ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2020 року                                                                 м. Одеса

Єдиний унікальний номер справи № 520/3561/18

Апеляційне провадження № 22-ц/813/2500/20

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Сороколет Ю.С.,

учасники справи:

позивачі - заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Одеської міської ради;

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державний реєстратор Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович;

треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рогатін Владислав Олексійович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Адамець Оксана Іванівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2019 року, постановленого під головуванням судді Куриленко О.М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та відзиви на позов

У березні 2018 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 Пунтус Д.В. (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК ОМР, Управління), Одеської міської ради (далі – ОМР) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова О.В. (далі – державний реєстратор), треті особи: приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Рогатін В.О., ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання недійсними договори купівлі-продажу, скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності, знесення самочинно збудованих двоповерхових будівель.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_9  на підставі двох договорів купівлі-продажу від 23 червня 2017 року продала  ОСОБА_1  9/10 та 1/10 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_1  та складається в цілому з літ: «А» - житловий будинок, загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 27.6 кв.м., господарчих споруд літ.: «В» - сарай; «Д» - вбиральня, №3, 5 – огорожа, ІІ-VІІІ - мостіння. Право власності (користування) на земельну ділянку за вказаною адресою за ОСОБА_9 не було зареєстровано.

Прокурор зазначив, що ставши власником всього житлового будинку ОСОБА_1 здійснив його реконструкцію.

У зв`язку з проведеною реконструкцією, державний реєстратор Іскровим О.В. прийняв рішення про поділ об`єкта нерухомого майна та реєстрацію трьох нових об`єктів загальною площею 345,9 кв.м. ( АДРЕСА_1 – 117,2 кв.м.; АДРЕСА_1 – 118,5 кв.м.; АДРЕСА_1 – 110,2 кв.м.), що в свою чергу свідчить про проведення будівельних робіт.

В подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 18 серпня 2017року ОСОБА_1 продав ОСОБА_10 1/2 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м.

Згідно договору купівлі-продажу від 18 серпня 2017року, ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 1/2 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м.

В свою чергу, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , згідно договорів купівлі-продажу від 21 вересня 2017року, продали ОСОБА_3 по 1/2 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м.

Крім цього, згідно договору купівлі-продажу від 03 серпня 2017року, ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 1/2 частку в праві власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку, загальною площею 118,5кв.м., житловою площею 57,9 кв.м.

Прокурор вважав, що самочинно побудовані ОСОБА_1 об`єкти нерухомості знаходяться на земельній ділянці, яка йому не належить, а перебуває у власності територіальної громади м. Одеси. Записи про реєстрацію права власності на житлові будинки у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно містять недостовірні відомості про наявність права власності на самовільно реконструйований об`єкт нерухомості.

Посилаючись на те, що діями відповідачів порушено інтереси держави у сфері містобудування, публічний порядок введення об`єктів в експлуатацію та набуття права власності на них, зокрема, УДАБК ОМР, як правомочної установи у сфері містобудівних відносин, а також інтереси ОМР, як єдиного органу, на якого покладено повноваження щодо розпорядження земельними ділянками у межах населених пунктів, прокурор просив скасувати 3 рішення державного реєстратора Іскрова О.В., а саме:

- про поділ об`єкту нерухомого майна, розташованого в  АДРЕСА_1 (індексний номер рішення: 36395523 від 31 липня 2017року);

- про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 (індексний номер рішення: 36395160 від 31 липня 2017року);

- про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 (індексний номер рішення:36395369 від 31 липня 2017року).

Крім того, прокурор просив визнати недійсними 5 договорів купівлі-продажу від:

- 03 серпня 2017 року про продаж ОСОБА_1 1/2 частки житлового будинку, загальною площею 118,5 кв.м., житловою площею 57,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ;

- 18 серпня 2017 року про продаж ОСОБА_1 1\2 частки житлового будинку, загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 ;

- 18 серпня 2017 року про продаж ОСОБА_4  1\2 частки житлового будинку, загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м. за адресою:  АДРЕСА_1 ;

- 21 вересня 2017 року про продаж ОСОБА_12 1/2 частки житлового будинку, загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 а ОСОБА_3 ;

- 21 вересня 2017 року про продаж ОСОБА_12  1/2 частки житлового будинку, загальною площею 117,2кв.м., житловою площею 47,9кв.м. за адресою:  АДРЕСА_1 а  ОСОБА_3 ,

а також зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно збудовані двоповерхові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 (т.1 а.с.3-11).

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 зазначив, що:

- прокурором не доведено наявних обставин за ч.3ст.23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва інтересів держави, позов подано безпідставно;

- представництво прокуратурою в суді інтересів держави здійснюється у виключних випадках;

- позивачем не доведено, що він протиправно заволодів вказаною земельною ділянкою, оскільки він користувався земельною ділянкою на законних підставах, вона не може вважатись самовільно зайнятою, тому що йому надано право на приватизацію цієї земельної ділянки (т.1 а.с.241-248,т.4а.с.76-80).

У поясненнях на позов представник відповідача ОСОБА_3 послався на те, що звертаючись до суду з позовом, прокурор не обґрунтував передбачені законом підстави для його подачі (т.4 а.с.57-61).

У відзиві на позов представник приватного нотаріуса Сегеченко І.М. звернув увагу на те, що нотаріус під час посвідчення договорів купівлі - продажу виконала всі вимоги чинного законодавства щодо порядку посвідчення правочину (т.1а.с.219-222,т.2 а.с.39-42).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 02 серпня 2019 року позов прокурора задоволено в повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 виконав будівельні роботи з нового будівництва двоповерхових житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в шляхом знесення існуючого будинку за вказаною адресою без будь-яких дозвільних на це документів та за рахунок самовільного зайняття земельної ділянки, яка належить до комунальної власності та є власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, складений ФОП « ОСОБА_13 », який став підставою для зміни державним реєстратором адреси житлового будинку - АДРЕСА_1 на житлові будинки - АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , не є документом, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси в разі, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна змінилася його адреса, що передбачено п.54 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015року №1127, оскільки відповідного розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради або рішення виконавчого комітету Одеської міської ради на це не було.

Крім того, первісне скасування державної реєстрації права власності є підставою для визнання недійсними усіх подальших правочинів, які були укладені після скасування державної реєстрації права власності (т.4 а.с.110-124).

Доводи апеляційної скарги та відзиви на скаргу

В апеляційній скарзі адвокат Петрова А.М. в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову прокурору у позові.

В обґрунтування скарги посилалася на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначила, що:

- справа розглянута у відсутність ОСОБА_3 ;

- договори купівлі-продажу від 21 вересня 2017 року, укладені між ОСОБА_3 з ОСОБА_12 та ОСОБА_4 відповідають вимогам діючого законодавства, посвідчені приватними нотаріусами, її право власності зареєстровано в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, тому право власності на нерухоме майно набуте нею правомірно;

- ОСОБА_3 , як добросовісний набувач, не може бути позбавлена нерухомого майна;

- згідно ч.1ст.1 Першого протоколу до Конвенції про право людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини ( справа «Федоренко проти України від 30 червня 2009 року) ОСОБА_3 не може бути позбавлена житла, оскільки відсутні інтереси суспільства, які дозволяли б позбавити права власності осіб, які набули спірні об`єкти нерухомості за дійсними договорами купівлі-продажу;

- суд, постановивши рішення про знесення житлового будинку, належного ОСОБА_3 , не звернув увагу на те, що на теперішній час в ньому проживає вона, її донька та малолітній онук;

- прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі УДАБК ОМР та ОМР з власних припущень; будь-яких доказів того, що орган місцевого самоврядування не виконує покладені на нього обов`язки по захисту прав та інтересів територіальної громади ним не надано, на що звернута увага в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 469/1127/16 (т.4 а.с.141-149,180-190).

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №1 Пунтус Д.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зокрема, прокурор, крім доводів, які викладені у його позові, зазначив, що ОСОБА_3 :

- набула право власності на будівлю на підставі договору купівлі-продажу, яка збудована самочинно, на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва;

- не звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 за захистом своїх цивільних прав;

- не надала доказів щодо мешкання чи реєстрації малолітньої дитини у вказаному житловому будинку, оскільки відповідно до інформаційної довідки від 29 листопада 2019 року у спірному будинку будь-які особи не зареєстровані;

Крім того зазначив, що місцевою прокуратурою до звернення до суду вжиті заходи повідомлення суб`єктів владних повноважень про намір звернення до суду з відповідним позовом (повідомлення від 21 березня 2018 року №16-2303-18 та за № №16-2304-18); подання позову до суду прокурором є єдиним ефективним засобом поновлення порушених інтересів держави, в якому прокурор виступає не як альтернативний, а як єдиний можливий суб`єкт звернення до суду за захистом інтересів держави (т.5 а.с.2-8).

У відзиві на апеляційну скаргу представник УДАБК ОМР Чабан О.О. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

Зокрема, представник управління зазначила, що:

- рішення Київського районного суду м.Одеси від 02 серпня 2019 року не було оскаржено та набрало законної сили 05 вересня 2019 року, тому судом 23 жовтня 2019 року видано виконавчий лист по справі №520/3561/18, а 25 жовтня 2019 року відкрито виконавче провадження;

- 29 листопада 2019 року рішення від 02 серпня 2019 року виконано щодо будинків розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Одночасно ухвалою суду від 29 листопада 2019 року відстрочено виконання рішення суду щодо будинку за адресою: АДРЕСА_1 , до моменту вирішення питання щодо роз`яснення порядку знесення самочинно збудованої двоповерхової будівлі, у разі проживання та реєстрації в ній малолітньої дитини;

- за інформацією архіву та відділу загального листування Управління відсутні дані про надання містобудівних умов та обмежень (будівельних паспортів) забудови земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ;

- у Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація стосовно реєстрації дозвільних документів на проведення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ;

- згідно актів, складених Управлінням за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства за вказаною адресою, під час виконання підготовчих та будівельних робіт № 00815, №00818, №00817, № 001109, № 001108 перевірено дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства.В ході перевірки встановлено, що ОСОБА_1  виконуються будівельні роботи з нового будівництва, при цьому, проектну та дозвільну документацію на виконання будівельних робіт під час перевірки надано не було;

- під час перевірок Управлінням встановлено, що нове будівництво двоповерхового житлового будинку, що здійснюється шляхом знесення існуючого будинку. Надано приписи про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, шляхом зупинення виконання будівельних робіт на об`єкті з 11 серпня 2017 року та набуття в установленому законом порядку права на виконання будівельних робіт або приведення самочинно-збудованого об`єкта у відповідність до договору купівлі - продажу від 23 червня 2017 року в термін до 11 жовтня 2017 року;

- передача земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти самочинного будівництва, у власність або в користування забудовника не відбувалась, будівництво об`єкта здійснено на земельній ділянці, що перебуває у власності територіальної громади м.Одеси. На земельній ділянці здійснено самочинне будівництво без відповідного на це дозволу (т.4а.с. 235-239).

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо порушення права на доступ до суду

Пунктом 3ч.3ст.376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно матеріалів справи жоден з відповідачів, в тому числі відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат Апальков В.В., не були повідомлені судом належним чином про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 02 серпня 2019 року (т.4а.с.92-107).

Рекомендовані повідомлення поштового оператора про неможливість невручення повісток на вказану дату відповідачам ОСОБА_14 та ОСОБА_10 з підстав їх не проживання повернулися до суду 05 серпня 2019 року, тобто після ухвалення рішення (т.4а.с.129-132).

За таких обставин, важко зрозуміти чим керувався суд першої інстанції, розглядаючи справу у відсутності, зокрема відповідача ОСОБА_3 та її представника, та ухвалюючи рішення 02 серпня 2019 року, взагалі не маючи у своєму розпорядженні будь-яких даних про їх сповіщення, які, навіть після ухвалення рішення, до суду не надходили.

Враховуючи те, що одним із доводів апеляційної скарги про скасування рішення суду є розгляд справи у відсутність ОСОБА_3 , рішення суду першої інстанції підлягає безумовному скасуванню,з ухваленням нового рішення про відмову у позові з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_9 була власницею житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 50,8 кв.м житловою площею 27,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_9 зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №2811813 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою Одеською нотаріальною конторою від 01 жовтня 2009 року за №6-1340.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою Одеською нотаріальною конторою від 01 жовтня 2009 року за №6-1340, ОСОБА_9 є спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка ОСОБА_15 (т.1а.с.173).

