Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 760/5929/19-ц

провадження № 61-20825св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний університет телекомунікацій,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного університету телекомунікацій

на постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року

у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до Державного університету телекомунікацій, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових правовідносинах з Державним університетом телекомунікацій.

Зазначав, що 21 грудня 2018 року наказом ректора Державного університету телекомунікацій № 607 його було попереджено про те,

що посада, яку він обіймав з 01 березня 2019 року, скорочується та він підлягатиме вивільненню. Разом із тим роз`яснено про те, що у разі його відмови від запропонованої відповідачем вакантної посади його буде звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України.

21 грудня 2018 року ним було подано заяву про звільнення за власним бажанням, а також заяву про надання йому відпустки за 2018 рік, зокрема до 24 січня 2019 року включно.

Також зазначав, що 21 січня 2019 року ним було відкликано заяву про звільнення на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку із відсутністю намірів звільнення.

Проте наказом відповідача від 21 грудня 2018 року № 384-КС його було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Вважав звільнення незаконним та порушенням його конституційних трудових прав.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ відповідача від 21 грудня 2018 року № 384-КС про його звільнення; зобов`язати відповідача поновити його на посаді проректора

з адміністративно-господарської роботи; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто йому.

Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач протягом встановленого судом строку не усунув недоліки позовної заяви, а саме:

не надав уточнену редакцію позовної заяви, у якій було б зазначено суму середнього заробітку, вказано відомості щодо вжиття заходів забезпечення доказів або позову, відомості про те, у кого перебували оригінали письмових або електронних доказів, копії яких було додано до позовної заяви, а також заходи досудового врегулювання спору та докази сплати судового збору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, вважаючи, що позивач не виконав вимоги ухвали суду

від 16 липня 2019 року, не врахував того, що вказана заява була отримана позивачем 19 липня 2019 року та п`ятиденний строк її виконання спливав - 24 липня 2019 року. Разом із тим у супровідному листі до позовної заяви

від 25 липня 2019 року позивачем було зазначено, що оскільки

20 та 21 липня 2019 року були вихідними днями, він вважав, що п`ятиденний строк для усунення недоліків відраховується із наступного робочого дня.

Суд апеляційної інстанції вважав, що враховуючи те, що предметом позову

є поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоліки позовної заяви були виправлені, суд першої інстанції не врахував того, що строк на усунення недоліків позовної заяви,

у разі наявності для цього потреби, може бути продовжено та дійшов передчасного висновку про визнання позовної заяви неподаною

та повернення її позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, Державний університет комунікацій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає засадам розумності і обґрунтованості, постановлене з порушенням процесуального права та є помилковим.

Вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем було виконано вимоги ухвали суду від 16 липня 2019 року.

Зазначав, що судом апеляційної інстанції не було з`ясовано, що на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції

у Дарницькому районному суді м. Києва вже розглядалася справа

№ 753/15028/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного університету телекомунікацій, третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі

та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Дарницького районного суду м. Києва.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовна заява за формою й змістом повинна відповідати вимогам

статей 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до статті 185 ЦПК України, якщо позовна заява подана без додержання вимог, передбачених статтями 175, 177 ЦПК України та/або несплачено судовий збір, вона підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів

з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: зазначити реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача за його наявності або номер

і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України; зазначити ціну позову, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; чітко викласти зміст позовних вимог, зокрема: вказати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку він просить суд стягнути

з відповідача на свою користь, надати обґрунтування (розрахунку) вказаної суми; зазначити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; зазначити відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; зазначити зазначення доказів, які

не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; зазначити підтвердження про те,

що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Вказана ухвала суду була отримана ОСОБА_1 19 липня 2019 року

(а. с. 24).

Положення статті 185 ЦПК України щодо повернення позовної заяви застосовуються у тому випадку, коли особа в установлений строк

не виконає вимоги ухвали про усунення недоліків.

За змістом наведених норм закону, повернення позовної заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Встановлено, що на виконання вимог ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2019 року ОСОБА_1 25 липня 2019 року здав

на пошту нову редакцію позовної заяви, а 26 липня 2019 року повторно подав позовну заяву в новій редакції та заяву, у якій вказував, що зазначені в ухвалі суду недоліки поданої ним позовної заяви стосовно індивідуального податкового номера, номера та серії паспорта, електронної адреси, ціни позову та вимоги пунктів 6, 7 частини третьої статті 175 ЦПК України та всі інші недоліки, наведені судом в ухвалі, зазначені ним у новій редакції позовної заяви. Також до позовної заяви було долучено оригінал квитанції про сплату судового збору у розмірі 768,40 грн (а. с. 25, 27).

Працівниками Дарницького районного суду м. Києва була складена довідка про те, що у справі № 753/5929/19 надійшов супровідний лист від 26 липня 2019 року з іншими додатками, які не відносяться до справи, а сама позовна заява у трьох примірниках була передана у цивільну канцелярію

на автоматичний розподіл (а. с. 26).

30 липня 2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява, у якій він вказував,

що у разі надходжень двох уточнених редакцій позовної заяви у справі

№ 760/5929/19, необхідно розглядати уточнену редакцію позовної заяви

від 26 липня 2019 року за № 43403 (а. с. 28).

Частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасниками справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими

не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи

від порушень і протиправних посягань.

Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини

і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право

на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини першої, другої статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону,

є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Отже встановивши, що позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2019 року, та ураховуючи те, що предметом позову є поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції у разі потреби не був позбавлений можливості продовжити строк для усунення недоліків й дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції передчасно визнав позовну заяву неподаною та повернув її позивачу.

Посилання у касаційній скарзі на те, що в провадження суду першої інстанції вже розглядалася справа № 753/15028/19 за позовом ОСОБА_1

до Державного університету телекомунікацій, третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу є безпідставними, оскільки ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року у вказаній цивільній справі позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду

на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться

до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання,

чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає

зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ

від 18 липня 2006 року.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції

не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного університету комунікацій залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович