П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2020 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 752/18235/17

Номер провадження 22-ц/824/9205/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В.,

за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А.,

вивчивши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Колдіної О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про стягнення безпідставно набутого майна,

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про стягнення безпідставно набутого майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20 березня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № МL-205/012/2008 згідно умов якого, останньому надано кредит у розмірі 33 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування, строком до 20 серпня 2038 року.

З метою забезпечення виконань зобов`язань за вищевказаним договором, між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № SRML-205/012/2008. Крім того, з метою забезпечення зобов`язань позичальника, між сторонами кредитного договору укладено договір іпотеки, згідно умов якого, ОСОБА_3 передав належний йому на праві власності, а ПАТ «ОТП Банк» прийняв в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, у грудні 2009 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з позовом, з урахуванням подальших уточнень, просило стягнути з ОСОБА_1 залишок заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 81 640 грн. 39 коп.

Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 лютого 2012 року вищевказаний позов, задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь нового кредитора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 81 640 грн. 39 коп.

Позивач зазначає, що з метою погашення заборгованості за кредитним договором № SRML-205/012/2008 від 20 березня 2008 року, за погодженням з ТОВ «ОТП Факторинг Україна», майно яке було предметом іпотеки було відчужено, в наслідок чого, дію іпотеки за договором № РМL-205/012/2008 від 20 березня 2008 року та дію вищевказаного кредитного договору, припинено.

Так, за рахунок реалізації іпотечного майна позивачем було сплачено грошові кошти за кредитним договором № SRML-205/012/2008 від 20 березня 2008 року у сумі 211 291 грн., що становило 26 507,13 доларів США.

Позивач зазначає, що у 2016 році вона звернулась до суду з заявою про перегляд заочного рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 лютого 2012 року. Так, вказану заяву було задоволено, рішення скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» 37 736 грн. Рішенням Апеляційного суду міста Запоріжжя від 01 лютого 2017 року вищевказане рішення скасовано та ухвалено нове, про відмову у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 .

Підставою для відмови у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стало те, що у 2011 на вимогу кредитора позивач здійснила відчуження нерухомого майна, що було предметом іпотеки та з якого складалась спадкова маса прийнятої ОСОБА_1 та її малолітнім сином спадщини, за рахунок реалізації якого новий кредитор здійснив часткове погашення заборгованості за кредитом.

Таким чином, на думку позивача, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» безпідставно визначив позивачу до сплати та отримав в якості погашення заборгованості за кредитом від спадкоємиці боржника 211 291 грн., що еквівалентно 26 507,13 доларів США, тоді як вартість прийнятого нею у спадщину майна складала лише 37 736 грн., а відтак, кошти у сумі 173 555 грн. відповідач отримав безпідставно, оскільки розмір погашення перевищує розмір зобов`язання позивача, як спадкоємиці перед кредитором спадкодавця, чим порушили вимоги глави 87 ЦК України.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року (т. І а.с. 137-141) позов ОСОБА_1 , задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 173 555 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 1 735 грн. 55 коп. та витрати на проїзд у розмірі 933 грн. 24 коп.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 02 червня 2020 року ТОВ «ОТП Факторинг України» направило апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог, відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 20 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № МL-205/012/2008 згідно умов якого, останньому було надано кредитні кошти у сумі 33 000 доларів США. Цільове призначення коштів - придбання нерухомого майна.

В якості забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору між сторонами укладено договір іпотеки № РМL-205/012/2008 згідно умов якого, банку в іпотеку було передано житловий будинок АДРЕСА_1 , вартість якого, за згодою сторін становить 257 904 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 51 070,09 доларів США.

Відповідно до звіту про оцінку предмета іпотеки, проведеною Оціночно-консалтинговою фірмою «Бізнес Експерт Сервіс» вартість предмету іпотеки склала 257 904 грн.

Скаржник зазначає, що на день реалізації предмету іпотеки з ОСОБА_1 було погоджено вартість реалізації житлового будинку за ринковою ціною не нижче 211 291 грн.

Скаржник зазначає, що на час смерті ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором складала 304 059 грн. 84 коп. За рахунок предмета іпотеки було частково погашена заборгованість за кредитним договором.

На думку скаржника, висновок суду першої інстанції щодо застосування строків позовної давності є помилковим. Так, рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 лютого 2012 року встановлено, що згідно інформації Державного нотаріуса шостої Запорізької державної нотаріальної контори, 21 червня 2011 року вказаною конторою були видані свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 та малолітньої особи ОСОБА_4 . Тобто, з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 вже була обізнана про вартість майна отриманого нею та її сином як спадкоємцями. Спадкове майно було реалізовано 20 липня 2011 року, з вказаної дати й почався перебіг строку позовної давності.

Враховуючи вищенаведене, скаржник вважає, що його апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження судового рішення, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

23 липня 2020 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від позивача з відповідним підтвердженням про направлення його скаржнику.

З вказаного відзиву вбачається, що позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає їх необґрунтованими, безпідставними та не доведеними належними та допустимими доказами. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а оскаржуване рішення ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Позивач зазначає, що змінюючи позовні вимоги у справі № 2-361/11 ТОВ «ОТП Факторинг» пред`явив вимоги як кредитор спадкодавця до спадкоємців, обґрунтовуючи свої вимоги положеннями ст. 1282 ЦК України, розуміючи та усвідомлюючи, що ОСОБА_1 та її малолітній син несуть певні зобов`язання перед ним як спадкоємці.

Позивач заперечує проти висловлення скаржника щодо пропуску нею строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки, прийняття до розгляду судом заяви про перегляд заочного рішення у 2016 році підтверджує те, що позивач не була належним чином повідомлена та обізнана щодо розгляду такої справи, зокрема, й щодо обставин за якими кредитор пред`являв до неї вимоги, як до спадкоємиці.

На думку позивача, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» безпідставно визначив позивачу до сплати та отримав в якості погашення заборгованості за кредитом від спадкоємців боржника 211 291 грн., тоді як вартість прийнятого нею у спадщину майна складала 37 736 грн., а відтак, кошти у сумі 173 555 грн. відповідач отримав безпідставно, оскільки розмір погашення перевищує розмір зобов`язання позивача, як спадкоємця перед кредитором спадкодавця.

Позивач зазначає, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» будучи позивачем у справі № 2-361/11 не намагався оскаржити рішення суду апеляційної інстанції від 01 лютого 2017 року, у якому міститься висновок суду про те, що ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина, як спадкоємиця, погасила заборгованість за кредитом у значно більшому розмірі, ніж вартість прийнятого у спадщину майна.

На думку позивача, посилання скаржника на вартість майна, визначеного на час підписання у 2008 році договору іпотеки, є безпідставним, оскільки така вартість визначалась за домовленістю сторін договору іпотеки з використанням звіту про оцінку майна, виключно для цілей укладення забезпечувального правочину. Разом з тим, вартість спадкової маси, прийнятої ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у спадщину визначалась відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Крім того, позивач вважає, що скаржник необґрунтовано на власний розсуд тлумачить норму ст. 1282 ЦК України, тим самим викривляючи її суть.

У судовому засіданні представник скаржника - ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, з підстав викладених у ній.

Позивач ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, шляхом направлення судової повістки-повідомлення на її поштову адресу, у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності останньої.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представника скаржника, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду позивачем було доведено належними і допустимими доказами факт безпідставного стягнення з неї грошових коштів у розмірі 173 555 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_3 ..

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 20 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № МL-205/012/2008 відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит у сумі 33 000 доларів США з датою остаточного повернення кредиту - 20 березня 2038 року (т. І а.с. 26-27).

20 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № РМL-205/012/2008 предметом якого є нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. І а.с. 36-41).

Згідно звіту про оцінку одноповерхового житлового будинку з господарськими будівлі, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість вказаного майна, станом на 15 лютого 2008 року, складає 257 904 грн. (т. І а.с. 42-47).

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № МL-205/012/2008 від 20 березня 2008 та договору комісії між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», 20 липня 2011 року ОСОБА_1 сплачено грошові кошти у сумі 211 291 грн. (т. І а.с. 08).

З протоколу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 21 червня 2011 року вбачається, що останнім погоджено реалізувати іпотечне майно по ціні не нижче 211 291 грн. в строк до 01 вересня 2011 року (т. І а.с. 06-07).

З довідки № 1478 від 08 грудня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 здійснив погашення заборгованості по кредитному договору № МL-205/012/2008 від 20 березня 2008 року за період з 26 листопада 2010 року по 08 грудня 2016 року в сумі 26 507,13 доларів США (т. І а.с. 10).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 29 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення яким у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено. Стягнуто з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 550 грн. (т. І а.с. 11-16).

Так, відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна регулюється главою 83 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З аналізу вищевказаної статті вбачається, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що 20 березня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір з метою забезпечення якого, зокрема, між сторонами укладено договір іпотеки.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з рішення Апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 подала його дружина ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5 . Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 червня 2011 року, останні прийняли спадщину по 1/2 частці, що складається із житлового будинку АДРЕСА_1 . Вартість майна становить 37 736 грн.

Згідно ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за попереднім погодженням з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відчужила майно, яке було предметом іпотеки, а саме: будинок АДРЕСА_1 , та сплатила на користь останнього грошові кошти у сумі 211 291 грн. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МL-205/012/2008 від 20 березня 2008 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором № МL-205/012/2008 від 20 березня 2008 року була погашена його спадкоємцями у значно більшому розмірі ніж вартість майна, яке було прийнято ними у спадщину від померлого ОСОБА_3 .

Таким чином, різниця між сумою яка була сплачена позивачем в рахунок суми заборгованості за вищевказаним кредитним договором та вартістю майна прийнятого ОСОБА_1 та її малолітнім сином у спадок, підлягає поверненню позивачу, як безпідставно набуте майно, а відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що відповідно до звіту про оцінку предмета іпотеки, проведеною Оціночно-консалтинговою фірмою «Бізнес Експерт Сервіс» вартість предмету іпотеки склала 257 904 грн., на день реалізації предмету іпотеки з ОСОБА_1 було погоджено вартість реалізації житлового будинку за ринковою ціною не нижче 211 291 грн., таким чином, за рахунок предмета іпотеки було частково погашена заборгованість за кредитним договором, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

З рішення Апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка складається із житлового будинку АДРЕСА_1 прийняли ОСОБА_1 та її малолітній син. Вартість спадкового майна становить 37 736 грн. Вказане рішення є чинним.

Таким чином, спадкоємці ОСОБА_3 , згідно норм чинного законодавства України, зобов`язані сплатити заборгованість за кредитним договором спадкодавця в межах вартості майна, одержаного у спадщину, тобто що не перевищує 37 736 грн.

Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано строк позовної давності до даних правовідносин, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, у 2016 році позивач звернулась до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 лютого 2012 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка була прийнята судом. Таким чином, у колегії суддів наявні підстави вважати, що остання не була обізнана щодо обставин справи, та загалом про її наявність у суді, а відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду з даним позовом у строк, передбачений ст. 257 ЦК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

03 липня 2020 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про поворот виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року.

Разом з тим, вказана заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Згідно ч. 2 цієї ж статті якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Так, враховуючи що колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року, підстави для повороту виконання вказаного рішення, відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2020 року.

Суддя-доповідач: І.М. Вербова

Судді: В. В. Саліхов

О. В. Шахова