Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 395/1428/16-ц

провадження № 61-2064св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агролан»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» (далі - ТОВ «Агроконтракт-Н»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан» (далі - СТОВ «Агролан») про визнання договору оренди недійсним, визнання договору оренди поновленим з попереднім орендарем.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,19 га, яка розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено державним актом на право приватної власності на землю.

09 жовтня 2008 року між ТОВ «Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, за яким відповідач передав належну йому земельну ділянку в оренду товариству строком на п`ять років.

Підпунктом 9.3.4 договору оренди землі передбачено переважне право орендаря на поновлення договору на новий строк, а відповідно до пункту 3.2 договору, якщо жодна із сторін не виявить наміру його припинити, попередивши письмово про це іншу сторону не пізніше ніж за шість місяців до закінчення терміну його дії, дія договору продовжується.

Позивач належним чином виконував свої обов`язки за договором та більше як за місяць до спливу строку його дії направив відповідачу листи-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом перед іншими особами на оренду земельної ділянки з проектом додаткової угоди.

Після спливу строку дії договору оренди землі ТОВ «Агроконтракт-Н» користувалося спірною земельною ділянкою, обробляло її, сплачувало ОСОБА_1 орендну плату.

Орендодавець у місячний термін не направив жодної відповіді на його листи-повідомлення та не повідомив позивача про прийняте рішення щодо поновлення договору оренди землі. Після закінчення терміну дії договору повернення земельної ділянки не здійснювалось.

Порушивши умови договору оренди, ОСОБА_1 не повідомив позивача за шість місяців до закінчення строку дії договору про відсутність наміру продовжувати дію договору на новий термін.

У 2015 році позивачу стало відомо, що 02 березня 2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Агролан» укладено договір оренди земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача відповідно до договору оренди від 09 жовтня 2008 року.

ТОВ «Агроконтракт-Н» зазначало, що такими діями відповідачів було порушено його переважне право оренди земельної ділянки ОСОБА_1 , передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

З огляду на викладене та уточнивши позовні вимоги, ТОВ «Агроконтракт-Н» просило суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Агролан» 02 березня 2015 року, визнати договір оренди землі, укладений 09 жовтня 2008 року між ТОВ «Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 , поновленим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «Агроконтракт-Н» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди від 09 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агроконтракт-Н», не зареєстрований у встановленому законом порядку, є неукладеним, а відтак відсутні підстави для поновлення дії цього договору.

Також суд виходив з того, що існує неоспорений договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Агролан» від 05 липня 2017 року, державна реєстрація права землекористування за яким здійснена 06 липня 2017 року. Тому за наявності цього договору відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення дії договору оренди землі, укладеного 09 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агроконтракт-Н».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Агроконтракт-Н» задоволено частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору оренди землі поновленим скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,19 га, кадастровий номер 3523881300:02:000:0561, укладений 09 жовтня 2008 року між ТОВ «Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Агроконтракт-Н» судовий збір в сумі 2 893,80 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що договір оренди землі від 09 жовтня 2008 року, укладений між ТОВ «Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 , пройшов державну реєстрацію у встановленому законом порядку відповідно до чинного на той час законодавства, а саме був зареєстрований 08 грудня травня 2009 року спеціальним органом - структурним підрозділом Центру Державного земельного кадастру щодо ведення державного реєстру земель по відношенню до органів місцевого самоврядування у складі Держкомзему України. Указаний договір набрав чинності з моменту його державної реєстрації, 08 грудня 2009 року, згідно зі статтями 210, 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а тому за змістом статті 9 Закону України «Про оренду землі» саме з цього часу породжує для сторін договору права та обов`язки.

У встановленому законом та договором порядку позивач належно та своєчасно повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та надіслав йому проєкт додаткової угоди.

Апеляційний суд дійшов висновку про порушення власником землі вимог, передбачених статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки ОСОБА_1 не звертався до орендаря з пропозиціями щодо істотних умов договору, не повідомив орендаря протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди про заперечення щодо поновлення договору, попередньо не повідомив орендаря про намір укласти договір оренди з новим орендарем, разом з тим земельна ділянка знову була передана ним в оренду іншій особі.

Крім того, ні в період дії договору оренди землі від 09 жовтня 2008 року, ні після закінчення строку його дії ОСОБА_1 не звертався до позивача з приводу невиконання чи неналежного виконання умов договору оренди.

Суд вважав, що за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендаря про намір укладення нового договору оренди з новим орендарем, право особи на реалізацію свого переважного права, передбаченого статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про оренду землі», буде порушено, а така поведінка орендодавця відносно попереднього орендаря буде недобросовісною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Агроконтракт-Н» в частині визнання договору оренди землі поновленим відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оцінюючи підстави для поновлення договору оренди землі від 09 жовтня 2008 року, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин одночасно положення частин першої-п`ятої та шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», не врахувавши, що зазначені норми стосуються різних підстав поновлення договору оренди землі.

При цьому визнання виникнення переважного права у попереднього орендаря і поновлення договору оренди землі на підставах, передбачених частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», є неможливим, оскільки відсутні такі обов`язкові умови для застосування вказаних норм, як належне виконання орендарем своїх обов`язків за договором, повідомлення орендаря про намір продовжити дію договору на новий строк та долучення до такого повідомлення проєкту додаткової угоди.

Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 неодноразово направляв на адресу ТОВ «Агроконтракт-Н» листи-повідомлення про відмову у продовженні строку дії договору оренди землі.

Положеннями Закону України «Про оренду землі» не передбачено обов`язок власника земельної ділянки повідомляти про результати розгляду істотних умов проєкту додаткової угоди до договору оренди землі з метою його продовження.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2018 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2017 року, витребувано матеріали цивільної справи № 395/1428/16-ц з Новомиргородського районного суду Кіровоградської області та зупинено виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року справу за позовом ТОВ «Агроконтракт-Н» до ОСОБА_1 , СТОВ «Агролан» про визнання договору оренди недійсним, визнання договору оренди поновленим з попереднім орендарем призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подавали.

Фактичні обставини справи

На підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІ-КР № 022858, виданого 29 травня 2001 року, ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 3,19 га, яка розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

09 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Агроконтракт-Н» (орендар) було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на п`ять років (а. с. 7-8).

Пунктом 14.1 договору оренди передбачено набрання ним чинності після підписання договору сторонами та його державної реєстрації.

Державна реєстрація договору землі здійснена 08 грудня 2009 року у Новомиргородському районному відділенні КРФ ДП «ЦДЗК», про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 08 грудня 2009 року № 04.09.377.00574 та скріплено печаткою вказаного органу.

Земельну ділянку ОСОБА_1 ТОВ «Агроконтракт-Н» орендувало згідно зі схемою, разом із земельними ділянками інших власників, без установлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками.

У пункті 3.2 договору оренди сторони погодили, що дія договору продовжується на наступний термін дії, вказаний в пункті 3.1 цього договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 6 місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною.

З метою використання переважного права на поновлення договору оренди землі ТОВ «Агроконтракт-Н» направляло ОСОБА_1 листи-повідомлення від 08 квітня 2013 року № ЛП-29 (а.с.11) та від 08 лютого 2014 року № 39 з відповідною пропозицією та з проектом додаткової угоди № 1 (а. с. 11-13).

Квитанцією про відправлення поштою рекомендованого листа підтверджується, що лист-повідомлення від 08 лютого 2014 року з проектом додаткової угоди № 1 було направлено позивачем 04 квітня 2014 року на адресу ОСОБА_1 за місцем його проживання в с. Зелене (а. с. 14).

У свою чергу, ОСОБА_1 направив ТОВ «Агроконтракт-Н» листи-повідомлення від 26 квітня 2014 року з квитанцією про відправлення № 5/231 та від 03 червня 2014 року з квитанцією про відправлення № 2/35, у яких повідомив позивача про те, що він, користуючись правом, передбаченим пунктом 3.2 договору оренди, попереджає про відсутність наміру після закінчення терміну дії договору оренди продовжувати з ТОВ «Агроконтракт-Н» дію договору чи укладати новий договір. Після збору врожаю 2014 року вимагав не здійснювати посів сільськогосподарських та інших культур на належній йому земельній ділянці та повернути йому земельну ділянку, вільну від посівів, у стані, придатному для подальшого використання, у термін до 08 грудня 2014 року (а. с. 196, 197).

Згідно з копією журналу реєстрації вхідної кореспонденції ТОВ «Агроконтракт-Н» за 2014 рік лист ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі зареєстровано 29 квітня 2014 року за вхідним № 164 (а. с. 193-195).

02 березня 2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Агролан» був укладений договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в оренду СТОВ «Агролан» земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, площею 3,19 га, строком на 5 років.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність ого чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2017 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ТОВ «Агроконтракт-Н» посилалось на наявність правових підстав, передбачених частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», для визнання договору оренди землі від 09 жовтня 2008 року, укладеного між ТОВ «Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 , поновленим. Позивач вказував, що належним чином виконував свої обов`язки за договором, більше як за місяць до спливу строку його дії, 08 квітня 2013 року та 08 лютого 2014 року, направляв відповідачу листи-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом перед іншими особами на оренду земельної ділянки з проектом додаткової угоди, тоді як орендодавець у місячний термін не направив жодної відповіді на його листи-повідомлення та не повідомив позивача про прийняте рішення щодо поновлення договору оренди землі.

Також зазначив про те, що після закінчення терміну дії договору оренди землі повернення земельної ділянки не здійснювалось, ТОВ «Агроконтракт-Н» користувалося спірною земельною ділянкою, обробляло її, сплачувало ОСОБА_1 орендну плату, що вказує на автоматичне поновлення дії договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Щодо поновлення договору оренди землі на підставі частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі»

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначено статтею 33 Закону України «Про оренду землі», якою фактично об`єднано два випадки пролонгації договору оренди землі.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Зазначені положення узгоджуються із положеннями частини першої

статті 777 ЦК України.

У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) Великою Палатою Верховного Суду сформульовано висновок про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Таким чином, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою-п`ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень на поновлення договору оренди землі.

За змістом частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судами установлено, що 26 квітня 2014 року та 03 червня 2014 року, тобто до закінчення строку дії договору оренди землі від 09 жовтня 2008 року, який мав настати 08 грудня 2014 року, ОСОБА_1 повідомив листами позивача про те, що він не має наміру поновлювати дію договору оренди землі та залишає за собою право самостійно розпоряджатися земельною ділянкою.

Таким чином, встановленим є факт повідомлення ОСОБА_1 ТОВ «Агроконтракт-Н» до закінчення строку дії договору оренди землі від 09 жовтня 2008 року про відсутність намірів продовжувати з ним орендні правовідносини.

Наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі є можливою лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін, тоді як встановлені у зазначеній справі обставини свідчать про відсутність такого волевиявлення орендодавця, право власності якого на розпорядження належною йому земельною ділянкою шляхом укладення нового договору оренди землі на інших умовах є визначальним, у порівнянні з переважним правом орендаря на поновлення договору оренди землі.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилось.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 395/1458/16-ц (провадження № 61-6190св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 395/1452/16-ц (провадження № 61-6190в18), від 31 липня 2019 року у справі № 395/1429/16-ц (провадження № 61-27141св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 395/170/17-ц (провадження № 61-29828св18), від 06 травня 2020 року у справі № 395/174/17-ц (провадження № 61-26099св18).

Щодо поновлення договору оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі»

Відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Так, апеляційний суд у цій справі вказав, що після закінчення строку дії договору оренди (після 08 грудня 2014 року) позивач не повернув ОСОБА_1 орендовану земельну ділянку, а продовжував її використовувати.

При цьому судом встановлено та не заперечувалось представником позивача, що після збору врожаю восени 2014 року земля була підготовлена до здійснення посівів у березні-квітні 2015 року, проте на початку березня вказану земельну ділянку почало використовувати СТОВ «Агролан».

Вказані обставини підтверджуються відомостями ТОВ «Агроконтракт-Н» про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2015 року (а. с. 104-109).

З наданого представником СТОВ «Агролан» дорожнього листа відомо, що новий орендар приступив до використання спірної земельної ділянки 11 березня 2015 року (а. с. 226).

Як уже було зазначено, для продовження договірних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») або мовчазна згода сторін договору стосовно поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Правовий висновок про основні відмінності у застосуванні положень частин першої-п`ятої та шостої статті 33 Закону України «Про оренду» викладено у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 року у справі № 908/2314/18.

Такими відмінностями є умови додаткової угоди (відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») та наявність погодження обох сторін щодо істотних умов договору, або ті самі (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»)) та строк, в який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати або поновлювати договір оренди (у місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому слід врахувати, що відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється; недосягнення сторонами домовленостей щодо істотних умов договору при їх зміні виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права (частина четверта статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Отже, зміна умов договору у будь-якій його частині виключає продовження договору з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Незважаючи на те, що умови договору оренди землі від 09 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агроконтракт-Н», та додаткової угоди, наданої позивачем орендодавцю, містять різні умови щодо строку дії договору та розрахунку між сторонами, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 відмову від запропонованих позивачем умов не мотивував, а тому порушив його переважне право на поновлення договору оренди землі.

Водночас, оскільки ОСОБА_1 як орендодавець повідомив орендаря про відсутність наміру щодо продовження договору оренди належної йому земельної ділянки, а додаткова угода, яка була направлена ТОВ «Агроконтракт-Н» на його адресу містить інший строк дії договору (12 років) та інший розмір орендної плати, то частину шосту статті 33 Закону України «Про оренду землі» до цих правовідносин не може бути застосовано, оскільки законодавчий припис про продовження договору на той самий строк та на тих самих умовах не дотримано.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що орендодавець листами 26 квітня 2014 року та 03 червня 2014 року повідомив орендаря про те, що не мав та не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки, орендар направив орендодавцю додаткову угоду зі зміненими умовами договору щодо орендної плати та строку договору, що є істотними умовами договору, і на такі зміни орендодавець згоди не надав.

За таких обставин права орендаря на користування земельною ділянкою припинились у зв`язку з закінченням строку договору, на який його було укладено, та відсутності домовленості про його продовження на змінених умовах (частина перша статті 31, частина четверта статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Апеляційний суд помилково вважав, що відповідач повинен обґрунтовувати причини відмови у поновленні договору оренди, не врахував належне волевиявлення ОСОБА_1 не продовжувати дію договору оренди (який до того ж містить інші умови) з позивачем, , а тому неправильно застосував положення як частини першої, так і частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» і безпідставно визнав поновленим договір оренди земельної ділянки, укладений 09 жовтня 2008 року між ТОВ «Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 .

Таким чином, вимоги ТОВ «Агроконтракт-Н» про визнання поновленим договору оренди землі, укладеного 09 жовтня 2008 року між ТОВ «Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 , задоволенню не підлягають.

Рішення апеляційного суду заявником оскаржується лише в частині позовних вимог про визнання поновленим договору оренди землі, укладеного 09 жовтня 2008 року між ТОВ «Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 , а тому в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, а встановлення додаткових обставин, а також дослідження та оцінка доказів у справі не потребується, то колегія суддів, враховуючи вимоги частини третьої статті 400 ЦПК України, вважає за можливе скасувати рішення апеляційного суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Агроконтракт-Н»про визнання договору оренди землі від 09 жовтня 2008 року поновленим, - скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про задоволення позову, сплачений ОСОБА_1 судовий збір при поданні касаційної скарги у розмірі 3 307,20 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2017 року скасувати в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н»про визнання договору оренди землі, укладеного 09 жовтня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю«Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 , поновленим, і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н»у частині визнання договору оренди землі, укладеного 09 жовтня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю«Агроконтракт-Н» та ОСОБА_1 , поновленим відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н»на користь ОСОБА_1 3 307,20 (три тисячі триста сім) грн 20 коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк