висновок № 14870/17-52/28843/18-52 від 19.12.2018 року, отриманий 11.01.2019 року позивач отримала всі достатні докази для пред`явлення зазначеного позову.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на позов та просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав викладених у відзиві, також просив застосувати строки позовної давності до заявлених ОСОБА_3 позовних вимог.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 07.11.2015 року на перехресті вулиць Люстдорфська дорога та Левітана в м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Mercedes» р.н.  НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Smart» р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

11.01.2019 року постановою Приморського районного суду м. Одеси провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно відповідача ОСОБА_1 закрито у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення, встановленого ст. 38 КУпАП.

01.03.2019 року постановою Одеського апеляційного суду змінено постанову Приморського районного суду м.Одеси від 11.01.2019 року, а в мотивувальній частині постанови вказано, що з правового аналізу положень ст. 38 КУпАП вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Разом з тим, суд бере до уваги той факт, що відповідачем ОСОБА_1 постанова Приморського районного суду м.Одеси від 11.01.2019 року до суду апеляційної інстанції не оскаржувалась, тобто ОСОБА_1 погодився з нереабілітуючими підставами закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього.

При цьому, суд бере до уваги долучений позивачем до позовної заяви висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи № 14870/17-52/28843/18-52 від 19.12.2018 року, відповідно до якого технічною причиною настання пригоди 07.11.2015 року стали дій відповідача ОСОБА_1 , які не відповідали вимогам п.п. 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність вини ОСОБА_1 в настанні дорожньо-транспортної пригоди 07.11.2015 року.

Таким чином, з одного боку судом встановлено, що провадження про притягнення відповідача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрито з нереабілітуючих підстав. З іншого ж боку, судом встановлено тривалий, понад три роки судовий розгляд протоколу про адміністративне правопорушення судами першої та апеляційної інстанції внаслідок проведення значної кількості (чотирьох) судових експертиз. При чому, судові рішення у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності ґрунтувались на експертному висновку, складеному 19.12.2018 року, тобто вже за межами загального строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Суд зазначає, що позивач ОСОБА_3 дізналась про порушення її права в день заподіяння їй матеріальної шкоди шляхом пошкодження належного їй на праві власності автомобіля, тобто 07.11.2015 року.

Разом з тим, докази винуватості в пошкодженні даного автомобіля відповідача ОСОБА_1 були отримані в ході судового розгляду справи про адміністративне правопорушення лише в січні 2019 року, коли експертний висновок надійшов до суду першої інстанції.

Внаслідок наведеного, позивач ОСОБА_3 звернулась до відповідача ОСОБА_1 з цивільним позовом лише 31.01.2019 року.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру")

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992 року).

Застосовуючи наведені вище положення ЦК України щодо позовної давності, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принцип справедливості, добросовісності і розумності, з огляду на фактичні обставини справи, а саме, тривалий судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно відповідача ОСОБА_1 суд дійшов висновку про наявність у позивача ОСОБА_3 поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Судом встановлено, що пошкоджений в ДТП 07.11.2015 року автомобіль «Smart» р.н. НОМЕР_2 , на час заподіяння шкоди на праві власності належав позивачу ОСОБА_3 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

На час заподіяння шкоди цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 застрахована не була. Позивач ОСОБА_3 для отримання регламентної виплати, у відповідності до вимог ст. 35,41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», подала заяву до МТСБУ про виплату страхового відшкодування.

Моторним (транспортним) страховим бюро України було порушено страхову справу № 29288 й визначено розмір матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля позивача. За клопотанням позивача у МТСБУ було витребувано Звіт оцінювача №24-11/1 від 24.11.2015 року, відповідно до якого, розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу становить 109993,00 гривень і дорівнює ринковій вартості автомобіля «Smart» р.н. НОМЕР_2 станом на дату пошкодження.

Згідно з п.30.1 ст. 30 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з висновком про оцінку, виконаним оцінювачем відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 30.2 ст. 30 Закону №1961-IV встановлено, що власнику фізично знищеного транспортного засобу відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК(аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

Власник пошкодженого автомобіля «Smart» р.н. НОМЕР_2 позивач ОСОБА_3 не погодилась з визнанням її автомобіля фізично знищеним, а тому суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону для визначення дійсного розміру матеріальної шкоди заподіяної позивачу з врахуванням фізичного знищення належного їй автомобіля.

Відповідно до Звіту оцінювача №24-11/1 від 24.11.2015 року залишкова вартість автомобіля «Smart» р.н. НОМЕР_2 в пошкодженому після ДТП стані становить 53959,17 гривень. При цьому, суд не бере до уваги копію Договору купівлі-продажу пошкодженого автомобіля «Smart» р.н. НОМЕР_2 №5152/2018/977567 наданого позивачем, оскільки зазначений автомобіль проданий за ціну меншу, ніж визначив оцінювач.

14.06.2019 року судом за клопотанням позивача залишено без розгляду позовні вимоги до Моторного (транспортного) страхового бюро України, оскільки останнє виконало свій обов`язок з виплати страхового відшкодування і здійснило регламентну виплату в розмірі 50 000,00 гривень.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає різниця між повним розміром заподіяної позивачу матеріальної шкоди (109993,10 гривень) та регламентною виплатою (50 000,00 гривень) з відрахуванням з цієї суми вартості автомобіля позивача у пошкодженому після ДТП стані (53959,17 гривень), яка становить 6 033,93 гривень.

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення підлягають частковому задоволенню.

Приписами ст.1166 ЦК України передбачені загальні підстави відповідальності за завдану шкоду згідно з якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, під шкодою розуміється зменшення або втрата певного особистого чи майнового блага.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що включає в себе певні елементи, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Наявність цих елементів правопорушення є необхідною вимогою для притягнення до відповідальності і відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст.1187 ЦК України.

За змістом ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні до суду з позовом для захисту своїх прав, позивач поніс судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 868,33 гривень, який складався з судового збору за вимогу немайнового характеру – 768,40 гривень та судового збору за вимогу майнового характеру 1099,93 гривні, що підтверджується квитанціями, наявними у матеріалах справи.

Судом повністю задоволено вимогу позивача про визнання відповідача ОСОБА_1 винним в настанні ДТП 07.11.2015 року, отже судовий збір сплачений позивачем за вимогу немайнового характеру в розмірі 768,40 гривень необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

В свою чергу, судовий збір за вимогу майнового характеру необхідно стягнути з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 786,40 гривень. (всього судовий збір - 1536,80 грн.).

Керуючись ст. ст. 2, 12,13, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити строк для захисту порушеного права ОСОБА_3 .

Визнати винним в настанні дорожньо-транспортної пригоди 07.11.2015 року ОСОБА_1 , внаслідок якої ОСОБА_3 було завдано матеріальну шкоду.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_4 ) суму невідшкодованої матеріальної шкоди у розмірі 6033 (шість тисяч тридцять три) гривень, 93 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1536,80 гривень, в іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийнятті постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

                       Повний текст рішення складено та підписано 16.10.2020 року.

Суддя                                        Огренич І. В.