ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/19102/18 Суддя першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Закревській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фомальгаут-Полімін» до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фомальгаут-Полімін» (далі - Позивач, ТОВ «Фомальгаут-Полімін») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у подальшому заміненого на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2018 року №0557941213.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки несвоєчасна сплата податкового зобов`язання зумовлена тим, що контролюючим органом зараховувалися відповідні платежі підприємства в рахунок погашення податкової заборгованості за податковим повідомленням-рішенням, яке скасовано у судовому порядку, а штраф за порушення строків сплати податку на додану вартість за податковою декларацією від 19.02.2018 року товариство сплатило самостійно 20.02.2018 року, то підстав для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання у контролюючого органу були відсутні.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням, яке набуло статусу узгодженого 23.12.2017 року, було сплачено з пропуском граничного терміну на один день, а на момент розгляду справи судом першої інстанції рішення у справі №826/2349/17 на момент розгляду цієї справи не набрало законної сили. Наголошує, що контролюючий орган має право самостійно спрямовувати кошти платника податків в рахунок погашення податкового боргу. Крім того, звертає увагу, що зобов`язання за податковими деклараціями від 19.01.2017 року та від 19.02.2018 року сплачені з простроченням.

Після усунення визначених в ухвалі від 16.07.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.10.2020 року.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що працівниками ГУ ДФС у м. Києві у серпні 2018 року на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку ТОВ «Фомальгаут-Полімін» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасної сплати податку на додану вартість до бюджету.

У ході перевірки встановлено порушення Позивачем граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, визначених п. 57.1 та п. 57.3 ст. 57, ст. 203 ПК України, за що ст. 126 ПК України передбачена відповідальність.

Висновки перевірки зафіксовані в акті від 07.08.2018 року №13641/26-15-12-13-20/31481925 (а.с. 13-14). Заперечення ТОВ «Фомальгаут-Полімін» від 20.08.2018 року №б/н (а.с. 33-35) залишені без розгляду Відповідачем, про що листом ГУ ДФС у м. Києві від 29.08.2018 року №53494/10/26-15-12-13-18 (а.с. 31-32) повідомило ТОВ «Фомальгаут-Полімін».

За наслідками перевірки контролюючим органом 27.08.2018 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0557941213, яким за порушення п. 57.1, п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України на підставі ст. 126 останнього до Позивача застосовано штрафні санкції на суму 41 536,44 грн. за затримку від 1 до 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 10% від 415 364,40 грн. (а.с. 15), яке за наслідками адміністративного оскарження залишене без змін рішенням ДФС України від 08.11.2018 року №36473/6/99-99-11-03-01-25 (а.с. 37-39).

Надаючи оцінку спірному індивідуальному акту, суд першої інстанції також встановив, що однією з підстав нарахування штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням було встановлення контролюючим органом порушення сплати грошового зобов`язання платником податків за податковим повідомлення-рішення від 29.12.2016 року №0006771401, яке скасовано рішенням суду у справі №826/2349/17, яке набрало законної сили 03.09.2018 року.

Також судом встановлено, що кошти, як сплачувало ТОВ «Фомальгаут-Полімін» за декларацією з податку на додану вартість від 19.01.2017 року №9267035229, зараховувалися в рахунок погашення зобов`язань за податковим повідомленням-рішення, яке було скасовано у судовому порядку. А щодо затримки граничного строку сплати самостійно визначеного за податковою декларацією від 19.02.2018 року №9024392245 суд вказав на те, що штрафні санкції платником податків були сплачені самостійно 20.03.2018 року.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 54, 56, 57, 126, 203 Податкового кодексу України, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання, нарахування якого визнано протиправним у судовому порядку, не узгоджується з приписами ст. 126 ПК України, а щодо іншої частини санкцій, то їх правомірність Відповідачем не доведена.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно п. 76.1 ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Тобто, у зв`язку з набранням чинності з 01.01.2017 року змін до Податкового кодексу України (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 року №1797-VIII), зокрема і до ст. 75, предметом камеральної перевірки може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання, в тому числі і з податку на прибуток підприємств та рентної плати.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року у справі №823/457/18.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 203.1 статті 203 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

При цьому, за правилами п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У свою чергу, пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, із змісту акту перевірки, вбачається, що штрафні санкції застосовані, зокрема, за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань, нарахованих ТОВ «Фомальгаут-Полімін» згідно податкового повідомлення-рішення від 29.12.2016 року №0006771401 про збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 182 355,00 грн. за податковим зобов`язанням та 91 178,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Разом з тим, як було встановлено вище, указане рішення ГУ ДФС у м. Києві було скасовано рішенням суду у справі №826/2349/17, яке набрало законної сили 03.09.2018 року.

У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до пункту 57.4 статті 57 Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов`язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов`язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Відтак, оскільки податкове повідомлення-рішення від 29.12.2016 року №0006771401 скасовано у судовому порядку, то, як вірно зазначив Окружний адміністративний суд міста Києва, у Позивача не виникає обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, визначених даним рішенням, а тому нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за порушення строків сплати зазначеного зобов`язання є протиправним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 810/1720/17.

Крім того, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про безпідставність застосування до Позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання, нарахованого згідно податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року від 19.01.2017 року №9267035229, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно п. 43.1 ст. 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Пунктом 43.2 ст. 43 ПК України передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

У свою чергу, відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Отже, оскільки несвоєчасна сплата самостійно нарахованих ТОВ «Фомальгаут-Полімін» за податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2016 року грошових зобов`язань була зумовлена спрямуванням ГУ ДФС у м. Києві сплачених підприємством коштів в рахунок погашення зобов`язань за податковим повідомленням-рішенням, скасованим у судовому порядку, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність притягнення Позивача до відповідальності на підставі ст. 126 ПК України, оскільки у даному випадку несвоєчасна сплата самостійно узгодженого зобов`язання сталася не з вини платника податків.

Аналогічна позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.04.2019 року у справі №804/14072/15.

Щодо висновків контролюючого органу, з якими не погодився суд першої інстанції, про те, що Позивачем було пропущено на 18 днів граничний строк сплати самостійно визначеного згідно декларації з податку на додану вартість від 19.02.2018 року №9024392245 грошового зобов`язання в сумі 22 649,60 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Фомальгаут-Полімін» 20.03.2018 року самостійно виявлено порушення граничного терміну сплати податку на додану вартість за січень 2018 року та, як наслідок, самостійно сплачено 20.03.2018 року штраф за порушення строків сплати податку на додану вартість у сумі 5 325,00 грн. згідно платіжного доручення №67530 від 20.03.2018 року (а.с. 12). Отже, платником податків було самостійно сплачено штрафні санкції за несвоєчасну сплату самостійно визначеного грошового зобов`язання у розмірі більше 10% від суми такого зобов`язання (52 540,00 грн.), а відтак повторне накладення на нього штрафних санкцій за одне й те ж саме порушення є безпідставним. До того ж, будь-яких аргументів на спростування такого висновку контролюючим органом не надано.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено та підписано « 07» жовтня 2020 року.