Ухвала

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 204/1003/18

провадження № 61-13300ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Ступак О. В.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Окорського Віталія Васильовича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якій в рахунок поділу майна просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовувала тим, що вони з відповідачем з вересня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням суду розірвано. Після укладення шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Квартира придбана за кредитні кошти, отримані за кредитним договором від 03 листопада 2006 року № 480/1, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 . Сама позивач виступала поручителем, а спірна квартира передана банку в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Оскільки постійного місця роботи відповідач не мав, за кредитним договором утворилась заборгованість. Відповідач свої зароблені кошти витрачав на спиртні напої і свої потреби. У 2012 році відкрито виконавче провадження в Бабушкінському ВДВС Дніпропетровського МУЮ про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки на час відкриття виконавчого провадження їхній донці ледь виповнилося чотири роки і вона потребувала постійного догляду, забезпечення, піклування та, що дуже важливо, постійного місця проживання, що в цілому стало під загрозою у зв`язку з можливістю реалізації їхньої квартири в рахунок погашення боргу за кредитним договором відповідача, вона намагалась позичити грошові кошти та зробити все можливе, щоб в них не забрали квартиру. Так, нею від імені чоловіка, як боржника за виконавчим провадження, подано заяву до начальника Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ про надання дозволу на реалізацію квартири від органу опіки та піклування Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради, у зв`язку з тим, що у квартирі зареєстрована малолітня дитина, в результаті чого, виконавче провадження було зупинено. Це надало їй часу зібрати достатню суму грошових коштів, щоб до 2015 року повністю самостійно виплатити заборгованість за іпотечним договором. На теперішний час дитина проживає разом із нею і знаходиться на її забезпеченні. Неможливість володіння і користування спільним майном стосуються особистих відносин між позивачем та відповідачем. Отже, за неможливості поділу спірної квартири в натурі, враховуючи інтереси малолітньої дитини, що перебуває на утримані позивача, інтересів позивача, яка самостійно здійснила розрахунок за придбання спірної квартири від імені відповідача та фактично є її повноцінним власником, є необхідність відступити від засад рівності часток подружжя у майні, визнавши за нею право власності на квартиру в цілому.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2018 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статей 60, 69, 70 Сімейного кодексу України спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін і наявні підстави відступити від рівності часток сторін при поділі спірного майна.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2018 року скасовано, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини за кожним на квартиру АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира придбана під час шлюбу та за кредитні кошти, а тому є необхідність поділу спільної сумісної власності подружжя між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, виділивши у власність позивачу та відповідачу по 1/2 частини спірної квартири.

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Окорського В. В., в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2018 року залишити в силі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому за законом не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно ціна позову визначається вартістю майна.

Судом першої інстанції встановлено, що ціна спірної квартири на час звернення до суду з цим позовом становила 474 231 грн.

Таким чином, ціна позову у цій справі становить 474 231 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 250=525 500 грн).

Отже, зазначена справа відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки, як і посилання на докази на їх підтвердження.

Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.

Доводи касаційної скарги в основному зводяться до непогодження з встановленими обставинами справи та переоцінки доказів.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 - адвокат Окорський В. В. подав касаційну скаргу на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Окорського Віталія Васильовича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

Р. А. Лідовець

О. В. Ступак