Апеляційне провадження № 22-ц/824/5611/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи 761/4299/19

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Кузнєцової В.В.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Осаулова А.А., -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.

Свої вимоги мотивувала тим, що вони з відповідачем мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач не надає їй матеріальну допомогу на утримання дитини, хоча працює та має стабільний офіційний дохід. Просила стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання неповнолітньої дитини у розмірі ј частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до повноліття дитини. Також просила стягнути аліменти за минулий час за 6 місяців у розмірі 46 881,46 грн, оскільки вживала заходи щодо одержання аліментів з відповідача, проте останній від сплати їх ухилявся. Просила вирішити питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 31.08.2019 і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за минулий час, а саме: за шість місяців з 1 березня 2019 року по 30 серпня 2019 року включно в розмірі 46 881,46 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 судового збору та 2000 грн. витрат на правову допомогу.

Не погодившись з вказаним рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом процесуального та невірне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/6 усіх видів заробітку. В іншій частині позовних вимог відмовити. Просив вирішити питання щодо перерозподілу судових витрат.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд не надав оцінки тому, що у нього є ще одна дитина, якій він сплачує аліменти в розмірі ј частини всіх доходів згідно судового наказу.

Також суд не надав оцінки тому, що він має хронічну хворобу, і як наслідок, присудив стягнення аліментів без врахування обставин, які створюють для нього певні труднощі в організації та утриманні власного життя.

Станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції, його 29.11.2019 було звільнено з посади прокурора. Таким чином посилання суду в рішенні на те, що він був працездатний безпідставне.

Позивач при зверненні до суду не зазначила, яку саме суму вона вважала обґрунтованою для належного матеріального забезпечення та забезпечення гармонійного розвитку їх спільної дитини. Будь-яких доказів на підтвердження фактичних витрат на утримання сина позивачем не було надано.

Суд помилково стягнув з нього аліменти в розмірі 1/4 частини доходу, оскільки він має двох дітей і законодавець передбачив стягнення аліментів на двох дітей в розмірі 1/3 частини доходу. Враховуючи, що судовим наказом з нього стягнуто ј аліментів від доходу на старшого сина, вважає стягнення ще ј на меншого сина перевищенням допустимого розміру.

Розрахунок аліментів за минулий час судом проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме не було враховано, що розмір доходу за липень 2019 року включає матеріальну допомогу до відпустки у розмірі 35 756,92 грн.

Окрім цього, вважає, що суд безпідставно не зупинив провадження у справі до розгляду його позову про оспорювання батьківства та щодо оскарження рішення органу опіки та піклування.

Також необґрунтованим вважає стягнення судом з нього витрат на правову допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Топчій П.І. зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Вважає, що суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача аліментів у розмірі ј частини усіх доходів, оскільки вірно встановив, що підстави для стягнення іншого розміру відсутні.

Твердження відповідача, що він має хронічну хворобу і на його утриманні перебуває старший син ОСОБА_4 , що є підставами для зменшення розміру аліментів є необґрунтованим, адже судом першої інстанції надано оцінку вказаному запереченню і встановлено сукупний дохід відповідача.

Вважає посилання ОСОБА_2 щодо необґрунтованого стягнення витрат на правничу допомогу надуманим, оскільки стороною позивача надано детальний опис робіт (наданих послуг), а також квитанцію, яка підтверджує оплату послуг адвоката.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримав, з підстав в ній викладених, просив скасувати рішення суду, та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог та стягнення аліментів з 1/4 до 1/6 частини всіх доходів. В іншій частині позову відмовити.

Позивач представник ОСОБА_6 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до вимог ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

За положеннями статей 180, 181 СК України та роз`яснень, викладених в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відсутність домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину є підставою для звернення до суду з відповідним позовом того із них, з ким вона проживає.

Як вбачається з матеріалів справи, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено не було, проте, вони перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 13).

Розпорядженням Солом`янської районної в м.Києві державної адміністрації від 21.02.2019 № 140 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 56).

Вказане розпорядження оскаржується відповідачем окремо у судовому порядку (т. 1 а.с. 200-205, т. 2 а.с. 133-134).

Між тим, вказана обставина не спростовує встановлений судом першої інстанції факт проживання ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_7 у квартирі батьків останньої за адресою: АДРЕСА_1 .

02.02.2019 ОСОБА_1 надіслала відповідачу Заяву від 02.02.2019 року з вимогою брати участь у вихованні та утриманні малолітнього сина ОСОБА_3 , щомісячно перераховувати аліменти на утримання дитини у розмірі не менш ніж 1/4 частину свого заробітку, погасити заборгованість з сплати аліментів за минулий час, за період з вересня 2016 року по січень 2019 року, а також брати участь у додаткових витратах на дитину, яку ОСОБА_2 отримав 09.02.2019 (т. 1 а.с. 19-24).

Крім цього, 09.02.2019 відповідачу надіслано «Досудове врегулювання спору» щодо участі батька у вихованні, розвитку та утриманні дитини від 08.02.2019 з вимогою брати участь у вихованні та утриманні сина ОСОБА_3 , щомісячно перераховувати ОСОБА_1 грошові кошти (аліменти) на утримання сина, укласти з нею нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів, у якому визначити розмір та строки виплати аліментів, додаткові витрати на дитину, перед укладанням договору про сплату аліментів надати довідку з місця роботи про розмір заробітної плати, а також укласти нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав щодо участі у вихованні сина, надати конкретні пропозиції письмово до 01.03.2019 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 27-29).

05.03.2019 позивач надіслала відповідачу нову письмову вимогу щодо його участі у вихованні та утриманні дитини, запропонувала щомісячно перераховувати аліменти на утримання дитини, брати участь у додаткових витратах на дитину, вихованні, повідомити про прийняте рішення та попередила, що змушена буде звернутись до суду (т. 1 а.с. 30-32).

12.04.2019 позивач надіслала відповідачу нову письмову вимогу щодо його участі у вихованні дитини та сплати аліментів, яку він отримав 15.04.2019 (т. 1 а.с. 41-45).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з інтересів дитини та з того, що розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання. Стягуючи аліменти за минулий час, а саме з 01.03.2019 по 30.08.2019 в розмірі 46 881,46 грн. суд дійшов висновку, що позивач вживала заходи щодо одержання аліментів з відповідача, проте, останній ухилявся від їх сплати.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Отже, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

За положеннями ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Таким чином, системний аналіз норм права, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов`язані неухильно дотримуватися свого обов`язку щодо утримання та виховання дитини.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

За поясненнями позивача встановлено, що відповідач матеріальну допомогу на утримання дитини не надає.

Матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами укладалися договори про сплату аліментів та про припинення права на аліменти.

При визначенні розміру аліментів, відповідно ст. 182 СК України, суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Установивши, що малолітня дитина проживає разом з матір`ю і перебуває на її утриманні, а батьки в добровільному порядку не домовились про матеріальну участь в утриманні сина, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів та обґрунтовано стягнув їх, починаючи від дня пред`явлення позову.

Разом з тим, визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача у розмірі ј частини всіх доходів відповідача, суд першої інстанції врахував, що відсутні підстави для стягнення аліментів у розмірі 1/6, оскільки такий розмір аліментів є виправданий дійсними потребами дитини і не призведе до порушення прав відповідача, незважаючи на наявність обов`язку утримувати і сина ОСОБА_4 2010 року народження.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір аліментів має бути змінений на 1/6, оскільки на двох дітей ОСОБА_2 змушений виплачувати Ѕ своїх доходів не приймається колегією суддів до уваги.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 ЗУ «Про виконавче провадження», загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Не зважаючи на те, що дія Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» поширюється на всю території України, слід враховувати, що при сталому розмірі мінімального прожиткового мінімуму купівельна спроможність у кожній адміністративно-територіальній одиниці може відрізнятися.

Апеляційний суд зазначає і є загальновідомим, що "вартість життя" в м. Києві є дорожчим ніж у інших регіонах країни, а тому кошти на належне забезпечення дитини також необхідні у більшому розмірі ніж мінімально визначено законом.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку було ратифіковано Україною 27 лютого 1991 року, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.

Зважаючи, що відповідач є працездатним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення розміру аліментів у розмірі ј частини всіх доходів відповідача. Розмір аліментів відповідає вимогам закону.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо помилкового висновку суду першої інстанції в частині стягнення аліментів за минулий час, то вони відхиляються колегією суддів, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені тільки при наявності підстав, установлених законом. Саме позивач повинен надати суду докази, того, що він вжив заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їхньої сплати.

Такими доказами можуть бути документи, які підтверджують звернення одного з батьків у різні органи, зокрема, у фонд зайнятості щодо розшуку місця роботи батька, за місцем роботи батька про встановлення дійсного розміру його зарплати, про оголошення розшуку, документи про одержання тимчасової державної допомоги на дитину, копія рішення про визнання батька безвісно відсутнім, копія рішення про визнання батька обмежено дієздатним у зв`язку із зловживанням ним спиртних напоїв.

За загальним правилом, визначеним СК України вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів, в тому числі не подав позов про стягнення аліментів.

ОСОБА_1 доведені обставини, що нею вживалися заходи щодо стягнення коштів на утримання дитини, надано докази на їх підтвердження. Вказані обставини встановлені судом першої інстанції, а тому такі доводи ОСОБА_2 є безпідставними.

Окрім цього, відхиляються колегією суддів і доводи апеляційної скарги і про те, що судом помилково здійснено розрахунок аліментів за минулий час в включено в розрахунок суму заробітку ОСОБА_2 за липень 2019 року, коли він отримав матеріальну допомогу.

Як вбачається із довідки Генеральної прокуратури України від 17.09.2019 року №18-644зп, заробіток ОСОБА_2 за період з 01.03.2019 року по 31.08.2019 року становить 262 183,48 грн. Відповідно, без врахування військового збору та податку з доходів фізичних осіб відповідач отримав 211 057,70 грн.

Прожитковий мінімум для дитини віком дo6 років з 01 січня 2019 пo 30 червня - 1626 грн., з 01 липня пo30 листопада 1699 грн., з 01 грудня - 1779 грн. (ЗУ «Про державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629-VIII ).

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, з яким погодився і суд першої інстанції, колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_2 на те, що розрахунок аліментів за минулий час судом проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме не було враховано, що розмір доходу за липень 2019 року включає матеріальну допомогу до відпустки у розмірі 35 756,92 грн. є безпідставним. Оскільки, як вбачається, за липень 2019 року взято не розрахунковий розмір 22 872,97 грн., а десятикратний розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, встановлений законом з 1 липня 2019 року, а саме 1699 грн.

Апеляційним судом не встановлено підстав для здійснення перерахунку суми аліментів, судом першої інстанції надано вірну оцінку розрахунку, який поданий позивачем.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення аліментів за минулий час є необгрунтованими.

Не приймаються до уваги і доводи апеляційної скарги щодо помилкового стягнення з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн., оскільки вказані витрати документально підтверджені належними та допустимими доказами.

Підстави для перегляду судового рішення в цій частині зводяться виключно до незгоди відповідача з їх розміром, що на його думку є завищеним розміром витрат за надану правову допомогу, та того, що саме позивач ОСОБА_1 спровокувала вказаний судовий спір, а тому і має самостійно оплачувати судові витрати.

Колегія суддів критично відносить до наведених доводів апеляційної скарги, оскільки вважає, що адвокатом Топчієм П.І. надано достатньо значний обсяг адвокатських послуг, а витрачений на їх надання час, на думку суду, не є завищеним та обчислений адвокатом об`єктивно.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд приходить до переконання, що висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Що ж до доводів апеляційної скарги про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи, вони, також, на думку колегії суддів не заслуговують на увагу, оскільки не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення та не призвели до неправильного вирішення справи по суті.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та жодним чином не спростовують висновки суду, викладені в рішенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Топчія П.І. щодо ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу від 16 червня 2020 року, слід зазначити наступне.

Згідно з ч.ч.1, 2, 4 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Як вбачається, заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу подана представником позивача ОСОБА_6 16.06.2020.

В подальшому, розгляд справи відбувався в суді апеляційної інстанції 17.06.2020, 22.07.2020. І лише 23.09.2020 колегією суддів ухвалено судове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Таким чином, звернення представника позивача - адвоката Топчія П.І. у червні 2020 року з проханням ухвалити додаткове рішення є передчасним.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 28 вересня 2020 року.

Суддя-доповідач

Судді: