Ухвала

Іменем України

02 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 235/6529/16-ц

провадження № 61-13751ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Донецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Космачевської Т. В., Мірути О. А., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Експобанк», правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Автобізнес Україна», про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ КБ «Експобанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором кредиту від 17 січня 2008 року в сумі 47 011,08 доларів США та прострочену заборгованість за комісією в сумі 6 239,71 грн.

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 32 094,37 доларів США та прострочену заборгованість за комісією у сумі 6 239,71 грн.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2019 року замінено позивача ПАТ КБ «Експобанк» його правонаступником - ОСОБА_1 .

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 листопада 2019 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено та скасовано заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2016 року.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про забезпечення позову. Заяву мотивував тим, що заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2016 року за позовом ПАТ КБ «Експобанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість у розмірі 32 094,37 доларів США. Вказане рішення скасоване ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 листопада 2019 року. З метою забезпечення позову ОСОБА_1 просив накласти арешт на всі грошові кошти на банківських рахунках, все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 : грошові кошти на рахунках АТ «Укрсиббанк», АТ «Універсал Банк», будинок за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження своїх вимог позивач надав копію заяви ОСОБА_3 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванова А. В. про зняття арешту, який був накладений в порядку виконання виконавчого провадження № 59292501 від 05 червня 2019 року.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на наступний об`єкт нерухомості: будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , шляхом заборони будь яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Накладено арешт на всі грошові кошти на банківських рахунках, що належать ОСОБА_3 , грошові кошти на рахунках АТ «Укрсиббанк», АТ «Універсал Банк».

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, так як матеріалами справи підтверджено наявність у ОСОБА_3 указаного у заяві майна і обґрунтованими є припущення з приводу того, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року ухвалу суду першої інстанції від 04 грудня 2019 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зміст поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову містить належне обґрунтування і суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правові підстави для задоволення заяви, однак забезпечення позову здійсненне без врахування співмірності розміру позовних вимог вартості квартири та усіх грошових коштів на рахунках, які арештовані, оскільки матеріали справи не містять відомостей з приводу ринкової вартості вказаного майна та балансу на карткових рахунках у АТ «Укрсиббанк» та АТ «Універсал Банк».

12 лютого 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чорний І. В. звернувся до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначив, що ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2019 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову, яка була скасована постановою Донецького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року з підстав неспівмірності суми забезпечення із позовними вимогами. Представник позивача з урахуванням зауважень колегії суддів апеляційної інстанції, викладених в постанові від 05 лютого 2020 року, повторно просив про забезпечення позову, вимоги якого є співмірними із сумою забезпечення та стосуються лише рахунків в АТ «Укрсиббанк», шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_3 та містяться на рахунках АТ «Укрсиббанк», в розмірі 3 831,19 доларів США та 98,33 грн.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без розгляду на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що повторна заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є зловживанням процесуальними правами та підлягає залишенню без розгляду.

Постановою Донецького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2020 року скасовано та направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що заява позивача про забезпечення позову від 12 лютого 2020 року повторна та є зловживанням процесуальними правами і залишив її без розгляду, в той час як зазначена заява подана позивачем з урахуванням постанови Донецького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, якою ухвалу суду першої інстанції від 04 грудня 2019 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду щодо заяви про забезпечення позову від 02 грудня 2019 року, яка до теперішнього часу не розглянута.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на грошові кошти, що належать відповідачу ОСОБА_3 і знаходяться на рахунках АТ «Укрсиббанк» у розмірі 3 831,19 доларів США та 98,33 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що станом на 11 червня 2019 року залишок коштів на рахунках відповідача ОСОБА_3 в АТ «Укрсиббанк» становить 3 831,19 доларів США та 98,33 гривень. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявлені на суму 47 011,08 доларів США та 6 239,71 гривень. Ураховуючи обраний позивачем захід забезпечення позову, невжиття якого може ускладнити або унеможливити в майбутньому виконання рішення суду у разі його задоволення, суд зробив висновок про наявність підстав для вжиття заходу забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу ОСОБА_3 і знаходяться рахунках АТ «Укрсиббанк».

Оскарженою постановою Донецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Як вбачається з заяви про забезпечення позову, основною метою такого забезпечення представник позивача зазначив наявністю ризику відчуження майна боржником, при цьому в обґрунтування послався на ухилення останнього від виконання заочного рішення суду від 15 грудня 2016 року, виконання якого триває на час звернення з даною заявою (виконавчий лист видано 17 січня 2017 року), не зважаючи на скасування 19 листопада 2019 року Краснормійським міськрайоним судом вказаного заочного рішення (а. с.1 - 4). Зробивши висновок про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не здійснив перевірки та оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення, не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому. У ній не наведено посилань на те, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість ухилення відповідача від виконання в подальшому судового рішення. За таких обставин судом не повно з`ясовано всі обставини справи та в оскаржуваній ухвалі не мотивоване прийняте рішення, чим порушено норми процесуального права, оскаржуване рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

14 вересня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року, яка підписана представником Чорним І. В., у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що оскаржену постанову отримано позивачем поштою 13 серпня 2020 року та з урахуванням вихідних днів касаційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення. На підтвердження указаних обставин до суду надано копію супровідного листа Донецького апеляційного суду від 31 липня 2020 року про направлення учасникам справи копії оскарженої постанови, копію конверту, адресованого апеляційним судом ОСОБА_1 із штрихкодовим ідентифікатором № 8451113480689, роздруківку із сайту ПАТ «Укрпошта» щодо вручення указаного рекомендованого листа 13 серпня 2020 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

У частині другій статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що ураховуючи обраний позивачем на підставі статті 150 ЦПК України захід забезпечення позову, невжиття якого може ускладнити або унеможливити в майбутньому виконання рішення суду у разі його задоволення, є підстави для вжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу ОСОБА_3 і знаходяться рахунках АТ «Укрсиббанк». Позивач у заяві від 12 лютого 2020 року фактично уточнив свою заяву про забезпечення позову від 02 грудня 2019 року після перегляду в апеляційній інстанції. Судом порушено норми статті 129 Конституції України, а саме засад судочинства щодо забезпечення рівності усіх учасників процесу, змагальності сторін та свободи в наданні ними в суд своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості. Окрім цього, судом порушено норми процесуального права, оскільки постанова апеляційного суду від 28 липня 2020 року постановлена в період часу, коли позивач не був обмежений часом для надання відзиву та часу на розгляд справи ураховуючи положення Закону № 731-ІХ.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Встановивши, що відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду від 28 липня 2020 року постановлена в період часу, коли позивач не був обмежений часом для надання відзиву та часу на розгляд справи на висновки судів не впливають та їх не спростовують. Аналіз касаційної скарги свідчить, що особа, яка її подала, не зверталась із заявою про продовження строку на подання відзиву і що його неможливість подання у визначений строк (до 16 червня 2020 року) зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 389, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Донецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Донецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року в справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Експобанк», правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Автобізнес Україна», про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков