Ухвала

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 704/1404/17

провадження № 61-14188ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства «Земля» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 червня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до Селянського (фермерського) господарства «Земля» про визнання договору оренди землі недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Земля» (далі - СФГ «Земля») про визнання договору оренди землі недійсним.

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що 09 липня 2010 року вона підписала примірник договору оренди землі із СФГ «Земля», за яким передала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 7124089700-01-000-0253, площею 3,31 га, в адміністративних межах Шаулиської сільської ради Тальнівського району, що належала їй на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1598, виданого Тальнівською державною нотаріальною конторою 04 червня 2004 року. Проте СФГ «Земля» примірник укладеного між сторонами договору оренди землі їй не надало. 06 жовтня 2017 року вона отримала примірник вказаного договору у відділі Держгеокадастру в Тальнівському районі та, ознайомившись із ним, виявила, що зареєстрований примірник договору оренди землі не відповідає тому примірнику, який вона підписувала особисто, а договір оренди землі б/н, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області 09 червня 2011 року за № 712400004001194 та акт прийому передачі земельної ділянки від 09 червня 2011 року вона особисто не підписувала та будь-якій іншій особі права підпису не передавала. Таким чином, вона не мала волевиявлення на укладення такого договору.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила визнати недійсним договір оренди землі б/н на земельну ділянку, яка розташована в адміністративній території Шаулиської сільської ради Тальнівського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,31 га, строком на 10 років, який укладений між ОСОБА_2 та СФГ «Земля», зареєстрований 09 червня 2011 року за № 712400004001194 у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області.

Позивач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, у зв`язку з чим ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 14 травня 2020 року здійснено заміну позивача ОСОБА_2 на її правонаступника ОСОБА_1 .

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі б/н на земельну ділянку, яка розташована в адміністративній території Шаулиської сільської ради Тальнівського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,31 га, строком на 10 років, який укладений між ОСОБА_2 та СФГ «Земля», який зареєстровано 09 червня 2011 року за № 712400004001194 у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновком експерта встановлено факт виконання підпису у спірному договорі оренди землі від імені ОСОБА_2 іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору оренди землі, що є правовою підставою для визнання його недійсним.

У вересні 2020 року СФГ «Земля» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 червня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга СФГ «Земля»не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Земля» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 червня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до Селянського (фермерського) господарства «Земля» про визнання договору оренди землі недійсним повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак