КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 754/9233/17

провадження №22-ц/824/10828/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівМузичко С.Г., Коцюрби О.П.,

за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,

учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2017 року /суддя Таран Н.Г./,

у справі за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 1 а.с. 121-126/

Заступник прокурора м. Києва, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що зазначене судове рішення ухвалене з порушенням ст. ст. 89, 263-265 ЦПК України, неправильним застосуванням ст. 182, 321, 387 ЦК України, п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» Вказував, що рішення щодо оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 не приймалися, свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалось, що підтверджується листом Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 2016 року № 102/0/11-3847. За даними Київського міського бюро технічної інвентаризації вищевказана квартира на праві власності за будь-ким не реєструвалася. Зазначена квартира є неприватизованою, перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва та нікому з часу смерті наймачів в установленому законом порядку не надавалась. Відповідно до листа Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради від 22 червня 2017 року оформлення та видача вищевказаного свідоцтва про право власності відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації не здійснювалась. Суд, приймаючи оскаржуване рішення, зазначив, що свідоцтво про право власності на житло від 05 липня 2004 року № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_5 та державна реєстрація права власності за відповідачем ОСОБА_4 не визнавались недійсними та не скасовувались. Судом не надано оцінки тому факту, що рішення щодо оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 не приймалися, свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалось, а свідоцтво, що стало підставою для реєстрації права власності на комунальну квартиру за ОСОБА_5 , датовано 05 липня 2004 року - за життя законного наймача вказаної квартири. Вищевказане свідоцтво про право власності уповноваженим органом взагалі не видавалось, а тому вказане свідоцтво не породжує правових наслідків і є недійсним за своєю правовою природою. Суд, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, належним чином не дослідив та не надав оцінки доказам, наданим позивачем, що підтверджують належність спірного майна до комунальної власності. Суд безпідставно дійшов висновку про те, що наявність державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем є перешкодою для задоволення позову, оскільки саме рішення про таке витребування є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

23 серпня 2018 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_4 , яка зазначала, що її право власності набуте на підставі договору купівлі-продажу, який на даний момент дійсний та ніяким чином не скасований, більше того, всі попередні договори купівлі-продажу визнані недійсними не були та до них не застосовувались наслідки недійсного правочину. Позивач, не скасовуючи першопричину оформлення права власності, не визнаючи недійсними договори купівлі-продажу, на підставі яких набували власність попередні власники квартири, з незрозумілих для неї причини вимагає передачі її квартири у власність комунальної громади. Вказувала, що 23 травня 2016 року вона придбала вищевказану квартиру, а кримінальне провадження відносно факту протиправного заволодіння майном було внесено до ЄРДР за № 12016100030004915 26 квітня 2016 року, тобто фактично за місяць до придбання нею квартири. Ні позивач, ні правоохоронні органи не вчинили дій щодо унеможливлення здійснення подальших договорів купівлі-продажу об`єкта та фактично своїми діями сприяли оформленню нею права власності на дану квартиру. Посилання позивача на ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року у справі № 761/1046, постанову Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року, постанову пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», є невиправданим, так як висновки, зроблені у вказаних рішеннях, не відповідають висловленій правовій позиції позивача. Вважала, що судом першої інстанції було в достатній мірі, повністю та всебічно досліджені усі докази та обставини справи, а також, що останнім було надано вірну, законну, справедливу та неупереджену оцінку та прийнято законне рішення. На підставі вищевикладеного просила відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з прийняттям рішення про задоволення позову на підставі наступного.

Судом встановлено, що Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення, під № 25 значиться будинок АДРЕСА_2 (а. с. 9 - 10).

Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 48 закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майно, що віднесене до сфери управління Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, у тому числі будинок АДРЕСА_2 (а. с. 11-14).

24 липня 1984 року Виконавчим комітетом районної ради м. Києва видано ордер № 44679 серії Б на ім`я ОСОБА_6 , сім`я якої складається із чотирьох осіб ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), на право зайняття трьох кімнат житловою площею 41,95 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому районної ради народних депутатів від 09 липня 1984 року № 371/2 (а. с. 32).

Згідно з актовими записами про смерть, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 55-67).

Відповідно до акта, складеного комісією у складі працівників ЖЕД-306, 29 жовтня 2014 року квартира АДРЕСА_1 опечатана (а. с. 22).

Згідно з довідкою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 02 лютого 2016 року, у квартирі АДРЕСА_2 були зареєстровані ОСОБА_10 з 25 жовтня 1984 року та знята з реєстрацією в зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 , її дочка ОСОБА_8 , зареєстрована 25 жовтня 1984 року і знята з реєстрації 26 січня 2016 року у зв`язку зі смертю, на даний час у квартирі ніхто не зареєстрований (а. с. 22а).

Відповідно до свідоцтва право власності на житло від 05 липня 2004 року видано на ім`я ОСОБА_5 відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації згідно з розпорядженням (наказом) від 05 липня 2004 року № 37469. Дане свідоцтво зареєстроване за № 7674 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 липня 2004 року (а. с. 44-45).

Згідно з інформаційною довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 01 лютого 2016 року, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована на ім`я ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, 05 липня 2004 року, розпорядження № 37469 (а. с. 46).

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 22 травня 2017 року, згідно з даними реєстрових книг Київського міського бюро технічної інвентаризації в м. Києві квартира АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалася (а. с. 53).

Згідно з довідкою КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Київ від 05 лютого 2016 року № 1023/10, довідка видана ОСОБА_5 в тому, що квартира АДРЕСА_1 належить йому на праві власності, будинок знаходиться на балансі ЖЕК-306, у квартирі ніхто не зареєстрований (а. с. 47).

05 лютого 2016 року ОСОБА_5 відчужив за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_11 . У договорі зазначено, що квартира, що відчужується, належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 05 липня 2004 року згідно з розпорядженням (наказом) від 05 липня 2004 року № 37469 та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 липня 2004 року, і записане у реєстрову книгу № 7674 (а. с. 34 - 35).

26 квітня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис за розглядом матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, а саме: 08 лютого 2016 року невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа чужим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка є державною власністю та перебуває на балансі КП «Керуючи компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», що перебуває у сфері управління Деснянської райдержадміністрації (а. с. 72).

Листом Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 червня 2016 року повідомлено Київську місцеву прокуратуру № 3, що квартиру АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_6 відповідно до ордера № 44679 серії Б, виданого 24 липня 1984 року на підставі рішення виконкому Мінської районної ради народних депутатів від 09 липня 1984 року № 371/2 на сім`ю з чотирьох осіб, із яких всі померли в період з 2012 року по 13 листопада 2015 року та були зняті з реєстрації місця проживання. Згідно з актом від 02 лютого 2016 року, затвердженим начальником ЖЕД-306, 29 жовтня 2015 року квартира АДРЕСА_1 була опечатана представником Деснянського РУГУ Міністерства внутрішніх справ м. Києва.

За інформацією Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 2016 року, наданою КП «Керуюча компанія обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», у квартирі АДРЕСА_1 незаконно перебувають сторонні особи, які називають себе власниками квартири. З`ясовано, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 05 лютого 2016 року ОСОБА_5 продав квартиру ОСОБА_11 .

Відчужувана квартира належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 05 липня 2004 року згідно з розпорядженням від 05 липня 2004 року № 37469 та зареєстрованого за № 7674 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 липня 2004 року. Також встановлено, що свідоцтво про право власності на житло від 05 липня 2004 року за № НОМЕР_1 не зареєстровано та не видавалось. Квартира АДРЕСА_1 не приватизована (а. с. 17 - 20).

Згідно з листом Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 травня 2017 року, з дня набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» через відділ приватизації державного житлового фонду та створення ОСББ Управління житлово-комунального господарства не проходила приватизація квартири АДРЕСА_1 , розпорядження про передачу житла у власність від 05 липня 2004 року № 37469 відсутнє, свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалося. Житловий будинок АДРЕСА_2 належить до територіальної громади м. Києва та перебуває в комунальній власності (а. с. 15).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власниками квартири АДРЕСА_1 були: ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2016 року; ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу від 22 лютого 2016 року; ОСОБА_11 на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 11 лютого 2016 року (а. с. 48 - 52).

Також судом встановлено, що ОСОБА_14 змінила прізвище та ім`я на ОСОБА_15 . /т. 2 а.с. 42/

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що свідоцтво про право власності на житло від 05 липня 2004 року за № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_5 не визнавалось недійсним та не скасовувалось, а тому відсутні підстави для витребування спірної квартири у ОСОБА_4 . Доказів підроблення або видачі свідоцтва, інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації, довідки КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» внаслідок зловживання владою або службовим становищем, встановлених відповідним вироком суду, прокурором надано не було. Крім того, факт належності до комунальної власності територіальної громади м. Києва квартири АДРЕСА_1 не доведено. Доказів щодо реєстрації спірного нерухомого майна як комунальної власності, що слугувало б підставою для задоволення віндикаційного позову відповідно до статей 387, 388, 1212, 1213 ЦК України, не надано.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Частинами першою, п`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

Згідно зі статтею 15 Житлового кодексу України на виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, прийняття рішень про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видача ордерів на жиле приміщення.

Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді і управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до частини першої статті 24 ГК України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Встановлено, що відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 22 травня 2017 року, згідно з даними реєстрових книг Київського міського бюро технічної інвентаризації в м. Києві квартира АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалася.

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення, під № 25 значиться будинок АДРЕСА_2 (а. с. 9).

Відповідно до листа від 02 червня 2016 року № 056/95-2062 Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації оформлення та видача свідоцтва про право власності відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації не здійснювалася.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 05 лютого 2016 року ОСОБА_5 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_11 . Відчужувана квартира належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 05 липня 2004 року згідно з розпорядженням від 05 липня 2004 року № 37469, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 липня 2004 року за № 7674.

Також встановлено, що свідоцтво про право власності на житло від 05 липня 2004 року за № НОМЕР_1 не зареєстровано та не видавалось. Квартира АДРЕСА_1 не приватизована.

Відповідно до статі 10 Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР сільські, селищні, Київська міська рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Разом з тим суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_5 в спірній квартирі зареєстрований не був, а тому не міг набути право особистої приватної власності на квартиру. Також судом не надано належної уваги доводам заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3, що зазначена квартира перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Крім того, суд першої інстанцій не надав належної оцінки тому, що спірна квартира вибула із володіння власника - територіальної громади м. Києва поза її волею.

Згідно з вимогами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада, яка діє від імені територіальної громади міста Києва.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, оскільки жодних розпоряджень місцевими органами влади на підставі якого видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру не приймалось, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності, колегія суддів доходить висновків про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову про витребування у ОСОБА_2 / на користь територіальної громади м. Києва спірної квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2017 року - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2017 року - скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_1 .

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: