Справа №2-20/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

15 квітня 2010 року Сніжнянський міський суд Донецької області у складі головуючого           судді                         Кучми В.В.,                                при секретарі                     Гаман Г.О.,                         розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сніжне справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості та неустойки з невиплачених аліментів,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2М про стягнення заборгованості з невиплачених аліментів, присуджених за постановою Сніжнянського міського суду від 22 січня 1992 року з відповідача на її користь на утримання їх спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини усіх видів заробітку за період з 1 січня 2005 року по 18 квітня 2006 року у сумі 2565 грн 29 коп, та неустойки за період прострочення виплати з 19 квітня 2006 року по 1 вересня 2009 року у сумі 33378 грн 72 коп.

На обгрунтування вимог посилається на те, що з 1999 року відповідач постійно мешкав та працював у м. Когалим Тюменської області. Виконавчий лист, що був виданий на підставі постанови Сніжнянського міського суду від 22 січня 1992 року про стягнення аліментів з відповідача на її користь, з невідомих їй причин у Федеральній службі судових приставів по Ханти-мансійському автономному округу-Югра не перебував. За даними цієї служби судових приставів утримання аліментів на її користь проводилось з заробітної плати відповідача на підставі його письмової заяви і за період з 1 січня 2005 року по 18 квітня 2006 року аліменти утримані і перераховані їй не були, у зв»язку з чим виникла зазначена заборгованість з аліментів, яку просить стягнути та з цього часу пеню за прострочення їх своєчасної виплати.

У судовому засіданні позивачка позов підтримала у повному обсязі. На обґрунтування вимог виклала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Додатково пояснила, що на момент присудження аліментів відповідач ОСОБА_3Є працював на шахті «Зоря» Виробничого об»єднання «Торезантрацит», потім перейшов працювати на іншу шахту «Северна», потім деякий час не працював, а згодом виїхав до Росії на постійне місце проживання. У зв»язку зі змінами відповідачем місця роботи виконавчий лист десь загубився і деякий час стягнення аліментів припинилось. Коли відповідач вже мешкав в Російській Федерації, то вона зверталась до Сніжнянського міського суду, яким було прийнято рішення про стягнення аліментів, про видачу їй дублікату виконавчого листа, який отримавши вона самостійно направила поштовим відправленням за місцем роботи відповідача. Чи надійшов виконавчий лист і був прийнятий на виконання, вона не знає. З цього приводу вона вела листування з Федеральною службою судових приставів по Ханти-мансійському автономному округу-Югра, від куди отримували листи з відповідями та довідки. Будь-коли до Сніжнянського міського суду, яким приймалось рішення про присудження на її користь аліментів з відповідача, з заявою про направлення клопотання про визнання цього судового рішення Сніжнянського міського суду від 22 січня 1992 року на території Російської Федерації й прийняття його до виконання за місцем мешкання відповідача вона не зверталась.

Відповідач у судове засідання не з»явився у зв»язку з віддаленістю мешкання у ІНФОРМАЦІЯ_2 Російської Федерації. У порядку виконання судового доручення відповідно до Мінської Конвенції про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ за місцем його мешкання компетентним судом направлений протокол його допиту від 21.12.09 р., із змісту якого витікає, що позов відповідач визнає частково у частині заборгованості з аліментів, а в частині стягнення неустойки у зв»язку з невиплатою аліментів не визнає.     Пояснює, що на території Російської Федерації проживає з 1998 року, до приїзду в Російську Федерацію мешкав в м. Сніжне Донецької області, Україна, де аліменти з нього стягувались у примусовому порядку, під час його роботи в ВАТ «Юграбезопасность» в м. Когалим аліменти утримувались з його заробітної плати, останнього разу надавав матеріальну допомогу у 2006 році, з 2007 по 2009 рік додаткової матеріальної допомоги на утримання сина не надавав. Просив справу розглядати без його участі.

Суд, заслухав пояснення позивачки, дослідивши письмові докази у справі, вважає позовні вимоги ОСОБА_3В залишити без задоволення з наступних підстав.

    Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки забов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

    У судовому засіданні доведені і підтверджені доказами факти, що відповідач ОСОБА_2М є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1999 року з позивачкою мешкають окремо, як такий відповідач являвся платником аліментів на користь позиваки на утримання сина. Зазначені обставини підтверджуються поясненнями сторін, які не суперечать і узгоджуються між собою. Також постановою  Сніжнянського міського суду від 22 січня 1992 року, якою підтверджується, що за цією постановою з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 на утримання їх спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, було присуджено стягнення аліментів у розмірі ? частини усіх його видів заробітку щомісячно (а.с 15).

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України судочинство за цивільними справами здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, але якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Ухвалою Снжнянського міського суду від 15 квітня 2010 року ОСОБА_2 відмовлено у прийнятті визнання ним позову у частині стягнення суми заборгованості з невиплачених аліментів, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону, оскільки позивачка висуває вимоги про стягнення заборгованості з вже присуджених аліментів.

Позивачка висуває вимоги до відповідача ОСОБА_2М як платника аліментів про стягнення на її користь з останнього заборгованості з аліментів, що були присуджені за постановою  Сніжнянського міського суду від 22 січня 1992 року на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, але не були виплачені ним за період з 1 січня 2005 року по 18 квітня 2006 року. Втім, питання стягнення утвореної заборгованості з платника аліментів не є предметом і змістом позовних вимог, а охоплюються заходами виконання судового рішення, входять до компетенції діяльності державного виконавця і питання з приводу цього підлягають розгляду у порядку контролю за виконанням судових рішень. Таким чином, за відсутності предметності судового розгляду у цій частині вимог слід відмовити.

Вимоги до підприємства за місцем роботи платника аліментів про стягнення заборгованості з аліментів, що були утриманні з його заробітної плати, але не перераховані на користь стягувача аліментів, складають самостійний зміст позовних вимог, які можуть заявлятись окремо.

Згідно зі ст. 60 ч. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення якщо особа без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів, суд лише сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи. Під час розгляду справи суд мав можливість дослідити і дати оцінку доказам в обсязі, визначеному позивачкою та іншими учасниками процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Положенями статтей 54, 56 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 року визначено, що кожна з Домовляющихся Сторін на умовах, що передбачені цією Конвенцією, визнає та виконує рішення, що винесні на території інших Домовляющихся Сторін, у тому числі рішення установ юстиції Домовляющійся Сторони за цивільними і сімейними справавми, включаючи затверджені судом мирові угоди з цих справ тнотаріальні акти  відношенні забов»язань. Клопотання про визнання та виконання рішення подається стороною, на чию користь винесено рішення, до компетентного суду Домовляющійся Сторони, де рішення підлягає виконанню. Воно також може бути подано до суду, яким винесено рішення у справі по першій інстанції. Цей суд направляє клопотання про визнання та виконання його рішення до суду, який компетентний винести рішення за клопотанням.

Втім, під час судового розгляду у судовому засіднні позивачкою не надано жодих належних і допустимих дрказів, які б вказували і підтверджувли те, що позивачка зверталась безпосередньо або через Сніжнянский міский суд, яким по першій інстації виносилось судове рішення на її користь про стягнення аліментиів з відповідача ОСОБА_2М, з клопотанням про визнання цього рішення на теритрії Російської Федерації й прийняття до виконання і за виконавчим листом, виданим компетентним судом за місцем мешкання відповідача на підставі свого рішення про визнання і виконання рішення суду про стягнення аліментів судовим приставом у період, який заявляє позивачка, тобто з 1 січня 2005 року по 18 квітня 2006 року у примусовому порядку проводилось стягнення аліментів, але у зв»язку з ухиленням останнього аліменти, що мали бути виплачені за вказаний період, на момент на 1 вересня 2009 року включно лишились не стягнуті.

Навпаки, зазаначяені обставини спроостовуються листом Управління Федеральної сдлужби судових приставів по Ханти-Мансійському автономному округу-Югра №23/2939 від 12.10.06 р, з якого витікає, що у відділі по м. Когалим Управління Федеральної сдлужби судових приставів по Ханти-Мансійському автономному округу-Югра виконавчий доумент до цього часу не надходив і зареєстровани не був, фактично аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, бухгалтерією підприємства за місцем роботи ідповідача утримувалсиь за його письмвою заявою за його власним бажанням у добровільному порядку (а.с. 2). З матеріалів цивільної справи А-11/92 за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, убачається, що позивачка з клопотанням про визнання постанови Сніжнянського міського суду у цій справі від 22 січня 1992 року про стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про визнання і прийняття до виконання цього рішення на території Російської Федерації до цього часу не зверталась. Позивачка у судовому засіданні у своїх поясненнях також вказує на такі обставини. У зв»язку з чим позовні вимоги до відповідача про стягнення неустойки (пені) з невиплачених аліментів за період прострочення починаючи з 19 квітня 2006 року по 1 вересня 2009 року за недоведеністю слід вважати необґрунтованими і як такі слід залишити без задоволення.

    Відповідно до ч. 4 ст. 88 ЦПК України у разі залишення без задоволення позову, поданого особою, яка звільнена від оплати судових витрат, судові витрати компенсуються за рахунок держави.

    Керуючись ст.ст. 180,181,187, 196 Сімейного кодексу України ст. ст. 10, 11, 60, 212-215, 294 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості та неустойки з невиплачених аліментів залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено сторонами шляхом подання заяви про апеляційне оскарження на протязі десяти днів з моменту його проголошення та подання апеляційної скарги на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Донецької області через Сніжнянський міський суд.

Головуючий: