Справа №265/5327/20

Провадження №2/265/1480/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/5327/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та зобов`язання прийняти листки непрацездатності,

за участі позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Темір І. К., -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 10 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та КП «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» (далі - КП «МТТУ») за ініціативою останнього був укладений строковий трудовий договір, за яким на підставі наказу про прийом на роботу кондуктором громадського транспорту вона з 11 квітня 2020 року приступила до роботи. 10 червня 2020 року під час виконання роботи з нею стався нещасний випадок на підприємстві, була отримана виробнича травма внаслідок ДТП, оскільки 10 червня 2020 року її збив автомобіль, внаслідок чого вона була госпіталізована до травматологічного відділення КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування міста Маріуполя». За період лікування з 10 червня 2020 року по 20 липня 2020 року включно у зв`язку з отриманням виробничої травми вона перебувала на лікарняному листі. Представники відповідача вимагали у неї присутності на засіданні створеної комісії з розслідування нещасного випадку. Коли вона 20 липня 2020 року після закінчення лікування звернулась із листами непрацездатності до представників відповідача з вимогою їх прийняти для оплати, то посадові особи КП «МТТУ» необґрунтовано відмовили у їх прийнятті. Інформацію про складання акту розслідування нещасного випадку за встановленою формою Н-1/П позивачка не володіє. Крім того незважаючи на те, що вона хворіла, представники відповідача звільнили її під час перебування на лікарняному листі 10 липня 2020 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, згідно із наказом № 187 від 10 липня 2020 року, що стало їй відомо з листа відповідача 25 липня 2020 року. Натомість наказу про своє звільнення вона не отримувала, з його змістом її не ознайомлювали, а трудову книжку їй ніхто не видавав, хоча вона письмово зверталась до відповідача з проханням їй надати копії: примірнику строкового трудового договору від 10 квітня 2020 року, наказу про прийом на роботу 10 квітня 2020 року, наказу № 187 від 10 липня 2020 року про звільнення, довідку про її середній заробіток, - для звернення до суду із позовом. Після вказаних неправомірних дій стан здоров`я позивачки погіршився, тому вона вимушена була 21 липня 2020 року звернутися за медичною допомогою до лікаря, який призначив стаціонарне лікування у Маріупольський міський лікарні № 8. Вказувала, що за ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності, посилаючись на ст. 43, 46 Конституції України, рішення Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)/2019 від 4 квітня 2019 року по справі № 3-425/2018 та Постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 9 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів». Зауважувала, що законодавство не дає власнику права звільняти працівника в день його перебування на лікарняному з правом подальшої можливості працювати після одужання, в тому числі на підставі припинення строкового трудового договору. Однак, незважаючи на наведене, листки непрацездатності позивачки (АДК № 723183, АДТ № 669012) за період з 10 червня 2020 року по 20 липня 2020 року, а також листи непрацездатності (АДТ № 650686) з 21 липня 2020 року з продовженням стаціонарного лікування по 15 серпня 2020 року були проігноровані відповідачем для прийняття для оплати, внаслідок чого вона була позбавлена права на соціальний захист та своєчасну оплату лікарняних листів. Додавала з посиланням на ст. 23 КЗпП, що строковий трудовий договір з 10 квітня 2020 року по 10 липня 2020 року між нею та відповідачем був укладений виключно за ініціативою роботодавця. Зазначала, що випадками, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк, є такі, які обумовлені характером майбутньої роботи, умовами її виконання, а також інтересами працівника. Натомість строковий трудовий договір позивачці був нав`язаний саме відповідачем без визначення законодавчих підстав для цього. Додавала, що вона була змушена погодитися написати заяву про прийом на роботу за строковим трудовим договором, тому його строковість не була пов`язана з інтересами працівника, а також робота кондуктором громадського транспорту автоколони МТТУ ані за своїм характером, ані за його умовами не є тимчасовою роботою. Зазначала з посиланням на ч. 2 ст. 235 КЗпП, що оскільки 10 липня 2020 року її було незаконно звільнено з роботи під час хвороби, то вона має право на виплату їй середньомісячної зарплати за вимушений прогул та зарплати до 10 липня 2020 року через неприйняття у неї листів непрацездатності. З посиланням на ст. 237 КЗпП вказувала, що допущені порушення прав ОСОБА_1 на працю призвели до її моральних страждань, оскільки вона вимушена була продовжити своє лікування. На підставі викладеного просила суд визнати звільнення ОСОБА_1 під час хвороби на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП за наказом № 187 від 10 липня 2020 року незаконним, скасувати його та поновити ОСОБА_1 на посаді кондуктора громадського транспорту автоколони КП «МТТУ» з 10 липня 2020 року, а також стягнути зарплату в сумі 8971,62 грн., стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 35886,48 грн. (згідно уточнених вимог) по день ухвалення рішення суду, стягнути моральну шкоду у сумі 35886,48 грн. (згідно уточнених вимог), а також зобов`язати відповідача прийняти до оплати листки непрацездатності.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами від представника відповідача, ОСОБА_3 , до суду надійшов письмовий відзив, в якому остання, вважаючи заявлені вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, зазначала, що 6 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до КП «МТТУ» із заявою про прийняття на роботу на умовах строкового трудового договору на посаду кондуктора громадського транспорту в автоколону, тому КП «МТТУ», не маючи підстав для відмови ОСОБА_1 у прийомі на роботу, саме на таких умовах погодився прийняти її за строковим трудовим договором, що було оформлено наказом від 10 квітня 2020 року № 301л. З посиланням на ст. 24 КЗпП вказувала, що трудовий договір вважається укладеним в письмовій формі, якщо його укладення оформлено наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу, тому наявність наказу від 10 квітня 2020 року № 301л є підтвердженням факту укладення строкового трудового договору у письмовій формі із ОСОБА_1 . Вказувала, що 10 червня 2020 року позивачка була травмована та госпіталізована до травматологічного відділення КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь», про нещасний випадок з ОСОБА_1 цього ж дня складено повідомлення за відповідною формою, 11 червня 2020 року КП «МТТУ» видав наказ № 630 про призначення комісії по розслідуванню нещасного випадку з позивачкою. Додавала, що 10 липня 2020 року ОСОБА_1 була звільнена з КП «МТТУ» у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору за наказом від 10 липня 2020 року № 187л, оскільки трудовий договір, укладений між сторонами, носив строковий характер та був укладений за ініціативою ОСОБА_1 , за заявою якої від 6 квітня 2020 року вона самостійно зазначила строк дії договору (3 місяці). Оскільки першим робочим днем позивачки було 11 квітня 2020 року, то датою спливу тримісячного строку є 10 липня 2020 року. Вказувала, що в даному випадку положення ч. 3 ст. 40 КЗпП не розповсюджується, оскільки КП «МТТУ» видав наказ про припинення строкового трудового договору за заявою позивача на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП, з посиланням на правову позицію Верховного Суду (справа № 640/498/17-ц), за якою звільнити працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору можна у період тимчасової непрацездатності, оскільки ч. 3 ст. 40 КЗпП встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених ст. 40, 41 КЗпП. Додавала, що КП «МТТУ» 10 серпня 2020 року на адресу позивачки направлено копії запитуваних нею документів. Зазначала, що підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. За інформацією службової записки начальника автоколони КП «МТТУ», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 прибула до автоколони з листками непрацездатності 20 липня 2020 року, проте листок непрацездатності, виданий КНП «ОЛІЛ м. Маріуполь» 11 червня 2020 року (АДК № 723183) оформлений неналежним чином, бо містив необумовлені виправлення, відсутня печатка лікувальної установи, а листок непрацездатності (АДТ № 669012), виданий КНП ММР «Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І. К. Мацука» не містив позначень щодо причин непрацездатності. Тому позивачці роз`яснено необхідність звернення до лікувальних установ для належного оформлення листків непрацездатності та надання їх для оплати. Проте ОСОБА_1 станом на тепер листки непрацездатності КП «МТТУ» не надавала. Зауважувала, що листки непрацездатності (АДТ № 650586 та АДТ № 195028) позивачка відповідачу взагалі не надавала. Також ОСОБА_1 не прибула на запрошення відділу кадрів відповідача для отримання трудової книжки та примірника акту форми Н-1/П від 21 серпня 2020 року, затвердженого відповідачем 26 серпня 2020 року. На підставі наведеного через відсутність вини відповідача вказувала також про відсутність й підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 . Додавала, що позивачці було КП «МТТУ» надано матеріальну допомогу на лікування в сумі 500 грн. Отже, просила суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Від ОСОБА_1 надійшов письмовий відзив, де позивачка, не погоджуючись із доводами представника відповідача та підтримавши свої позиції, викладені у позовній заяві, вказувала суду, що відповідач, безпідставно посилаючись на ч. 1 ст. 21, ст. 23 КЗпП, залишає без належної уваги ч. 2 ст. 23 КЗпП, за якою випадками, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк, є такі, які обумовлені характером майбутньої роботи, умовами її виконання, а також інтересами працівника, чого не було дотримано під час укладення трудового договору із позивачкою. Звертала також увагу на те, що в заяві від 6 квітня 2020 року про прийом на роботу за строковим трудовим договором терміном на три місяці відсутні конкретні дати прийому та звільнення позивача. Додавала, що без написання у заяві від 6 квітня 2020 року терміну у три місяці, вона була б позбавлена можливості отримати роботу навіть на встановлений працедавцем період. Зазначала, що представники відповідача, відмовившись узяти листи непрацездатності у ОСОБА_1 , зробити їх фото зйомку та копію. Зазначала також, що за відомостями прокуратури Донецької області від 9 вересня 2020 року Маріупольською місцевою прокуратурою № 1 за фактом ДТП від 10 червня 2020 року було внесено відомості до ЄРДР за № 42020051290000108 від 31 серпня 2020 року за попередньою кваліфікацією за ч. 1 ст. 286 КК. Також вказувала, що їй не було оплачено фактично відпрацьований робочий день 10 червня 2020 року, коли з нею стався нещасний випадок. Просила задовольнити її вимоги.

Позивачка, ОСОБА_1 , у судовому засіданні, підтримуючи поданий нею позов, вказувала, що реальною підставою її звільнення було її тривале захворювання. Додавала, що вона не бажала укладати строковий трудовий договір, оскільки бажала працювати у відповідача на постійній основі. Однак їй не було запропоновано безстроковий трудовий договір, а відділом кадрів відповідача нав`язано укладення договору на три місяці. Зазначала, що вона не вказувала у своїй заяві кінцевий термін дії трудового договору. При цьому визнавала в суді, що вона не оскаржувала наказ про прийняття її на роботу від 10 липня 2020 року в КП «МТТУ». Також погоджувалась із тим, що листи непрацездатності, оформлені їй після 20 липня 2020 року до відповідача вона не подавала. Просила суд задовольнити позов.

Представник позивача, ОСОБА_2 , підтримавши доводи ОСОБА_1 , надав суду пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. При цьому зазначав, що укладений між сторонам трудовий договір не може бути за ст. 23 КЗпП строковим, тому він безстроковий. Також підкреслював, що звільнення ОСОБА_1 під час її тимчасової непрацездатності є безперечним порушенням вимог КЗпП та прав позивачки. Просив суд задовольнити позов ОСОБА_1 повністю.

Представник відповідача, ОСОБА_3 , у судовому засіданні заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , надала пояснення, аналогічним, що викладені у письмовому відзиві. При цьому вказувала, що позивачка не довела, що її змусили представники КП «МТТУ» писати у заяві від 6 квітня 2020 року термін дії трудового договору. Додавала, що ОСОБА_1 підписувала наказ про її прийняття на роботу, тому була обізнана про строковість укладеного із нею трудового договору. Стверджувала, що саме позивачка визначили строковість дії укладеного між сторонами трудового договору. Звертала увагу на те, що 20 липня 2020 року позивачка принесла на підприємство відповідача два листи непрацездатності, які не були належним чином оформлені, тому останній було роз`яснено необхідність звернутись до лікарських установ, які їй такі листи видали для виправлення таких неточностей. Просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд, вислухавши учасників процесу, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд встановив, що на підставі наказу КП «МТТУ» № 301л від 10 квітня 2020 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу кондуктором громадського транспорту на умовах строкового трудового договору терміном дії з 11 квітня 2020 року по 10 липня 2020 року в КП «МТТУ» за заявою ОСОБА_1 від 6 квітня 2020 року, будучи ознайомленою із правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, що підтверджується підписом у такому наказі позивачки та її заявою від 6 квітня 2020 року (а. с. 60).

Суд зазначає, що згідно із заявою від 6 квітня 2020 року ОСОБА_1 просила прийняти її на роботу у КП «МТТУ» за строковим трудовим договором терміном дії на три місяці кондуктором громадського транспорту (а. с. 62).

Відповідно до наказу КП «МТТУ» № 187л від 10 липня 2020 року ОСОБА_1 , кондуктор громадського транспорту, була звільнена у зв`язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України на підставі заяви ОСОБА_1 та наказу № 301л від 10 квітня 2020 року, про також вбачається з письмового повідомлення від 10 липня 2020 року ОСОБА_1 з пропозицією звернутись до відділу кадрів КП «МТТУ» для отримання трудової книжки (а. с. 7, 61).

Факт прийому на роботу позивачки в КП «МТТУ» та за звільнення її за строковим трудовим договором також підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 (а. с. 67).

Суд зазначає, що на письмове звернення ОСОБА_1 від 25 липня 2020 року представники відповідача 10 серпня 2020 року надіслали позивачці копію наказів про прийом на роботу від 10 квітня 2020 року № 301л, про звільнення від 10 липня 2020 року № 187л та довідку про середній заробіток позивачки (а. с. 68-70).

Згідно із листом непрацездатності, оглянутим у судовому засіданні, від 11 червня 2020 року КНП «ОЛІЛ» (АДК № 723183), виписаним на ОСОБА_1 , вбачається, що остання перебувала на стаціонарному лікуванні з 10 червня 2020 року по 11 червня 2020 року та продовжує хворіти. При цьому суд зазначає, що у написанні п`ятої літери прізвища позивачки мається виправлення без позначення цього у такому листі, відсутня печатка лікарської установи на ньому та відсутнє посилання на причину непрацездатності, що відповідає копії такого листа наданій стороною відповідача (а. с. 11, 71).

За листом непрацездатності, оглянутим у судовому засіданні, від 12 червня 2020 року КНП ММР «Маріупольська міська лікарня № 4 імені І. К. Мацука» (АДТ № 669012), виписаним на ОСОБА_1 , вбачається, що остання перебувала на амбулаторному лікуванні з 12 червня 2020 року по 20 липня 2020 року. При цьому суд зазначає, що у такому листі відсутнє посилання на причину непрацездатності, що відповідає копії такого листа наданій стороною відповідача (а. с. 12, 71).

На підставі листа непрацездатності, оглянутого у судовому засіданні, від 21 липня 2020 року КНП ММР «ЦПМСД № 5» (АДТ № 650686), виписаного на ОСОБА_1 , вбачається, що остання перебувала на амбулаторному лікуванні за загальним захворюванням з 21 липня 2020 року по 29 липня 2020 року та продовжує хворіти (а. с. 13).

Відповідно до листа непрацездатності, оглянутого у судовому засіданні, від 14 серпня 2020 року КНП ММР «Маріупольська міська лікарня № 8» (АДГ № 195028), виписаного на ОСОБА_1 , вбачається, що остання перебувала на стаціонарному лікуванні за загальним захворюванням з 30 липня 2020 року по 14 серпня 2020 року (а. с. 14).

На підставі службової записки начальника автоколони КП «МТТУ», ОСОБА_5 , вбачається, що кондуктор громадського транспорту, ОСОБА_1 , 20 липня 2020 року з`явилась з листками непрацездатності (АДК № 723183 від 11 червня 2020 року та АДТ № 669012 від 12 червня 2020 року у продовження листа АДК № 723183). Однак один з них був неправильно оформлений, а другий був не закритий у зв`язку із затримкою розслідування, про що позивачку було повідомлено та направлено до лікарів з метою виправлення помилок для прийняття їх в оплату підприємством (а. с. 71).

У судовому засіданні було встановлено та не заперечувалось позивачкою, що листи непрацездатності від 21 липня 2020 року (АДТ № 650686) та від 14 серпня 2020 року (АДГ № 195028) ОСОБА_1 взагалі не надавала представникам КП «МТТУ».

Свідок ОСОБА_5 , допитаний у суді, вказував, що він працює начальником автоколони КП «МТТУ» та був керівником позивачки, яка свідомо підписувала заяву на укладення із відповідачем строкового трудового договору, що відповідало її інтересам, тому він на заяві ОСОБА_1 від 6 квітня 2020 року поставив свою резолюцію. Рішення про прийом на роботу позивачки приймало керівництво КП «МТТУ». Підтвердив, що 20 липня 2020 року до нього зверталась ОСОБА_1 із листами непрацездатності, тому їх у його присутності оглянув представник бухгалтерії, який повідомив ОСОБА_1 , що такі листи слід до оформити, оскільки вони не відповідають закону, тому за ними позивачка не зможе отримати виплати. Пам`ятає, що на одному з таких листів були помилки при написанні прізвища, а у іншому листі не було печатки та він не був закритий. При цьому він сфотографував листи непрацездатності ОСОБА_1 та направив позивачку до голови комісії з розслідування нещасного випадку, який стався із позивачкою 10 червня 2020 року. Стверджував при цьому, що незважаючи на неодноразові спроби зв`язатися із позивачкою після 10 червня 2020 року аж до 20 липня 2020 року ОСОБА_1 ігнорувала усі телефонні дзвінки його та його заступника ОСОБА_6 . Зазначав при цьому, що робота кондуктора автоколони КП «МТТУ» носить постійний характер, однак на підприємстві зазвичай перший трудовий договір із працівником укладають терміном на три місяці.

Свідок ОСОБА_6 вказував суду, що працює начальником відділу експлуатації у КП «МТТУ», знає ОСОБА_1 , яка перебувала у його підпорядкуванні та з якою з її згоди відповідачем був укладений строковий трудовий договір. Підтвердив, що він завізував заяву позивачки про прийняття її на роботу від 6 квітня 2020 року. Стверджував, що ОСОБА_1 не просила його укласти із нею безстроковий трудовий договір, а добровільно писала заяву на укладення саме строкового трудового договору. Додавав, що він не міг додзвонитися до позивачки після отримання нею травми 10 червня 2020 року аж до моменту закінчення строку дії її трудового договору.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу Законів про Працю (далі - КЗпП) працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

За ч. 2 ст. 23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

На підставі п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

За ч. 3 ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі – Постанова Пленуму № 9) за ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу.

При цьому за п. 7 Постанови Пленуму № 9 при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись конкретним терміном.

Таким чином на підставі наведених норм у судовому засіданні було встановлено факт укладення в письмовій формі строкового трудового договору від 10 квітня 2020 року терміном дії до 10 липня 2020 року між КП «МТТУ» та ОСОБА_1 .

Суд натомість не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що її змусили написати заяву від 6 квітня 2020 року на укладення з КП «МТТУ» строкового трудового договору терміном на три місяці, оскільки доказів примусу позивачки на його укладання суду не було надано.

При цьому посилання позивачки на те, що у своїй заяві про прийняття її на роботу в КП «МТТУ» вона не вказувала початок та закінчення дії тримісячного терміну договору, суд також не приймає, оскільки ОСОБА_1 визначила термін дії такого договору, а підтвердження його укладення стала видача наказу відповідача від 10 квітня 2020 року, що свідчить про узгодження сторонами такого трудового договору терміну його дії з 11 квітня 2020 року по 10 липня 2020 року, та відповідає наведеним нормам трудового законодавства.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (п. 2, 3 ст. 23 КЗпП), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

На підставі ст. 39-1 КЗпП, якщо після закінчення строку трудового договору (п. 2, 3 ст. 23 КЗпП) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Суд встановив, що трудові відносини між сторонами після спливу терміну дії трудового договору фактично припинились, оскільки відповідач видав наказ про звільнення позивачки через закінчення строку його дії, тому вважати його продовженим на невизначений строк, підстав у суду немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 640/498/17-ц.

Суд також звертає увагу на те, що чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового договору.

Так закінчення строку трудового договору припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

При цьому переукладання строкового трудового договору чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під ч. 2 ст. 23 КЗпП, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 607/18964/18.

Таким чином суд зазначає, що оскільки відповідач, як одна із сторін трудового договору, заявив вимогу про припинення трудового договору із ОСОБА_1 , видавши наказ № 187л від 10 липня 2020 року про звільнення позивачки з 10 липня 2020 року, то строковий трудовий договір між сторонами припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку.

Суд звертає увагу на те, що спірний трудовий договір, укладений між сторонами, в судовому порядку недійсним не визнавався, тому вичерпав свою дію, а трудові відносини КП «МТТУ» за ним з ОСОБА_1 припинені у зв`язку із закінченням погодженого сторонами строку, на який він укладався.

Суд зауважує, що на підставі п. 9 Постанови Пленуму № 9 через те, що за ч. 2 ст. 23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Отже, строковий трудовий договір може бути укладено лише у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.

Таким чином, умовами укладення строкового трудового договору є: 1) характер виконуваної роботи; 2) умови виконання роботи; 3) інтереси працівника; 4) інші випадки, передбачені законодавчими актами.

Тому для правильного вирішення справи слід встановити: чи дійсно характер роботи працівника не передбачав укладення безстрокового трудового договору та чи виконувана ним робота не може бути постійною; чи були якісь умови виконання цієї роботи, що передбачали укладення саме строкового трудового договору; чи враховувались інтереси працівника.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 522/9763/17-ц.

В той же час за ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Натомість суд зауважує, що ОСОБА_1 наказ про прийом її на роботу від 10 квітня 2020 року не оскаржувала в частині визначення строку його дії та не просила суд визнати його недійсним у частині тривалості такого трудового договору.

Враховуючи наведене, суд не надає оцінки доводам позивачки щодо дотримання відповідачем положень ч. 2 ст. 23 КЗпП при укладенні із ОСОБА_1 трудового договору за наказом від 10 квітня 2020 року № 301л, оскільки не вирішує по суті його дійсність щодо визначення його строковості.

За ч. 1, 6 ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

На підставі п. 18 Постанови Пленуму № 9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

За п. 17 Постанови Пленуму № 9 правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019 по справі № 3-425/2018 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення ч. 3  ст. 40 Кодексу законів про працю України.

У своєму рішенні від 4 вересня 2019 року КСУ, зокрема, зазначав, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин (п. 2.1 рішення).

За абз. 7, 8 п. 3 рішення КСУ від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019 істотними умовами укладення контракту є передбачення строку його дії, підстав його припинення чи розірвання. Таким чином, контракт укладається на строк, який встановлюється за погодженням сторін та містить чітке зазначення, коли розпочинається строк дії контракту та коли він закінчується. Проте наведене не може бути підставою для незастосування до працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, положень ч. 3 ст. 40 КЗпП, і такі працівники не можуть бути звільнені в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.