В свою чергу ОСОБА_15 успадкував після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_16 наступне майно:

- житловий будинок із надвірними спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 , що складається в цілому із житлової кам`яної будівлі, загальною житловою площею 27,6 кв.м. та надвірних споруд: «В» сарай, «Д» уборна, П-УШ мостіння, №3-5 огорожа, що розташовані на земельній ділянці розміром 540 кв.м., що набуті померлою на підставі Договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою, що посвідчено Першою Одеською державною нотаріальною конторою 13 вересня 1951 року за реєстровим №44724 та зареєстровано в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації в книзі №86 на стор. 19 під №74 (т.5а.с.106-107).

Таким чином, згідно свідоцтва про право на спадщину, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 540 кв.м. належала померлій ОСОБА_16 на підставі Договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою.

23 червня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. посвідчено договір купівлі-продажу, реєстраційний №1686, відповідно до якого ОСОБА_9 передала у власність (продала), а ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) 1/10 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому з літ: «А» - житловий будинок, загальною площею 50,8 кв.м. та житловою площею 27,6 кв.м. та господарчих споруд літ.: «В» - сарай; «Д» - вбиральня, № 3-5 – огорожа, ІІV-ІІІ мостіння (т.1а.с.34).

У той же день, 23 червня 2017 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. посвідчено договір купівлі-продажу, реєстраційний № 1683, відповідно до якого ОСОБА_9 передала у власність (продала) а ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) 9/10 часток вказаного вище житлового будинку (т. 1 а.с. 36).

Державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим О.В. на підставі технічного паспорту, виготовленого ФОП « ОСОБА_13 » від 21 липня 2017 року та висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, виданого ФОП « ОСОБА_13 » 21 липня 2017 року за №267-1/17 в результаті поділу нерухомого майна (з одночасним відкриттям розділу),було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку, загальною площею 117,2 кв.м, житловою площею 47,9 кв.м. (індексний номер рішення №36394914), на житловий будинок АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку, загальною площею 118,5 кв.м., житловою площею 57,9 кв.м. (індексний номер рішення №36395160) та на житловий будинок АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку, загальною площею 110,2 кв.м., житловою площею 44,8 кв.м. (індексний номер рішення №36395369).

03 серпня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. посвідчено договір купівлі-продажу, за реєстровим №1152, за умовами якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 1/2 частку в праві власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою «А», загальною площею 118,5 кв.м., житловою площею 57,9 кв.м. (т.1 а.с. 39-40).

18 серпня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рогатіним В.О. посвідчено договір купівлі-продажу, за реєстровим № 1282, за умовами якого ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_17 продав ОСОБА_4 1/2 частку в праві власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою «А», загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м. (т.1а.с.41-42).

Цього ж дня, 18 серпня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рогатіним В.О. посвідчено договір купівлі-продажу, за реєстровим №1285, за умовами якого ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_17 продав ОСОБА_10 1/2 частку в праві власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою «А», загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м. (т.1а.с. 43-44).

21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І. посвідчено договір купівлі-продажу, за реєстровим № 1689, за умовами якого ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 1/2 частку в праві власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою «А», загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м.(т.1а.с.45-46).

Крім того, 21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І. було посвідчено договір купівлі-продажу, за реєстрвим № 1691, за умовами якого ОСОБА_11 продала ОСОБА_3 1/2 частку в праві власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою «А», загальною площею 117,2 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м.(т.1 а.с.47-48).

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, об`єкт нерухомого майна вбачається, що житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 117,2 кв.м. - належить на праві власності ОСОБА_3 з частками (1/2 та 1/2 ); за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 118,5 кв.м. належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 110,2 кв.м. - належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (т.1 а.с.23-33).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Предмет спору у даній справі

Предметом позову в даній справі є вимоги позивача (заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі УДАБК ОМР та ОМР) про скасування рішень державного реєстратора,визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та його знесення як такого, що має статус самочинного будівництва.

Щодо вимог про знесення самочинного будівництва

I

Правовими підставами для знесення самочинного будівництва прокурор вказав порушення положень ст.376 ЦК України, зазначивши, що:

-самочинно збудовані нерухомі об`єкти знаходяться на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади м.Одеси;

-відсутня інформація про одержання права на виконання будівельних робіт або прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Правове регулювання спірних правовідносин, зокрема, в частині самочинного будівництва, здійснюється на підставі ст.376 ЦК України, відповідно до ч.1 якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, нерухоме майно вважається самочинним будівництвом в разі наявності хоча б однієї з умов, передбачених ч.1ст.376 ЦК України.

Частиною 4 ст.376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Таким чином, збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених ч.ч.4,7 ст.376 ЦК України.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ст.376 ЦК України є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок про застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі №6-1721цс16.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

                                                                            II

Як зазначалось вище, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 жовтня 2009 року ОСОБА_9 є спадкоємицею майна свого чоловіка - ОСОБА_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкове майно складається з житлового будинку АДРЕСА_3 , розташованих на земельній ділянці площею 582 кв.м., належного померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Третьою одеською державною нотаріальною конторою 16 червня 1988 року за реєстровим № 4-3817, дублікат якого виданий Третьою одеською державною нотаріальною конторою 25 травня 1999 року за реєстровим № 2-1944 та зареєстрованого в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» в книзі за № 86. На самочинно збудовані об`єкти (літня кухня, альтанка, тамбур, навіс) свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т.1, а.с.173).

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 від 16 липня 2009 року, в розділі «Есплікація земельної ділянки» зазначено, що за документами (за відповідною формою) земельна ділянка складає 540 кв.м., фактично (за фактичним користуванням) – 582 кв.м., забудовано – 148 кв.м. (т.1а.с.50 зворот).

ОСОБА_15 вказане майно: житловий будинок із надвірними спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 , що складається в цілому із житлової кам`яної будівлі, загальною житловою площею 27,6 кв.м. та надвірних споруд: «В» сарай, «Д» уборна, П-УШ мостіння, №3-5 огорожа, що розташовані на земельній ділянці розміром 540 кв.м.,успадкував після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_16 , що були набуті нею на підставі Договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою, що посвідчено Першою Одеською державною нотаріальною конторою 13 вересня 1951 року за реєстровим №44724 та зареєстровано в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації в книзі №86 на стор. 19 під №74 (т.5а.с.106-107).

На момент укладення Договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 13 вересня 1951 року за реєстровим №44724 питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», який визначав умови та правові наслідки будівництва, і постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року № 3211 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків». Так, відповідно до п.2 постанови Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року, земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника. Відповідно до п. 3 зазначеної постанови, розмір ділянок в кожному окремому випадку визначається виконкомами обласних, міських і районних Рад депутатів трудящих, в залежності від розміру будинку і місцевих умов, в межах наступних норм: в містах - від 300 до 600 кв. метрів; поза міста - від 700 до 1200 кв. метрів.

Отже,  ОСОБА_16  отримала право на будівництво та безстрокове користування земельною ділянкою розміром 540 кв.м. за адресою:  АДРЕСА_1 , на підставі Договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 13 вересня 1951 року за реєстровим №44724.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, в саме в п.5.5 держава врегулювала питання постійного землекористування шляхом передачі земельних ділянок у приватну власність громадян. В приватну власність громадян було передано земельні ділянки, які використовувалися ними для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Набуття громадянином права власності на земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні, в загальному порядку, визначеному ст.118 ЗК, не передбачає встановлення обмеження щодо строків набуття цього права. Приписи пункту 6 Перехідних положень Кодексу є нормами процесуального права і тому не повинні обмежувати норми матеріального права щодо права власності на землю та його набуття громадянами. Строк на переоформлення право користування земельної ділянки на право власності чи на право довгострокої оренди положеннями діючого законодавства не встановлений, що, в тому числі, встановлено вище зазначеним рішенням Конституційного Суду України.

Відповідно до ч.2ст.122 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Згідно з ч.1ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Оскільки земельна ділянка була відведена у встановленому законодавством порядку в користування попереднього власника та, в подальшому, була передана наступному власнику в зв`язку з відчуженням нерухомого майна (відповідачам в даній справі) доводи позову прокурора про відсутність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , що вказана земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади є помилковими та не дають підстав для застосування положень ч.4ст.376 ЦК України.

                                                                        III

Згідно актів, складених за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт №00815, №00818, №00817, №001109, №001108 перевірено дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті. За висновками контролюючого органу, будівництво здійснюється без отримання права на виконання таких робіт, без отримання права власності чи користування на земельну ділянку, чим порушено ч. 1 ст. 34 та абз.1 ч. 2 ст.36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та абз.2 п. 5 порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за №466 від 13 квітня 2011року.

