Справа № 22ц - 2450/2007 рік Головуючий першої інстанції Наумик О.О.
Категорія: 21 Доповідач: ОсипчукО.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„22" лютого 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Висоцької B.C. суддів: Осипчук О.В., Біляєвої О.М. при секретарі: Таранець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 21 листопада 2006 року позов ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки задоволено частково, на його користь стягнуто 25000 грн. в відшкодування моральної шкоди, спричиненої умовами виробництва.
В своїй апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки ставить питання про скасування рішення суд і ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції при постановлені рішення порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду ґрунтуються на недоведених та неповно з'ясованих обставинах, що мають суттєве значення для справи, відсутній висновок МСЕК про спричинення позивачу моральної шкоди, а шкода, завдана здоров"ю позивача компенсована чітким виконанням держави щодо сплати тих виплат, які передбачені ст.ст. 21,34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності". Крім того, відповідно до п.27 ст. 77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту „Є" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч.3 ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Представник відповідача в апеляційному суді підтримав доводи скарги в повному обсязі.
Позивач заперечував проти скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача та позивача, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає зміні з наступних підстав.
Ухвалюючи дане рішення, суд встановив, що позивач тривалий час працював на підприємствах вугільної промисловості у несприятливих для здоров"я умовах, в зв'язку з чим отримав професійні захворювання. Згідно висновку МСЕК від 06.09.2001 року позивачу первинно було встановлено 25% втрати професійної працездатності по професійному захворюванню - вібраційна хвороба. Висновком МСЕК від 06.09.2004 року відсоток втрати працездатності по цій же хворобі збільшено до 40%. Відповідно до висновку МСЕК від 26.08.2006 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності за сукупністю, з яких: 40% повторно по вібраційній хворобі і первинно 20% по хронічному бронхіту.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, і стягуючи на його користь 25000 грн., у відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що умовами виробництва ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, компенсація якої в грошовому виразі підлягає стягненню з відповідача, але сума у 70000 грн., яку просить стягнути позивач є завеликою.
Розглядаючи справу по суті, суд обгрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров"я позивача, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року (з наступними змінами).
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України „Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року ( з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров"я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Згідно з п/п „є" п.1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 вищевказаного Закону у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу умовами виробництва заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров"я, що порушило його звичні нормальні зв'язки, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Даний висновок суду відповідає роз'ясненням, які дав Пленум Верховного Суду України в постанові від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров"я.
Частиною 3 ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Зазначена норма стосується лише випадків, коли в потерпілого не встановлено втрати професійної працездатності.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлено втрату працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходячи з положень ст..ст. 21 та 28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди у зв"язку з ушкодженням здоров"я і втратою працездатності і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Між тим, апеляційний суд не може погодитися з розміром моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції і вважає, що в цій частині рішення суду підлягає зміні.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було отримано два професійних захворювання. Визначаючись з розміром суми у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із сукупного відсотка втрати професійної працездатності позивачем - 60%, не врахувавши при цьому, що 20% позивачу первинно було встановлено висновком МСЕК від 26.08.2006 року тобто під час дії Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік" згідно вимог якого дія абзацу 4 статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим (членам їх сімей), підпункту „є" п.1 ч.І ст. 21, ч.З ст. 28 та ч.З ст. 34 Закону України „Про загальнообовязкоае державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу в зв'язку з отриманим професійним захворюванням , апеляційний суд враховує тільки 40% втрати професійної працездатності, які були визначені висновком МСЕК від 6.09.2004 року за професійним захворюванням - вібраційна хвороба, конкретні обставини справи, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, і, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір заподіяної йому моральної шкоди в сумі 12000 грн.
Рішення суду першої інстанції відповідає нормам процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, але підлягає зміні лише в частині визначення розміру заподіяної моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки задовольнити частково.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 21 листопада 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 12000 грн.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.