ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/19159/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т.

Глущенко Я.Б.

судді:Пилипенко О.Є.

за участю секретаря: Зуєнка Д.П.

за участю:

представника позивача Пипченко Б.Ю.

представника Національної поліції України в особі Департаменту боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Національної поліції України Золотухіна Г.О.

представника Державної міграційної служби України Снімщиков А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.20 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національна поліція України в особі Департаменту боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Національної поліції України про визнання протиправними дій, скасування рішення ,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Департаменту боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Національної поліції України із звернення до Державної міграційної служби України з поданням щодо обмеження у праві в`їзду на територію України громадянина Великобританії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 28.11.2028;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України щодо обмеження в праві в`їзду на територію України громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 28.11.2028.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що Департамент боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Національної поліції України необґрунтовано звернувся до Державної міграційної служби України із поданням про заборону позивачу в`їзду на територію України, оскільки позивач не вчиняв та не підозрюється у вчиненні жодних злочинів чи інших правопорушень, пов`язаних з торгівлею людьми. Крім того, відсутні докази надходження від правоохоронних органів Великобританії до правоохоронних органів України в установленому законодавством порядку інформації про причетність позивача до вчинення злочинів, пов`язаних з торгівлею людьми. За таких обставин позивач уважає, що рішення Державної міграційної служби України про обмеження його права на в`їзд до України, в тому числі у зв`язку з тим, що у Великобританії він є правопорушником, що скоїв сексуальний злочин, становить загрозу для дітей та підпадає під певні судові обмеження, є необґрунтованим, а тому підлягає визнанню судом протиправним і скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Національна поліція України на реалізацію своїх повноважень, визначених статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію України», здійснюючи превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень, зокрема з метою забезпечення належних умов для гарантування безпеки та охорони дітей, обґрунтовано звернулася до Державної міграційної служби України з поданням про заборону позивачу в`їзду на територію України до 28.11.2028, у зв`язку з чим у Державної міграційної служби України були обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення про заборону йому такого в`їзду.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції не врахував лист органів поліції Великої Британії про те, що ОСОБА_1 не вчиняв та не підозрюється у вчиненні жодних злочинів чи інших правопорушень. Вказав, що суд необґрунтовано взяв до уваги лист Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва від 17.05.2019 №ІР/2371/17/С95/14907/AG13/А2/3 без нотаріально засвідченого перекладу, оскільки зміст даного листа є довільним трактуванням інформації на англійській мові. Також вказав, що суд залишив поза увагою лист Служби безпеки України від 25.01.2018 № 2/Б-36/15 про відсутність підстав для заборони в`їзду позивачу в Україну.

Державна міграційна служба України у відзиві на апеляційну скаргу просила скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Державної міграційної служби України від 28.11.2017, підписаним директором Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України Науменко Н.М., затвердженим т.в.о. Голови Державної міграційної служби України Пімаховою Д.М., заборонено громадянину Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Гарет ОСОБА_3 ( Garet), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд в Україну строком на 10 років.

Рішення прийняте на підставі подання Національної поліції України від 15.11.2017 №12630/02/16-2017 про встановлення згаданої заборони.

Про прийняття указаного рішення повідомлено Державну прикордонну службу України, яка на його виконання 13.12.2017 в пункті пропуску через державний кордон для повітряного сполучення «Бориспіль» відмовила в перетині державного кордону України громадянину Великобританії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись із рішенням Державної міграційної служби України від 28.11.2017 про заборону в`їзду в Україну, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон) визначено правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлено порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, відповідно до частини третьої статті 3 якого іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 13 Закону визначено підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну.

Так, не дозволяється в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Частиною третьою статті 13 Закону визначено, що рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (далі - Положення), Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Порядок прийняття ДМС та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначається Інструкцією про порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 3 Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах 2, 3 та 7 частини першої статті 13 Закону.

Згідно з пунктом 4 Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 Інструкції № 1235, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції (пункт 6 Інструкції № 1235).

Порядок направлення рішення про заборону в`їзду в Україну особі до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України, визначений у пункті 8 Інструкції № 1235.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, держава повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого» (рішення Великої палати, 2006 рік).

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну, прийняте ДМС України за ініціативою Національної поліції, яка звернулася до ДМС України із поданням про встановлення такої заборони, підписане першим заступником Голови Національної поліції України - начальником кримінальної поліції Аброськіним В.В.

Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію України» визначено основні завдання поліції, поміж яких, забезпечення публічної безпеки і порядку; охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидія злочинності.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено взаємовідносини у сферах діяльності поліції з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями, які базуються на міжнародних договорах, а також на установчих актах та правилах міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5 частини першої статі 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

- здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень;

- виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення;

- вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виники внаслідок чинення кримінального, адміністративного правопорушення;

- здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

Пунктом 5 Інструкції визначено, що після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:

а) громадянство (підданство);

б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею);

в) дата народження (день, місяць, рік);

г) стать;

ґ) місце проживання;

д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;

е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;

є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Отже, Національна поліція України належить до числа суб`єктів, які мають право звертатися до органів ДМС щодо заборони в`їзду в Україну окремим особам за наявності для того відповідних підстав. При цьому таке звернення, окрім того, що має відповідати встановленим формальним вимогам, має ґрунтуватися на об`єктивних відомостях про особу, стосовно якої пропонується встановити заборону в`їзду в Україну.

Подання Національної поліції України від 15.11.2017 №12630/02/16-2017 про встановлення заборони в`їзду в Україну громадянинові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтоване необхідністю захисту прав і законних інтересів громадян України відповідно до статті 13 Закону, оскільки наявна інформація про те, що позивач постійно відвідує Україну та є правопорушником, який скоїв сексуальний злочин. У Великобританії позивач є особою, яка становить загрозу для дітей та підпадає під певні судові обмеження, зокрема щодо контакту з будь-якою дитиною, яка не досягла 16-річного віку, без нагляду.

Як зазначено в поданні, згідно зі статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень. Відповідно до пункту 1 статті 9 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифіковано Законом України від 03.04.2003 №716-IV) держави-учасниці приймають або зміцнюють, застосовують і пропагують закони, адміністративні заходи, соціальні стратегії та програми з метою попередження злочинів, зазначених у цьому Протоколі. Особлива увага приділяється захисту дітей.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цілому подання відповідає вимогам пункту 5 Інструкції, окрім підпункту «д» цього пункту у зв`язку з відсутністю в ньому відомостей про дату, орган видачі та серію і номер паспортного документа позивача. Однак указаний недолік є незначним та не впливає на правомірність дій Національної поліції України щодо звернення з цим рапортом до ДМС України.

З Листа Національної поліції України в особі начальника Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва листом від 17.05.2019 №ІР/2371/17/С95/14907/AG13/А2/3 вбачається, що згідно з інформацією, наданою Національним центральним бюро Інтерполу в Великобританії, громадянин цієї країни ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- є так званим «зареєстрованим сексуальним правопорушником» на території Великобританії, на підтвердження чого суду надано копію повідомлення Національного центрального бюро Інтерполу в Великобританії станом на 24.03.2017;

- був засуджений на території Великобританії за виготовлення та зберігання матеріалів дитячої порнографії, на підтвердження чого надано копію судового рішення.

Отже, зважаючи на наявну щодо позивача інформацію, в інтересах забезпечення охорони громадського порядку та з метою захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, Національна поліція України на реалізацію своїх повноважень, визначених статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію України», здійснюючи превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень, зокрема з метою забезпечення належних умов для гарантування безпеки та охорони дітей, обґрунтовано звернулася до Державної міграційної служби України з поданням про заборону позивачу в`їзду на територію України до 28.11.2028.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду, що вимога позивача про визнання протиправним дій Національної поліції України щодо направлення до ДМС України подання про обмеження позивачу права на в`їзд до України є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

За результатами оцінки наведеної інформації, колегія суддів приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для прийняття Державною міграційною службою України рішення про заборону в`їзду в Україну терміном на 10 років позивачу, а саме: з метою захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Суд уважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень.

Отже, оскаржуване рішення є таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для його скасування відсутні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 826/20228/16

Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції листа органів поліції Великої Британії про те, що позивач не вчиняв і не підозрюється у вчиненні злочинів чи інших правопорушень, пов`язаних з торгівлею людьми є безпідставними, оскільки ці обставини не використовувалися Національною поліцією України як підстава для звернення до ДМС України щодо обмеження йому в`їзду на територію України.

Що стосується доводів скаржника про залишення судом першої інстанції поза увагою листа СБ України від 25.01.2018 № 2/Б-36/15 про відсутність підстав для заборони в`їзду позивачу в Україну, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки зміст даного листа свідчить про неприйняття станом на 23.01.2018 Службою безпеки України рішення про заборону гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзду в Україну, а не про обставини щодо наявності чи відсутності підстав для заборони в`їзду позивачу в Україну.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, з урахуванням яких судом вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.241,242,310,316,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 13 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя: Л.Т. Черпіцька

судді:Я.Б. Глущенко

О.Є. Пилипенко