Відповідно до абз. 13, 15 п. 3 рішення КСУ від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019 положеннями ч. 3 ст. 40 КЗпП закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. На підставі переліченого КСУ дійшов висновку, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Враховуючи наведені висновки КСУ, суд не приймає посилання представника відповідача на правову позицію Верховного Суду, яка була викладена ще до ухвалення згаданого рішення КСУ від 4 вересня 2019 року.

Таким чином суд дійшов висновку, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП поширюються на трудові правовідносини також й в частині звільнення працівника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП, бо не суперечить в цій частині Конституції України.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму № 9 безпосередньо в районних (міських) народних судах розглядаються заяви звільнених працівників, зокрема, про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу.

З огляду на встановлені судом обставини справи, зважаючи на тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 у період з 10 червня 2020 року по 14 серпня 2020 року, а також зважаючи на те, що фактично строковий трудовий договір між нею та КП «МТТУ» припинив свою дію внаслідок закінчення строку його дії, то у даному випадку мова повинна йти саме про зміну дати звільнення ОСОБА_1 з КП «МТТУ», а не поновлення її на посаді кондуктора громадського транспорту.

Однак суд зауважує, що ОСОБА_1 не заявляла суду позовних вимог про зміну дати її звільнення, наполягаючи саме на поновлені її на роботі кондуктора громадського транспорту в КП «МТТУ».

За ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зважаючи на наведені положення, суд дійшов висновку, що наразі у суду відсутні підстави для зміни дати звільнення ОСОБА_1 внаслідок не заявлення позивачкою таких позовних вимог.

При цьому в суду законних підстав немає й для скасування наказу відповідача від 10 липня 2020 року № 187л за відсутності вимог ОСОБА_1 про зміну дати її звільнення, оскільки позивачка пов`язує скасування такого наказу саме з подальшим її поновленням на посаді в КП «МТТУ».

Натомість виходячи з наведених обґрунтувань, в суду відсутні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді кондуктора громадського транспорту в КП «МТТУ» внаслідок закінчення терміну дії строкового трудового договору, укладеного між сторонами, та закінчення на теперішній час тимчасової непрацездатності позивачки.

На підставі п. 32 Постанови Пленуму № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

За довідкою КП «МТТУ» від 5 жовтня 2020 року, наданою суду представником відповідача, вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на КП «МТТУ» складала 565,79 грн.

Суд натомість зазначає, що оскільки законних підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді кондуктора громадського транспорту КП «МТТУ» в суду немає, то й відсутні підстави для присудженні їй оплати за час вимушеного прогулу за її вимогами.

Відповідно до довідки КП «МТТУ» від 14 вересня 2020 року дохід ОСОБА_1 з 11 квітня 2020 року по 10 червня 2020 року склав на підриємстві відповідача 20975,43 грн., з яких за квітень 2020 року – 6108,68 грн., за травень 2020 року – 11834,56 грн., за червень 2020 року – 3032,19 грн., що також підтверджується розрахунковими листами ОСОБА_1 за вказаний період (а. с. 63).

За зверненням ОСОБА_1 КП «МТТУ» на підставі наказу від 17 червня 2020 року № 652 також надало матеріальну допомогу позивачці в сумі 500 грн. на лікування, що підтверджується розрахунковим листом позивачки за червень 2020 року (а. с .10, 72-73).

Суд на підставі наведених обставин встановив, що внаслідок тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 з 10 червня 2020 року, якій була виплачена відповідачем заробітна плата за період до 10 червня 2020 року, то й відсутні підстави для задоволення вимог позивачки про виплату їй зарплати за період з 10 червня 202 року по 10 липня 2020 року, оскільки вона вказаний період перебувала на лікарняному, а листи непрацездатності на КП «МТТУ» за період з 10 червня 2020 року по 14 серпня 2020 року на теперішній час відповідачу вона не здала.

Суд також встановив, що згідно із актом за формою Н-1/П, наданим представником відповідача, розслідування нещасного випадку, на виробництві від 21 серпня 2020 року, що стався 10 червня 2020 року об 15-15 год. на КП «МТТУ» з ОСОБА_1 внаслідок її травмування у дорожньо-транспортній пригоді, який був затверджений 26 серпня 2020 року начальником КП «МТТУ», вбачається, що комісія із розслідування нещасного випадку прийняла рішення, за яким нещасний випадок з ОСОБА_1 є таким, що пов`язаний з виробництвом із взяттям на облік у КП «МТТУ».

На підставі п. 1 «Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності», затвердженої наказом від 3 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406 (далі - Інструкція), записи в листі непрацездатності (далі - ЛН) здійснюються розбірливим почерком, без помарок, синім, фіолетовим або чорним чорнилом.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції на частині лицьового боку ЛН, що видається непрацездатному, чітко вказуються: назва і місцезнаходження закладу охорони здоров`я (повністю), що підтверджуються штампом та печаткою закладу охорони здоров`я «Для листків непрацездатності».

Згідно із п. 3.3 Інструкції у графі «Причина непрацездатності:» слід обов`язково підкреслити відповідну причину звільнення від роботи. При цьому п. 2 та 4 виправленню не підлягають.

За ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п`яти днів після винесення відповідного рішення.

На підставі ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці». Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Суд на підставі наведених норм встановив, що при наданні ОСОБА_1 представникам відповідача 20 липня 2020 року листів непрацездатності (АДК № 723183 та АДТ № 669012) було встановлено їх неналежне оформлення, що було підтверджено також у судовому засіданні.

Натомість суд зазначає, що такі листи непрацездатності позивачкою залишені представникам відповідача не були для проведення їх оплати, до теперішнього часу на адресу відповідача не надсилались та нею не були приведені у відповідність до «Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності», а також позивачкою взагалі не надавались відповідачу для оплати листи непрацездатності від 21 липня 2020 року та від 14 серпня 2020 року.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 6 березня 2019 року по справі № 286/1693/17.

Натомість у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року по справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Положення ч. 2 ст. 14 ЦК України свідчать, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Аналогічна правова позиція була висловлена Об`єднаною Палатою Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року по справі № 320/8618/15-ц.

Суд на підставі переліченого зазначає, що аналіз ст. 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок суду про те, що не є ефективним способом захисту вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання КП «МТТУ» прийняти до оплати листки непрацездатності, оскільки вони не забезпечують відновлення її прав, враховуючи те, що відповідачем наразі не було відмовлено ОСОБА_1 у проведенні оплати таких листів через їх ненадання позивачкою представникам відповідача, що позбавляє КП «МТТУ» прийняти рішення про їх оплату або відмову у проведенні такої з посиланням на відповідні підстави та порядок оскарження такого рішення.

Також суд дійшов висновку, що внаслідок відмови ОСОБА_1 у вище заявлених нею позовних вимогах до відповідача, то суд констатує відсутність й підстав для задоволення її позову в частині стягнення моральної шкоди на її користь.

На підставі викладеного вмотивування суд дійшов переконання, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ухвали суду від 31 серпня 2020 року ОСОБА_1  за її клопотанням було зменшено розмір судового збору за подання до суду даної позовної заяви до суми 840,80 грн. та відстрочено його сплату до ухвалення рішення по справі (а. с. 42-43).

Таким чином на підставі ст. 141 ЦПК з ОСОБА_1 внаслідок відмови судом у задоволенні заявлених нею позовних вимог слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та зобов`язання прийняти листки непрацездатності – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 13 жовтня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління», ЄДРПОУ: 05393725, розташоване в м. Маріуполі по вул. Миколаївській 92.

Суддя