У подальшому, 11 серпня 2017 року головним спеціалістом інспекційного відділу №1 УДАБК ОМР видані приписи про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, в яких головний спеціаліст вимагав зупинити виконання будівельних робіт на об`єкті з 11 серпня 2017 року, набути в установленому законом порядку право на виконання будівельних робіт або привести самочинно збудований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу від 23 червня 2017 року в термін до 11 жовтня 2017 року.

Також, державним інспектором було видано відповідачу ОСОБА_3 припис №680-ДК/0338Пр/03/01/-17 від 30 жовтня 2017 року, яким запропоновано усунути порушення земельного законодавства, а саме: оформити правовстановлюючі документи на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна за адресою за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо помилковості припису про оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку докладно наведено вище.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 набув право безстрокового користування земельною ділянкою розміром 540 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 із правом будівництва будинку на ній, суд дійшов до висновку, що на виконання вимог контролюючого органу, ОСОБА_1 повинен був набути в установленому законом порядку право на виконання будівельних робіт, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Отже, дозвіл на будівництво видається контролюючим органом лише щодо будівництва об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

Житловий будинок, як зазначає позивач та УДАБК Одеської міської ради, відноситься до об`єктів з незначними наслідками (СС1), які не потребують отримання дозволу.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» отримання замовником інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт, крім направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до частини першої цієї статті, не вимагається.

Щодо об`єктів з незначними наслідками (СС1), законом передбачено подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт, яким замовник сповіщає контролюючий орган про здійснення будівництва.

Суд враховує те, що матеріали справи не містять доказів того, що під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил, особа, що здійснювала будівництво була законним користувачем земельної ділянки, забудова не порушує права третіх осіб, а також те, що контролюючий орган не вимагав проведення перебудови об`єкта, оскільки не виявляв конкретних порушень ДБН при будівництві об`єкта.

За таких обставин сам по собі факт неподання повідомлення про початок будівельних робіт щодо житлового будинку за адресою:  АДРЕСА_1 не є підставою для визнання будинку самочинно побудованим і тим більш підставою для його знесення на підставі ч.7ст.376 ЦК України.

Щодо вимог про скасування рішень державного реєстратора

Як зазначено вище, 23 червня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. посвідчено два договори купівлі-продажу, відповідно до яких ОСОБА_9 передала у власність (продала), а ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) 1/10 частку та 9/10 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому з літ: «А» - житловий будинок, загальною площею 50,8 кв.м. та житловою площею 27,6 кв.м. та господарчих споруд літ.: «В» - сарай; «Д» - вбиральня, № 3-5 – огорожа, ІІV-ІІІ мостіння (т.1, а.с.34,36).

При цьому, 31 липня 2017 року державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим О.В. на підставі технічного паспорту, виготовленого ФОП « ОСОБА_13 » від 21 липня 2017 року та висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, виданого ФОП « ОСОБА_13 » 21 липня 2017 року за №267-1/17 в результаті поділу нерухомого майна (з одночасним відкриттям розділу), було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку, загальною площею 117,2 кв.м, житловою площею 47,9 кв.м. (індексний номер рішення №36394914), на житловий будинок АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку, загальною площею 118,5 кв.м., житловою площею 57,9 кв.м. (індексний номер рішення №36395160) та на житловий будинок АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку, загальною площею 110,2 кв.м., житловою площею 44,8 кв.м. (індексний номер рішення №36395369)

Відповідно до ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Для набуття права на виконання будівельних робіт забудовник повинен мати перелік дозвільних документів на здійснення цих робіт, що передбачено ст.ст. 27, 29-31, 34,37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»

Стаття 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає умови, які надають право на виконання будівельних робіт. Відповідно до ст.ст. 35-37 вказаного Закону під належним дозволом слід розуміти передбачений дозвільний документ, що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об`єкта і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п.5ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Стаття 39 Закону України«Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачає, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється. Аналогічна норма міститься в п.12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

Відповідно до ч.1ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Відповідно до ст.5 вказаного Закону у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, складений ФОП « ОСОБА_13 », який став підставою для зміни державним реєстратором адреси житлового будинку - АДРЕСА_1 на житлові будинки - АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , не є документом, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси в разі коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна змінилася його адреса як це передбачено п.54 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 р. №1127 (т.1а.с.60-67). Таким документом має бути відповідне розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради або рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради, яке цими органами не приймалось.

Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про поділ об`єкта нерухомого майна та про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпували свою дію. А тому, після внесення таких записів, скасування зазначених рішень не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.

За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року, справа № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (вказана вимога у справ не заявлялась, проте повинна була заявлятись, якщо позивач вважав, що земельна ділянка була зайнята незаконно) скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, справа № 367/2022/15-ц).

Враховуючи те, що скасування наведених вище рішень державного реєстратора Іскрова О.В. не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача, вимоги позовної заяви прокурора в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу

Згідно змісту позовної заяви вимоги прокурора про визнання 5 договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна на підставі ст.ст.203,215 ЦК України обґрунтовані тим, що вони укладені на підставі незаконних рішень державного реєстратора Іскрова О.В. про поділ об`єкта нерухомого майна та про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Іншого обґрунтування для визнання цих правочинів недійсними позов не містить (т.1а.с.3-11).

Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову прокурора в частині визнання недійсними вказаних вище рішень державного реєстратора Іскрова О.В.

З вимогами про скасування відповідних записів про поділ об`єкта нерухомого майна та про проведену державну реєстрацію права на підставі рішень державного реєстратора Іскрова О.В. від 31 липня 2017 року прокурор до суду не звертався.

За таких обставин відсутні правові підстави для визнання недійсними 5 договорів купівлі-продажу від 03,18 серпня та 21 вересня 2017 року.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що відповідач ОСОБА_3 у встановленому законом порядку на підставі договорів купівлі-продажу набула права власності на житловий будинок по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 ), а також на половину (1/2) житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. За ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи тощо.

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів (постанова КЦС ВС від 22.01.2020 року, справа № 520/7397/15-ц).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

В даній справі право власності на спірне нерухоме майно спочатку було зареєстровано за ОСОБА_1 , в подальшому частина майна ( АДРЕСА_1 ) відчужено по 1/2 фізичним особам, які продали вказане майно останньому правонабувачу - ОСОБА_3 .

Тобто, в даному випадку існувало як мінімум трьорівнева перевірка державою правомірності набуття права власності та його відчуження, та відповідно, три рівня гарантій законності проведеної процедури. Аналогічна ситуація й щодо іншої частини нерухомого майна (1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 ).

Зокрема, обов`язок державних реєстраторів полягає в тому, щоби переконатися, що перехід права власності відбувався відповідно до закону(постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц).

ОСОБА_3 була другим та третім набувачем нерухомого майна відповідно.

Вона не зобов`язана була знати про можливі порушення законодавчих положень в процесі набуття права власності попередніми набувачами.

До того ж, як було зазначено вище, процес переходу права власності контролювався уповноваженими на те державою органами, на які законом покладені обов`язки щодо перевірки правомірності відповідних процедур.

За таких обставин підстав для задоволення позову прокурора в частині визнання недійсними 5 договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості апедяційний суд не вбачає.

Висновки апеляційного суду

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02 серпня 2019 року – скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у позові прокурора в повному обсязі.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскільки апеляційний суд не погоджується з її доводами про те, що прокурор не мав права на звернення до суду із зазначеним позовом.

Так, відповідно до ч.3ст.23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції на момент пред`явлення позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, відповідно до якого сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Саме до вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 25 серпня 2020 року по справі № 760/21223/17, провадження № 61-35929св18. Позиція щодо наявності у прокурора підстав представництва інтересів держави в суді у випадку бездіяльності уповноважених на здійснення функцій держави органів закріплена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16.

Таким чином, оскільки прокурор виходив з того, що за наявними у нього даними порушені права та інтереси держави в особі УДАБК ОМР та ОМР, то він мав право на звернення до суду з відповідним позовом.

Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2019 року скасувати.

Відмовити у позові заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_18 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рогатін Владислав Олексійович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Адамець Оксана Іванівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна, про визнання недійсними договори купівлі-продажу, скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності, знесення самочинно збудованих двоповерхових будівель.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2020 року.

Головуючий 

Судді: