УХВАЛА

24 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2302/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Укртрансгаз"

представник - адвокат Дудченко В.В. (довіреність №1-2263 від 23.01.2020)

відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Капітанівка"

представник не з`явився

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз"

представник - адвокат Дмитренко О.О. (довіреність №Др-295-1219 від 26.12.2019)

2) Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

представник - адвокат Литвин П.В. (довіреність №14-166 від 26.04.2019)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 01.07.2020

у складі колегії суддів: Агрикова О.В. (головуюча), Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

та рішення Господарського суду Київської області

від 20.02.2020

у складі судді Рябцевої О.О.

у справі №911/2302/19

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Капітанівка"

про зобов`язання повернути в натурі безпідставно набуте майно та стягнення 28 781, 69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

1. 23.07.2020 поштовим відправленням, направленим на адресу Північного апеляційного господарського суду, Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою від 22.07.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020 у справі №911/2302/19 в порядку статей 286-288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №911/2302/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2020.

3. Ухвалою 31.08.2020 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №911/2302/19 Господарського суду Київської області за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020; призначив розгляд касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" на 24.09.2020 о 10:30.

4. Представник скаржника та представник Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") у судовому засіданні 24.09.2020 підтримали касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

5. Представник Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" у судовому засіданні 24.09.2020 заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Розгляд справи в місцевому та апеляційному судах

6. Як вбачається з матеріалів справи, АТ "Укратрансгаз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Капітанівка" (далі - ОСББ "Капітанівка", відповідач) про зобов`язання повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 4,307 тис. куб. м. або відшкодувати вартість природного газу на суму 28 781, 69 грн. В обґрунтування позову позивач посилався на набуття відповідачем у березні 2017 року без будь-якої правової підстави природного газу, який належав позивачу (том 1, а.с. 7-8).

7. Ухвалою 07.10.2019 Господарський суд Київської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, вирішив інші процесуальні питання (том 1, а.с. 1-2).

8. Рішенням 20.02.2020 Господарський суд Київської області у задоволенні позову АТ "Укртрансгаз" до ОСББ "Капітанівка" відмовив (том 1, а.с. 230-241).

8.1. Місцевим судом встановлено, що 26.10.2016 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ОСББ "Капітанівка" (споживач) укладено договір №1825/1617-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Також, судом встановлено, що згідно з пунктом 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 34,0 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями, зокрема у березні 2017 року - 6 тис. куб. метрів; відповідно до пунктів 3.4., 3.5. договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі, який споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу постачальнику. Суд встановив, що зазначений договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору).

8.2. Судом встановлено, що на виконання умов договору АТ "НАК "Нафтогаз України" у період з листопада 2016 року по лютий 2017 року передало, а ОСББ "Капітанівка" прийняло природний газ, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 на суму 30 600, 86 грн., від 31.12.2016 на суму 39 846, 36 грн., від 31.01.2017 на суму 44 738, 94 грн., від 28.02.2017 на суму 37 865, 60 грн.

8.3. Крім того, судом встановлено, що в межах погоджених з постачальником обсягів (пункт 2.1 договору №1825/1617-ТЕ-17 постачання природного газу від 26.10.2016) у березні 2017 року ОСББ "Капітанівка" прийнято природний газ в обсязі 4, 307 тис. куб. м.; на виконання пункту 3.5. договору відповідачем надіслано постачальнику підписаний зі сторони ОСББ "Капітанівка" Акт прийому-передачі природного газу від 31.03.2017. Разом з тим, судом встановлено, що листом №26-2434/1.2-17 від 03.03.2017 АТ "НАК "Нафтогаз України" повідомило ОСББ "Капітанівка", що на березень 2017 року відповідачу не виділятимуться номінації щодо обсягів природного газу. Також, листом №26-3786/1.8-17р. від 26.04.2017 АТ "НАК "Нафтогаз України" повідомило ОСББ "Капітанівка", що відповідачу не були підтверджені планові обсяги (номінації) природного газу на березень 2017 року, у зв`язку з чим АТ "НАК "Нафтогаз України" не здійснювало постачання природного газу у зазначеному періоді ОСББ "Капітанівка". Разом із цим листом АТ "НАК "Нафтогаз України" повернуло споживачу оригінал акта приймання-передачі природного газу за березень 2017 року.

8.4. Місцевий суд встановив, що 01.01.2016 ОСББ "Капітанівка" підписано заяву-приєднання №094210CH3TFT016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), а 31.03.2017 між ПАТ "Київоблгаз" (газорозподільне/газотранспортне підприємство) та ОСББ "Капітанівка" (замовник) складено та підписано акт №094210СH3TFT016 наданих послуг з транспортування газу, підтверджено транспортування в період з 01 по 31 березня 2017 року природного газу в обсязі 4, 307 тис. куб. м. Також, відбір природного газу відповідачем у зазначеному обсязі підтверджується звітом про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Київоблгаз" за березень 2017 року.

8.5. Місцевим судом встановлено укладення 31.01.2017 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та АТ "Укртрансгаз" (покупець) договору №1701001564-ВТВ про закупівлю природного газу, відповідно до пункту 1.1 якого АТ "НАК "Нафтогаз України" зобов`язалося продати АТ "Укртрансгаз" природний газ в обсягах, визначених пунктом 2.1 договору. Крім того, судом встановлено, що відповідно до умов договору від 31.01.2017 №1701001564-ВТВ АТ "НАК "Нафтогаз України" передало, а ПАТ "Укртрансгаз" прийняло у березні 2017 року імпортований природний газ для забезпечення виробничо-технологічних потреб, власних потреб та для забезпечення балансування обсягом 143 355 тис. куб. м., що підтверджується підписаним між АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2017.

9. Не погодившись з рішенням місцевого суду, АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулись з апеляційними скаргами, в яких просили рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" задовольнити (том 2, а.с. 2-10, 31-40).

10. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 апеляційні скарги АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020 у справі №911/2302/19 залишено без змін (том 2, а.с. 143-151).

11. Судами першої та апеляційної інстанцій прийнято до уваги фактичні обставини дії у спірному періоді укладеного між ОСББ "Капітанівка" (споживач) та АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) договору постачання природного газу №1825/1617-ТЕ-17 від 26.10.2016, предметом якого відповідно до пунктів 1.1., 1.2. є постачання АТ "НАК "Нафтогаз України" природного газу відповідачу для виробництва теплової енергії у певній кількості, що відповідає обсягу газу, який позивач вважає таким, що є його власністю та безпідставно вибраний відповідачем із газотранспортної системи. Також, судами враховано, що відповідачем складено, підписано та направлено на поштову адресу АТ "НАК "Нафтогаз України" акт прийому-передачі природного газу від 31.03.2017, яким відповідач підтвердив факт споживання ним газу у березні 2017 року. Апеляційний суд, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.06.2018 у справі №904/5621/17, від 21.03.2018 у справі №911/656/17, від 14.05.2018 у справі №926/680/17, від 12.03.2019 у справі №917/325/18, від 05.03.2019 у справі №923/351/18, від 25.02.2020 у справі №905/2248/18, зазначив про існування спеціально покладеного на АТ "НАК "Нафтогаз України", як постачальника, обов`язку видати номінації та поставити природний газ виробникам теплової енергії для її виробництва, одним з яких є відповідач, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017 року" та Положення "Про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758.

З огляду на такі фактичні обставини, суди дійшли висновку, що споживання відповідачем у березні 2017 року природного газу в обсязі 4, 307 тис. куб. м. без виданої компетентним органом номінації не можна вважати несанкціонованим відбором газу з газотранспортної системи, таке споживання мало місце в межах укладеного договору з АТ "НАК "Нафтогаз України", з вини якого номінація не була видана.

12. Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини сторін (відповідача у справі та третьої особи - АТ "НАК "Нафтогаз України") регулюються нормами зобов`язального права, обставин вини відповідача у несанкціонованому відборі газу немає, оскільки відповідач звертався до АТ "НАК "Нафтогаз України" про видачу йому номінації на отримання договірного обсягу газу, однак, така номінація, всупереч діючій постанові Кабінету Міністрів України, якою АТ "НАК "Нафтогаз України" зобов`язувалося видати такі номінації теплопостачальним та теплогенеруючим підприємствам, видана не була. Договірний характер правовідносин сторін з отримання газу із газотранспортної системи, за відсутності вини відповідача у неотриманні номінації, виключає можливість застосування до нього положень статті 1212 ЦК України, які заявлено позивачем на обґрунтування позовних вимог.

Позиція Верховного Суду

13. Заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційного суду зазначає про таке.

14. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, скаржник посилався на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначав, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням положень статей 202, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу 10 Кодексу газотранспортної системи, пункту 14 розділу 2 Правил постачання природного газу, статей 76-79 ГПК України.

15. АТ "Укртрансгаз" зазначило про те, що апеляційним судом не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду 18.05.2020 у справі №826/16697/17 та 10.06.2020 у справі №904/4018/19.

16. Також необхідність здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі скаржник обґрунтовував тим, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес, оскільки предметом розгляду справи є безпідставне набуття природного газу з ГТС позивача, який зобов`язаний здійснювати безпечне та безперебійне транспортування природного газу споживачам на всій території України та до країн Європейського Союзу. Крім того, АТ "Укртрансгаз" зазначило, що справа має виняткове значення для скаржника, оскільки стосується правовідносин щодо несанкціонованого споживання природного газу з ГТС позивача, який відповідно до положень статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", як товариство, що обслуговувало магістральні газопроводи, має важливе народногосподарське та оборонне значення.

17. Відповідно до статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

18. Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №905/2248/18 за позовом АТ "Укртрансгаз" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про зобов`язання повернути природний газ у певному обсязі або відшкодувати його вартість за подібних предмета та підстав позову, вже було викладено висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, які виникли у справі №911/2302/19.

19. Так, Верховним Судом прийнято до уваги, що відповідно до Положення "Про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758, розпорядження Кабінету Міністрів України №1064-р від 07.10.2015 "Деякі питання опалювального сезону 2015/16 року", розпорядження Кабінету Міністрів України №742-р від 05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017", АТ "НАК "Нафтогаз України" було зобов`язане видати номінації Комунальному комерційну підприємству Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" та Обласному комунальному підприємству "Донецьктеплокомуненерго", відповідно до договорів, які укладені між ними, та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, і це є обов`язком АТ "НАК "Нафтогаз України", а не його правом.

20. У зазначеній постанові Верховного Суду констатовано, що враховуючи встановлений спеціальним законодавством у сфері газопостачання механізм постачання природного газу, можливість відбору підприємствами теплокомуненергетики із газотранспортної системи погоджених у відповідних договорах з Компанією обсягів природного газу перебуває у безпосередній залежності від належного виконання Компанією своїх зобов`язань з підтвердження обсягів природного газу шляхом своєчасної видачі номінацій. Тобто видача Компанією номінацій є однією із гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон. Водночас, визначений розпорядженням обов`язок надати номінації до початку опалювального сезону не свідчить про обмеження його періодом, який закінчується із початком опалювального сезону, оскільки полягає у забезпеченні належної підготовки до опалювального сезону та забезпечення природним газом протягом усього сезону (зазначена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №904/5621/17, від 05.03.2019 у справі №923/351/18).

21. Отже, доводи скаржника у частині відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються висновками Верховного Суду у постанові 25.02.2020 у справі №905/2248/18.

22. Доводи скаржника про неправильне застосування положень статей 202, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу 10 Кодексу газотранспортної системи, пункту 14 розділу 2 Правил постачання природного газу, положень статей 76-79 ГПК України по суті зводяться до заперечення встановлених судами фактичних обставин справи, з одночасним тлумаченням скаржником власної оцінки доказів та в цілому заперечення результату розгляду справи апеляційним (місцевим) господарськими судами.

23. Посилання АТ "Укратрансгаз" на постанову Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №904/4018/19 як на наявність різної правозастосовчої практики Судом оцінюються критично, оскільки зазначеною постановою справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області у зв`язку із тим, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права (прийняли до уваги розпорядження Кабінету Міністрів України №742-р від 05.10.2016, в той час як на момент виникнення спірних правовідносин було чинним Розпорядження КМУ №1064-р від 07.10.2015, яке не досліджувалось судами), а також не дано оцінки іншим доказам відповідача щодо моменту укладення договору про постачання природного газу №77/16-ТЕ(Т)-4 від 29.02.2016 та періоду його дії, не досліджено подану відповідачем копію платіжного доручення №000328 від 25.03.2016 про оплату за спожитий газ. Також касаційним судом звернута увага місцевого суду на порушення норм процесуального права (розгляд справи без участі НАК "Нафтогаз України", як сторони договору постачання газу), що на його думку мало наслідком порушенням вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

24. Посилання АТ "Укртрансгаз" на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, колегією суддів також не приймаються, з огляду на такі обставини.

25. Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, позивачем у справі є АТ "НАК "Нафтогаз України", відповідачем - Офіс великих платників податків ДПС, а предметом позову є оскарження податкового повідомлення-рішення. Отже, суб`єктний склад, правовідносини та правове регулювання таких відносин є відмінним від наявних у даній справі.

26. У постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також зазначив, що "саме по собі ігнорування (невиконання) НАК "Нафтогаз України" визначеного обов`язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов`язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень статті 59 Закону №329-VIII, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов`язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов`язань в податковому обліку платника податків."

27. Оцінюючи доводи скаржника, колегія суддів враховує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18), зазначено, що подібність правовідносин (про яку йдеться в статті 287 ГПК України), означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16.

28. Зважаючи на наведене, посилання скаржника на викладені у постанові у справі №826/16697/17 висновки не можуть розглядатися як такі, що підтверджують різне застосування судами норм матеріального права за подібних обставин. У справі №826/16697/17 висновки судів зроблено щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі №911/2302/19, вони відрізняються як предметом спору, так підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставинами.

29. Аналогічний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного суду у постанові від 02.07.2020 у справі №908/955/18 і колегія суддів не вбачає у даному випадку підстав для відступу від такого висновку.

30. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, оскільки незгода скаржника із рішенням суду попередньої інстанції не підтверджує його незаконність, не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Твердження скаржника, що рішення суду за наслідком розгляду цієї скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики є безпідставними, оскільки у поданій касаційній скарзі відсутнє посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

31. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Також, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

32. Верховний Суд звертає увагу, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, №115, с. 22, п.56, рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, №212-A, с.15, п.31).

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд зазначив, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Також, Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine"). Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

33. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Водночас, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (така правова позиція викладена в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18 про неможливість оскарження в касаційному порядку постанови апеляційного суду про залишення без змін ухвали місцевого суду про відмову у застосуванні заходів забезпечення позову окремо від рішення суду).

34. Доводи скаржника АТ "Укртрансгаз" про наявність протилежних висновків Верховного Суду у справах №826/16697/17 та №904/4018/19 не знайшли свого підтвердження, оскільки в ході касаційного перегляду встановлено, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №911/2302/19, а тому Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України. Касаційний суд також не вбачає підстав для відступу від висновків про застосування норм права у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №905/2248/18, прийнятій за подібних обставин.

Керуючись положеннями статей 234, 287, пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" №1001ВИХ-20-3602 від 22.07.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 та на рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020 у справі №911/2302/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді О.В. Васьковський

В.Г. Пєсков