ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 жовтня 2020 року        

м. Чернівці

справа № 725/913/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Одинака О. О.

суддів Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.

секретар Вовкун Н.Ю.

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство «Альфа-Банк»

апеляційна скарга Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 9 червня 2020 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Іщенко І.В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Просила:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстраційний запис про право власності номер 34280808, який було внесено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49822680 від 22 листопада 2019 року, державну реєстрацію від 19 листопада 2019 року;

- припинити право власності АТ «Альфа-банк» на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру;

- відновити запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Реєстрі права власності на нерухоме майно щодо позивачки.

Посилалася на те, що в січні 2020 року їй стало відомо про те, що за АТ «Альфа-Банк» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Вважала, що банк здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в забезпечення кредитів в іноземній валюті» та порядку передбаченого Законом України «Про іпотеку».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 9 червня 2020 року позов задоволено частково.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстраційний запис про право власності номер 34280808, який було внесено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В., на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-банк».

Скасовано державну реєстрацію від 19 листопада 2019 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49822680 від 22 листопада 2019 року приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н.В., яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-банк».

В решті позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про скасування державної реєстрації, суд виходив з того, що спірна квартира, загальною площею, яка не перевищує 140 кв.м., підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті та використовується як місце постійного проживання позивачки та є її єдиним житлом.

У приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н.В. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа-Банк».

Письмове повідомлення про порушення основного зобов`язання АТ «Альфа-банк» №95606 від 18 жовтня 2019 року, яке адресоване на ім`я ОСОБА_1 , містить невідповідності щодо суми боргу та місця проживання боржника.

Інформація про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, відсутня. Оцінка предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 22 листопада 2019 року) не проводилась.

З висновку про вартість майна від 17 липня 2019 року не вбачається чи дійсно оцінювачем визначалася вартість оцінки саме спірної квартири. За вказаним висновком визначення вартості об`єкта оцінки було здійснено за чотири місяці до дати перереєстрації спірної квартири, що призвело до того, що визначена вартість об`єкта є значно нижчою ніж на момент набуття банком права власності на спірну квартиру. Оцінка предмета іпотеки здійснена суб`єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без виходу на місце і без огляду самого об`єкта нерухомості. Висновок про вартість нерухомого майна підписаний оцінювачем ОСОБА_2 , який не мав необхідної спеціалізації.

Позивачка фактично користується спірним майном і її не позбавляли права власності. Скасовуючи державну реєстрацію суд відновлює права особи на вказане майно, а тому додатково визнавати за особою право власності на спірне майно є зайвим.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить рішення суду першої інстанції в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстраційного запису про право власності номер 34280808, який було внесено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В., на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-банк», скасування державної реєстрації від 19 листопада 2019 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49822680 від 22 листопада 2019 року приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н.В., яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-банк» скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині, яка оскаржується, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, не перевірив чи був повідомлений представник відповідача належним чином про розгляд справи, а також не розглянув його клопотання про участь у розгляді справи у режимі відеоконференції.

Різниця вартості майна, право власності на яке набув кредитор, та суми заборгованості за основним зобов`язанням не може бути підставою для визнання незаконної реєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк», оскільки в даному випадку іпотекодавцю відшкодовується 90 відсотків вартості предмета іпотеки. Сума заборгованості за кредитним договором не є предметом розгляду у даній справі, а її розмір не впливає на право іпотекодержателя на реєстрацію права власності на предмет іпотеки.

Обставини щодо оцінки майна не можуть бути підставою для визнання протиправним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, оскільки оцінка предмета іпотеки не входить в передбачений законодавством перелік документів, що подаються для державної реєстрації права власності, а вартість такого майна або сума зарахування вимог за рахунок такої вартості в даній справі не оскаржуються, як і сам звіт про його оцінку.

Висновок про вартість майна від 17 липня 2019 року був дійсний протягом шести місяців та був виготовлений за чотири місяці до дати реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Договір про проведення оцінки майна не є предметом спору, експерт не залучався до участі у справі, докази про те, що він не оглядав майно в матеріалах справи відсутні.

Суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги оголошення з мережі Інтернет про вартість подібних квартир, оскільки для визнання вартості майна потрібні спеціальні знання експерта у галузі оціночної діяльності.

Висновок суду про відсутність спеціалізації у оцінювача ОСОБА_2 є безпідставним.

Вулиця Челюскінців в місті Чернівці була перейменована на вулицю Кайндля Раймунда-Фрідріха, а тому оцінка була здійснена саме предмета іпотеки. Повідомлення про усунення порушень від 18 жовтня 2019 року було отримано ОСОБА_1 особисто, а не було направлено по пошті.

Позивачем не надано доказів про те, що у неї відсутнє будь-яке інше житло, окрім того, що було передано в іпотеку та те, що вона використовувала спірну квартиру як основне місце проживання.

Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 9 червня 2020 року залишити без змін.

Посилається на те, що суд першої інстанції правильно встановив, що спірна квартира АДРЕСА_1 підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В письмовому повідомленні банку №95606 від 18 жовтня 2019 року зазначено неправильну суму боргу та не вказано вартість спірного нерухомого майна. Оцінка предмета іпотеки станом на день проведення державної реєстрації не проводилась, а висновок про вартість майна від 17 липня 2019 року підписаний оцінювачем, який не мав необхідної спеціалізації, здійснений за чотири місяці до дати державної реєстрації без виходу на місце та огляду об`єкта оцінки.

Зазначав, що судом першої інстанції правильно встановлено, що у приватного нотаріуса Чернівецького нотаріального округу Козлової Н.В. були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк».

Аргумент апеляційної скарги про порушення норм процесуального права щодо неповідомлення представника апелянта про дату, час та місце розгляду справи є помилковими. Справа розглядалася в порядку спрощеного провадження, а заперечення від банку щодо вказаного порядку розгляду справи не надходило. Характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

12 березня 2008 року  між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та   ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2506/0308/88-104. Відповідно до умов вказаного договору банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 75 000 доларів США на строк з 12 березня 2008 року по 10 березня 2018 року (а.с.64-68 т.1).

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором 12 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №2506/0308/88-104-Z-1. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 та належала їй на праві власності.

Згідно пункту 10.3 договору іпотеки від 12 березня 2008 року іпотекодержатель має право у разі невиконання позичальником умов основного зобов`язання та/або іпотекодавцем умов цього договору звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі, включаючи суму кредиту та будь-яке збільшення цієї суми відповідно до умов основного зобов`язання, проценти за користування кредитом, пеню та інші платежі і санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також усі витрати, пов`язані із зверненням стягнення на предмет іпотеки, в тому числі з вчиненням виконавчого напису, його реалізацією та вартість послуг незалежного експерта – суб`єкта оціночної діяльності.

Пунктом 11 договору іпотеки від 12 березня 2008 року передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день визначений основним зобов`язанням, позичальник не поверне іпотекодержателю суму кредиту та/або проценти за користування кредитом та/або пеню або іншу заборгованість, та/або платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу та і процентів за ним). При настанні зазначених у абзаці першому цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцеві письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та/або зобов`язань, передбачених цим договором, у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Згідно пункту 12 договору іпотеки від 12 березня 2008 року за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодердателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.

Підпунктом 12.3.1 договору іпотеки від 12 березня 2008 року встановлено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті пункту 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності (а.с.12-15 т.1).

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги. 15 червня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» уклали з ПАТ «Альфа Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 27 жовтня 2014 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» за кредитним договором № 2506/0308/88-104 від 12 березня 2008 року заборгованість в сумі 401 822 гривень 79 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 389 717 гривень 90 копійок, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 10 327 гривень 99 копійок та пені в сумі 1776 гривень 90 копійок. (а.с.16-22 т.1).

Після ухвалення судом заочного рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, позивачка з метою погашення кредитної заборгованості здійснила самостійне перерахування на користь банку коштів в загальній сумі 103 782 гривень 30 копійок згідно квитанцій №683024 від 24 листопада 2014 року на суму 7 078 гривень 57 копійок, №860582 від 22 грудня 2014 року на суму 7 134 гривень 48 копійок, №632592 від 2 лютого 2015 року на суму 7 266 гривень 15 копійок, №81630 від 10 лютого 2015 року на суму 9 936 гривень 20 копійок, №573585 від 16 лютого 2015 року на суму 12 959 гривень 26 копійок, №80248 від 25 лютого 2015 року на суму 12 620 гривень 71 копійка, №959375 від 10 березня 2015 року на суму 10 867 гривень 86 копійок, №601413 від 16 березня 2015 року на суму 4 354 гривень 8 копійок, №601323 від 16 березня 2015 року на суму 4 354 гривень 8 копійок, №396707 від 1 квітня 2015 року на суму 10 553 гривень 12 копійок, №1441925 від 31 травня 2016 року на суму 10 066 гривень 40 копійок, №164806 від 27 грудня 2016 року на суму 6 591 гривень 39 копійок (а.с.24-29 т.1).

Як вбачається з довідки №8473/3 від 11 лютого 2020 року, виданої Другим відділом державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), у них перебуває на виконанні виконавчий лист №725/5290/14-ц від 2 березня 2015 року, який видав Першотравневий районний суд міста Чернівці про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 389 033 гривень 35 копійок. Також в довідці зазначено, що залишок боргу ОСОБА_1 перед банком станом на 10 лютого 2020 року складає 253 472 гривень 60 копійок (а.с.31 т.1).

З повідомлення АТ «Альфа-банк» №95606 від 18 жовтня 2019 року вбачається, що банк вимагав сплатити заборгованість за кредитним договором в сумі 72 262 долари США 98 центів, що складала 1 794 286 гривень 79 копійок. Вказане повідомлення було отримано ОСОБА_1 особисто 18 жовтня 2019 року (а.с.69 т.1).

17 липня 2019 року був складений висновок про вартість майна. У вказаному висновку вказано, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 1 668 496 гривень (а.с.70 т.1).

19 листопада 2019 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В. за результатом розгляду поданої заяви було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 49822680 від 22 листопада 2019 року. На підставі прийнятого рішення було оформлено право власності АТ «Альфа-банк» (запис про право власності №34280808) на квартиру загальною площею 129,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі іпотечного договору від 12 березня 2008 року, кредитного договору від 12 березня 2008 року, повідомлення про порушення основного зобов`язання від 18 жовтня 2019 року та висновку про вартість майна від 17 липня 2019 року (а.с.32-34 т.1).

Згідно довідки від 6 лютого 2020 року №1699 у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані та постійно проживають: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , власник), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати) (а.с.97 т.1).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №199304056 від 6 лютого 2020 року вбачається, що квартира АДРЕСА_4 є єдиним житлом ОСОБА_1 (а.с.36-37 т.1).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Щодо порушення судом норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції

Згідно пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права щодо повідомлення відповідача про дату, час і місце засідання суду та його представником обґрунтовано свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно частин 1-5 статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини 10 статті 128 ЦПК України судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю.

Статтею 129 ЦПК України визначено вимоги щодо змісту судової повістки і оголошення про виклик у суд.

Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 20 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання у справі було призначено на 14 годину 00 хвилин 10 березня 2020 року (а.с.53 т.1).

10 березня 2020 року до суду надійшло клопотання представника АТ «Альфа-Банк» про відкладення судового засідання та його участь у наступних судових засідання у режимі відеоконференції (а.с.73-73 т.1).

Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 квітня 2020 року було призначено розгляд справи у судовому засіданні на 14 годину 00 хвилин 9 червня 2020 року (а.с.169 т.1).

Згідно супровідного листа Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 квітня 2020 року копія вказаної вище ухвали була направлена на адресу АТ «Альфа-Банк» (а.с.170 т.1).

Однак в матеріалах справи відсутні докази про те, чи дійсно копія ухвали Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 квітня 2020 року була направлена поштою на адресу АТ «Альфа-Банк» та те, що представник АТ «Альфа-Банк» отримував копію такої ухвали. Також в матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували факт повідомлення належним чином АТ «Альфа-Банк» про дату, час і місце засідання суду, в якому було ухвалено судове рішення. Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази направлення на юридичну адресу АТ «Альфа-Банк» судових повісток відповідно до правил статей 128, 129 ЦПК України.

9 червня 2020 року представник АТ «Альфа-Банк» звертався до суду з клопотанням про його участь у розгляді справи в режимі відеоконференції (а.с.176 т.1).

В матеріалах справи відсутні докази про те, що судом вирішувались клопотання представника АТ «Альфа-Банк» про його участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

За таких обставин рішення суду першої інстанції, в частині яка оскаржується, відповідно до правил частини 3 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на квартиру та рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н.В. про таку реєстрацію

Апеляційний суд вважає, що у приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н.В. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-банк».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку»(у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина 2 статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на спірну квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3  і використовується позивачкою як місце постійного проживання, не може бути примусове звернення стягнення на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Альфа-банк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 12 березня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.

Крім того, частиною 5 статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що оцінка предмета іпотеки відбулась 17 липня 2019 року, а право власності на спірне майно АТ «Альфа-банк» набуло 19 листопада 2019 року. Тобто, оцінка предмету іпотеки на момент переходу права власності не проводилась, що не відповідає вимогам закону.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яку Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 20 березня 2019 року у справі №306/2053/16-ц.

Отже, перехід права власності АТ «Альфа-банк» на квартиру АДРЕСА_1 був здійснений без проведення належним чином оцінки вказаного нерухомого майна на момент переходу такого права власності, що також є підставою для задоволення позову у вказаній частині.

Щодо позовної вимоги про скасування записів про право власності на нерухоме майно в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

Відповідно до правил статей 2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У §145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Такі правові позиції Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі №310/7353/13-ц та від 17 березня 2020 року у справі 274/4841/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952 викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначених правових норм переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак цей спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а тому не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Правильність цієї позиції підтверджується нормами пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постановах від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 16 вересня 2020 року у справі №352/1021/19.

Крім того, з інформаційної довідки від 27 січня 2020 року №197727245 вбачається, що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності номер 34280808, внесений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В. відсутній, а тому вимога позивачки про скасування такого запису у вказаному реєстрі є безпідставною.

Щодо аргументів апеляційної скарги

Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що позивачкою не доведено те, що у неї відсутнє будь-яке інше житло, крім предмета іпотеки. Вказаний факт підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №199304056 від 6 лютого 2020 року (а.с.36-37 т.1).

Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що позивачкою не доведено те, що вона використовує квартиру АДРЕСА_1 як основне місце проживання. Вказаний факт підтверджується довідкою Чернівецької міської ради від 6 лютого 2020 року №1699 (а.с.97 т.1).

Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що обставини щодо оцінки майна не можуть бути підставою для визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Як вже зазначено вище, частиною 5 статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Однак в матеріалах справи відсутні докази про те, що на момент набуття права власності АТ «Альфа-банк» на квартиру АДРЕСА_1 була проведена оцінка предмета іпотеки, а отже у приватного нотаріуса були підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації вказаного вище права власності.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про скасування рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49822680 від 22 листопада 2019 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-банк» та державної реєстрації права власності АТ «Альфа-банк» на вказану квартиру, яка проведена на підставі зазначеного рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н.В.

В позові ОСОБА_1 до АТ «Альфа-банк» про скасування запису номер 34280808 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності АТ «Альфа-банк» на квартиру АДРЕСА_1 та запису номер 34280808 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності АТ «Альфа-банк» на квартиру АДРЕСА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382  ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 9 червня 2020 року в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстраційного запису про право власності номер 34280808, який було внесено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Наталією Володимирівною, на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-банк», скасування державної реєстрації від 19 листопада 2019 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49822680 від 22 листопада 2019 приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Наталії Володимирівни, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-банк» скасувати.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Наталії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49822680 від 22 листопада 2019 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-банк».

Скасувати державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Альфа-банк» на квартиру АДРЕСА_1 , яка проведена на підставі рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Наталії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49822680 від 22 листопада 2019 року.

В позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-банк» про скасування запису номер 34280808 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності Акціонерного товариства «Альфа-банк» на квартиру АДРЕСА_1 та запису номер 34280808 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності Акціонерного товариства «Альфа-банк» на квартиру АДРЕСА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 7 жовтня 2020 року.

Головуючий                                                        О.О. Одинак

Судді                                                                І.Н. Лисак

                                               І.Б. Перепелюк