Номер провадження: 22-ц/813/4361/20

Номер справи місцевого суду: 520/11330/17

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2020 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року про закриття провадження по цивільній справі за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради до Державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко – правових та технічних експертних досліджень» Кравець Олександра Володимировича, Державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко – правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни, треті особи, без самостійних вимог на стороні позивача – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_25 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,-

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року закрито провадження по справі за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради до Державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко – правових та технічних експертних досліджень» Кравець Олександра Володимировича, Державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко – правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни, треті особи, без самостійних вимог на стороні позивача – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_25 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року , а справу для продовження розгляду направити до суду першої інстанції.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Однак 22.05.2020 року до канцелярії апеляційного суду надійшли письмові пояснення від представника ОСОБА_26 – ОСОБА_29 , у яких представник просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року – залишити без змін.

До суду апеляційної інстанції з`явилися: ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_30 , представник ОСОБА_26 – ОСОБА_29 , представник ВК ОМР – Юраш В.В. та треті особи по справі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_31 , ОСОБА_2 .

Інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ч.ч. 1, 4  ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке.

Закриваючи провадження у справі, районний суд виходив з того, що в даному випадку наявний публічно-правовий спір, що виключає можливість вирішення заявлених у справі вимог у порядку цивільного судочинства.

Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, безпосередньо ЦПК України встановлено, що вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав підлягає розгляду в місцевому загальному суді.

Крім того, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначений порядок державної реєстрації прав, відповідно до якого державна реєстрація розпочинається із прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрації заяви в базі даних заяв. При цьому відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 цього Закону заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи – у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію речового права (права власності) на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняті рішення про державну реєстрацію права власності стосуються реєстрації права третіх осіб, а не позивача ВК ОМР.

Визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третіми особами є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншими особами, за якими зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Оскільки позивач ВК ОМР не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних рішень, тобто останні були вчинені за заявою інших осіб, спір щодо їх оскарження є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено таку державну реєстрацію речового права на нерухоме майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявлено вимогу про зобов`язання відповідача зареєструвати аналогічне речове право за позивачем.

Оскарження рішень та дій щодо внесення записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею аналогічного права на це ж майно, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного суду від 27.03.2019 року у справі №372/3484/16ц, від 13.03.2019 року у справі №695/500/17, від 30.01.2019 року у справі «755/10947/17, від 06.11.2019 року у справі №826/3051/18.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах (зокрема, постанови

від 04.12.2018 року у справі № 915/1377/17, від 29.01.2019 року у справі № 813/1321/17, від 02.04.2019 року у справі № 137/1842/16-а).

У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування дій та рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Більш того, апеляційний суд також зазначає, що питання підсудності вказаної справи вже досліджувалось апеляційним судом Одеської області у вказаній справі, а саме ухвалою апеляційного суду Одеської областівід 14.12.2017 року (№ провадження: 22-ц/785/8338/17), якою апеляційну скаргу  виконавчого комітету Одеської міської ради – задоволено частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі – скасовано. Питання, пов`язане з відкриттям провадження у справі - передано до Київського районного суду м. Одеси на новий розгляд.

При цьому, в даній ухвалі, суд апеляційної інстанції беззаперечно встановив, що у позовній заяві ставиться питання про скасування записів в Державному реєстрі про реєстрацію права власності, які фактично є оформленням волі власника нерухомого майна щодо належних йому прав, і діюче законодавство пов`язує момент виникнення права власності з державною реєстрацією, а тому колегія суддів визнала помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у позовній заяві оскаржуються дії державного реєстратора, як суб`єкта владних повноважень.

Отже, судом апеляційної інстанції вже надавалася оцінка аналогічним доводам і суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року – скасувати та направити цивільну справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

       Повний текст судового рішення складено 02.10.2020 року.

Головуючий                                                                Т.В. Цюра

Судді:                                                                Л.А. Гірняк

                                                               С.М. Сегеда