Номер провадження: 22-ц/813/4191/20

Номер справи місцевого суду: 521/6094/19

Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргуГоловного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області - задоволено.

Встановлено юридичний факт, що батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 від 03.01.2012 року, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) - ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про смерть від 26.10.1992 року, актовий запис № 37, видане Виконавчим комітетом Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району, Одеської області), який є рідним дідом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Посвідка на постійне проживання НОМЕР_3 від 24.10.2018 року, РНОКПП: НОМЕР_2 , місто реєстрації: АДРЕСА_1 ) постійно проживав на території України до 24.08.1991 року, а саме з 05.06.1989 року до моменту його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилаючись на її необґрунтованість просить суд апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

В судове засідання, призначене на 24.09.2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Республіки Молдови (паспорт НОМЕР_4 від 04.06.2010 року), згідно Посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 03.01.2012 року, мешкає на території України в м. Одесі та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом із заявником за вказаною адресою зареєстрований її син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин Республіки Молдови (паспорт НОМЕР_5 від 21.04.2016року), згідно Посвідки на постійне проживання НОМЕР_3 від 24.10.2018 року.

Відповідно до Свідоцтва про народження від 08.06.2001 року, актовий запис № 498, виданого відділом РАЦС м. Тирасполь (Республіка Молдова), батьками ОСОБА_2 вказано: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Згідно Виписки з актового запису про шлюб, виданої Тираспольським міським відділом РАГС, 25.05.1986 року ОСОБА_1 одружилася з ОСОБА_6 , актовий запис № 21 та здобула післяшлюбне прізвище « ОСОБА_1 ». Шлюб було розірвано 10.08.1998 року на підставі рішення суду м. Тирасполь (Республіка Молдова) від 28.07.1998 року та проведено актовий запис про розірвання шлюбу за № 619 від 10.08.1998 року. Після розірвання шлюбу заявник залишила прізвище « ОСОБА_1 ». Також підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 10.09.1999 року, актовий запис № 767, виданим Тираспольським міським відділом РАГС, відповідно до якого ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_5 здобула прізвище « ОСОБА_1 ».

Таким чином, заявник, ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_3 .

Згідно відповіді Державного закладу «Спеціалізований санаторій (спеціальний) «Приморський» Міністерства охорони здоров`я України № 01/1-24-58 від 25.04.2019 року, отриманої Малиновським райсудом м. Одеси 11.05.2019 року за вхід. №21852 на підставі ухвали суду про витребування доказів від 15.04.2019 року, ОСОБА_3 з 05.06.1989 року був прийнятий на посаду лікаря-фтизіатра (наказ №41 від 05.06.1989року) та 15.10.1992 року був виключений зі штату санаторію у зв`язку зі смертю (наказ №94 від 26.10.1992 року).

Відповідно до Свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_2, актовий запис № 37, зроблений Виконавчим комітетом Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району, Одеської області (виданого повторно 16.10.2008 року відділом РАЦС по Білгород-Дністровському району Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Курортному, Білгород-Дністровського району, Одеської області у віці 70 років.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, районний суд виходив з того, що встановити факт постійного проживання батька заявника на території України, у період з 05.06.1989 року по день смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , позасудовим шляхом неможливо, а даний факт для заявника має юридичне значення і необхідний для набуття громадянства України за територіальним походженням її сином, а тому суд вважав необхідним встановити даний факт своїм рішенням.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень статей 293 та 315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Листом Верховного Суду України від 01 січня 2012 року про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом від 18 січня 2001 року «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до Закону України «Про громадянство України». Для встановлення факту належності до громадянства України залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи УРСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо. У зазначених справах як заінтересовані особи повинні брати участь відповідні органи служб громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. Слід мати на увазі, що питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано, крім Закону України «Про громадянство України», також Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 р., в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Судовим розглядом справи встановлено, що прийняття рішення про встановлення факту постійного проживання батька заявника, ОСОБА_3 на території України не створює будь-яких самостійних юридичних наслідків, які б призвели до безпосереднього набуття сином заявника громадянства України.

При цьому, судом також вірно зауважено, що встановлення вказаного факту є лише одним з чинників, потрібних для отримання ОСОБА_1 громадянства України.

Відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215 та у відповідності до норм Закону України «Про громадянство України» вказане рішення разом з іншими документами є підставою для отримання ОСОБА_1 громадянства України.

З урахуванням наведених обставин справи, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, що оскільки встановити факт постійного проживання батька заявника на території України, у період з 05.06.1989 року по день смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , позасудовим шляхом неможливо, а даний факт для заявника має юридичне значення і необхідний для набуття громадянства України за територіальним походженням її сином.

У доводах апеляційної скарги, апелянт зазначає, що відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215 (далі - Порядок), передбачено позасудовий, а саме адміністративний порядок встановлення таких обставин.

Однак апеляційний суд вважає вказані доводи апелянта безпідставними, з огляду на таке.

Згідно із п. 29 вищезазначеного Порядку, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, дід чи баба якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", окрім інших документів, подається документ, що підтверджує факт постійного проживання діда чи баби заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Отже нормативно - правовий акт, на який посилається апелянт зобов`язує надати документ, що підтверджує факт постійного проживання діда на території України до ДМС не після звернення до вказаного органу, а під час звернення.

З урахуванням наведеного, встановлення юридичного факту в судовому порядку в загальній сукупності юридичних фактів повинно мати місце ще до звернення до органів ДМС України.

Крім того, необґрунтованими є і посилання апелянта на п.10 и п.32 вищевказаного Порядку, які визначають обсяг необхідних документів для встановлення до громадянства України особи, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним з них) або іншим її законним представником та особи, син та дочка якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України, оскільки як вбачається з матеріалів справи станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року, син заявниці - ОСОБА_2 , ще не був народжений, що унеможливлює застосування до вказаних правовідносин п. 10 так і п. 32 вищевказаного Порядку.

Більш того, вказані положення нормативно - правового акту також зобов`язують надати копії рішень суду про встановлення юридичного факту, на що апелянтом не звернуто уваги.

З огляду на вищевикладене безпідставними і необґрунтованими є і доводи апелянта про те, що заявниця не зверталася до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області із заявою встановленого зразка про набуття чи встановлення громадянства, оскільки як було вище встановлено судом, законом не обмежується право на звернення до суду із заявою про встановлення факту в залежності від факту попереднього звернення до органів ДМС.

Разом з тим, судом першої інстанції було встановлено, що згідно відповіді Державного закладу «Спеціалізований санаторій (спеціальний) «Приморський» Міністерства охорони здоров`я України № 01/1-24-58 від 25.04.2019 року, ОСОБА_3 з 05.06.1989 року був прийнятий на посаду лікаря-фтизіатра (наказ №41 від 05.06.1989 року) та 15.10.1992 року був виключений зі штату санаторію у зв`язку зі смертю (наказ №94 від 26.10.1992 року) (а.с. 52).

На підставі вищевказаного доказу і був встановлений факт проживання батька заявника на території України, однак жодних доводів, тверджень, спростувань щодо зазначеного апелянтом у апеляційній скарзі не зазначено.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.80 ЦПК).

Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, наявні докази та надавши їм відповідну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29.09.2020 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

С.М. Сегеда