ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 вересня 2020 року

м.Харків

справа №640/9165/19

провадження № 22-ц/818/1350/20

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року, постановлене під головуванням судді Губської Я.В, в залі суду в місті Харкові,-

в с т а н о в и в :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики від 04.03.2010 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_5 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 суму боргу за договором позики від 04.03.2010 року у розмірі 125000 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 9605 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики від 04.03.2010 року - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що розписка, яка підтверджує вчинення відповідного правочину не підписана усіма його сторонами - в розписці відсутній підпис ОСОБА_3 . Вважає, що воля сторін правочину не відповідає їх дійсному волевиявленню, а тому через відсутність згоди з усіма істотними умовами підстава виникнення грошового зобов`язання між сторонами відсутня. Вважає, що розписка позичальника є доказом не лише укладення, але й має достатньо чітко посвідчувати факт одержання грошової суми. Тому як доказ укладення договору позики має бути представлена не лише письмова розписка, а й, наприклад, платіжне доручення банку, рахунок-фактура тощо. Тому вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

ОСОБА_6 надав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_6 існує боргове зобов`язання відповідно до розписки від 04.03.2010 року, яке відповідач за першою вимогою не виконав, що є підставою для стягнення суми боргу за договором позики. Підстав для стягнення суми боргу з ОСОБА_3 немає, оскільки її підпис у розписці від 04.03.2010 року відсутній.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 04.03.2010 року між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 125000 доларів США, що є еквівалент станом на день укладення 1000000 грн., з терміном повернення - за першою вимогою.

Отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 125000 доларів США від ОСОБА_5 підтверджується власноручною розпискою ОСОБА_2 .. Оригінал зазначеної розписки надано позивачем в судовому засіданні. Справжність розписки не заперечувалась учасниками справи.

Матеріали справи не містять відомостей про належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договорами позики

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_6 посилався на те, що свої зобов`язання за договором позики від 04.03.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконали, у визначений в договорі термін повернення - за першою вимогою борг не повернули. Просив стягнути з відповідачів суму боргу у сумі 125000 доларів США, що становить 3310057,63 грн. (по курсу долара США до гривні України на день подання позову).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше на встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строку та в порядку, що встановлені договором.

Зі змісту розписки від 04.03.2010 року вбачається, що ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_5 суму 125000 доларів США та зобов`язався її повернути за першою вимогою.

Відповідач не заперечує факту складання такої розписки.

Таким чином факт укладення договору позики та передачі коштів позивачем доведений.

Разом з тим матеріали справи не містять відомостей про повернення суми боргу за розпискою від 04.03.2010 року.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не встановив справжньої природи розписки, що в розписці від 04.03.2010 року не вказані підстави отримання коштів та зобов`язання щодо їх повернення, сам факт написання розписки не може свідчити, що між сторонами укладено договір позики, - не приймаються до уваги колегією суддів виходячи з наступного.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Після укладення договору позики всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, містить умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дату отримання коштів.

За змістом положень ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За правилами частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Із розписки, складеної 04.03.2010 року, вбачається, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 125000 доларів США саме у борг, який зобов`язався повернути за першою вимогою.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновок суду про покладення на боржника обов`язку по поверненню суми боргу за договором позики, - відповідає закону та фактичним обставинам справи.

Згідно ст. ст. 12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що в розписці висловлено лише намір отримання грошових коштів в майбутньому не підтверджуються належними та допустимими доказами, суперечить змісту розписки. Також колегією суддів не приймається до уваги доводи апелянта про те, що розписка, яка підтверджує вчинення відповідного правочину не підписана усіма його сторонами, оскільки відсутній підпис ОСОБА_3 ..

Суд першої інстанції дав належну оцінку зазначеним обставинам та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення боргу з ОСОБА_7 , оскільки розписка нею не підписана.

Натомість матеріали справи свідчать про те, що розписка від 04.03.2010 року містить всі необхідні дані для встановлення наявності боргових зобов`язань ОСОБА_2 , як щодо суми боргу, дати повернення боргу та дати складення розписки. Також містить особистий підпис ОСОБА_2 , про що останній не заперечує.

Доказів що ОСОБА_2 не брав борг, або віддав його матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук

Повне судове рішення виготовлено 30.09.2020 року.