Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 686/6365/15-ц

провадження № 61-9564 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Логінової С. М. від 18 грудня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів Спірідонової Т. В., Гринчука Р. С., Костенка А. М., від 17 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку незавершеного будівництвом будинку.

В обґрунтування позову вказала, що з 1987 року по 2006 рік сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У 1994 році ОСОБА_2 та членам його сім`ї було виділено земельну ділянку площею 1000 кв. м по АДРЕСА_1 . Рішенням виконкому Хмельницької міської ради від 24 листопада 1994 року № 130 надано дозвіл ОСОБА_2 на склад сім`ї з чотирьох осіб на індивідуальну забудову за рахунок ділянок агрофірми «Проскурів». З моменту отримання вказаного дозволу під час спільного проживання у шлюбі вони за вказаною адресою здійснювали будівництво будинку, який не прийнятий у експлуатацію, але придатний для проживання.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 14 листопада 2013 року за нею визнано право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, використаних у будівництві зазначеного будинку. Однак, вона не може реалізувати свої права власника, оскільки відповідач умисно не подає до органів державного архітектурно-будівельного контролю декларацію про завершення будівництва й отримання відповідного свідоцтва про право власності.

За таких обставин позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку незавершеного будівництвом будинку по АДРЕСА_1 та розподілити його в натурі.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ в натурі незавершеного будівництвом будинку та визнання права власності на 1/2 його частки виділено в окремі провадження.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки незавершеного будівництвом будинку по АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 243,60 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що спірний будинок фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації, право власності на нього не оформлюється з вини відповідача, що перешкоджає позивачу реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу спірного майна, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Разом із тим заявник просив розглядати справу за участю сторін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 331 ЦК України. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію, не передбачено чинним законодавством. При цьому заявник послався на постанову Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц (провадження № 61-4313св18).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 травня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 1987 року по 2006 рік сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 24 листопада 1994 року за № 130 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 1000 кв. м по АДРЕСА_1 та дозволено будівництво індивідуального житлового будинку.

15 листопада 2002 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії І-ХМ № 040935.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі, з отриманням відповідних дозволів, погоджень, проекту, здійснили будівництво будинку на зазначеній земельній ділянці, який в експлуатацію не прийнято, право власності на вказаний об`єкт не зареєстровано.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 14 листопада 2013 року у справі № 686/23808/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та на 1/2 частину земельної ділянки визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, використаних у будівництві будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 09/16 від 12 грудня 2016 року ступінь готовності незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 становить 68,2 %, виділ 1/2 частини у незавершеному будівництвом будинку ОСОБА_1 є можливим.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Згідно з частиною другою статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, та постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц (провадження № 61-32375св18) та від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц (провадження № 61-14600св19).

Встановивши, що об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок по АДРЕСА_1 збудований сторонами у період шлюбу, суди дійшли правильного висновку про те, що цей житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя та про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 його частини.

Аргументи касаційної скарги про те, що посилаючись на висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, суди не встановлювали ступінь готовності спірного об`єкта незавершеного будівництва та чи він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, спростовуються висновком судової будівельно-технічної експертизи, призначеної у справі, матеріалами справи та поясненнями сторін, яким суди надали належну правову оцінку.

Є безпідставними також доводи касаційної скарги про те, що державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких завершено та які прийняті до експлуатації, що не було враховано судами, оскільки у справі яка переглядається, судами не вирішувалось питання державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

Не заслуговуючи на увагу також доводи заявника про те, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин частину третю статті 331 ЦК України, згідно з якою до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, оскільки судами враховано ступінь готовності спірного об`єкта, за якого є допустимим визначення права на частину об`єкта незавершеного будівництва до моменту введення його в експлуатацію та реєстрації у встановленому законом порядку, та його використання за функціональним призначенням.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Безпідставними є також посилання заявника на постанову Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц (провадження № 61-4313св18), оскількиу цій постанові Верховного Суду встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторін

У касаційній скарзі заявник зазначив клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

У задоволенні цього клопотання слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Zhuk v. Ukraine» від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78), § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара