Єдиний унікальний номер 229/1145/20

Номер провадження 22-ц/804/2462/20        

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

29 вересня 2020 року

Донецький апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Азевича В.Б.,

суддів: Кішкіної І.В., Мірути О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 229/1145/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26 травня 2020 року (суддя Панова Т.Л., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Дружківка Донецької області, повне судове рішення складено 01 червня 2020 року),-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 22.02.2018 року згідно якої отримав кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач своєчасно не погашав заборгованість у зв`язку з чим станом на 25.12.2019 року має кредитний борг у сумі 17 162,91 грн, що складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 11 772,55 грн; заборгованості за простроченими відсотками - 863,97 грн; заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК - 3 232,92 грн; штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, а саме штраф у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 793,47 грн - штраф (процентна складова). Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.02.2018 року в загальній сумі 17 162,91 грн і судові витрати в сумі 2 102 грн.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 26 травня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.02.2018 року в загальній сумі 8 012,01 грн, з яких тіло кредиту – 4 986,72 грн, відсотки – 863,97 грн, відсотки згідно ст. 625 ЦК України – 1 369,10 грн, штраф – 792,52 грн, а також судові витрати в сумі 981,26 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати в частині відмови в стягненні суми та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем надані належні та допустимі докази у справі. Крім того, наданий також розрахунок заборгованості, в якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору. Відповідачем ці докази не спростовані. Відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Доказів, що відповідача не було ознайомлено з Умовами та правилами, тарифами банку або ж було ознайомлено з іншими Умовами та правилами, відповідач не надав, Також позичальник зобов`язався самостійно ознайомитися зі всіма змінами на сайті ПриватБанку. На думку банку, суд належно не дослідив, як доказ у справі, розрахунок заборгованості та не дав йому оцінку у сукупності та взаємозв`язку з іншими наданими доказами, а також не погоджуючись з розрахунком заборгованості не навів у рішенні свій розрахунок.

Від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».

В частині 1 статті 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи.

Крім того, згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Позивачем рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що між позивачем і відповідачем 22 лютого 2018 року укладено кредитний договір за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 отримав кредитну картку № НОМЕР_1 терміном дії 12/21 (а.с. 21-23, 66,67).

Відповідно до умов договору, з якими відповідач ознайомлений і ним підписані, процентна ставка відсотків за користування кредитними коштами у межах пільгового періоду складає 0,01%, процентна ставка за межами пільгового періоду , складає 43,2%.

Тип процентної ставки - фіксована , яка може бути змінена за згодою кредитодавця та споживача шляхом укладання додаткової угоди до договору про споживчий кредит.

Порядок повернення кредиту - щомісячно до 25 числа поточного місяця 5% від заборгованості на кінець попереднього місяця, але не менше 100 грн.

Наслідками прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором є штраф за прострочення більш ніж на 30 днів за обов`язковими платежами за картою 500 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту складає 86,4% . (а.с. 23)

Відповідач отримав кредитні кошти, проте не виконував умови договору щодо своєчасного їх повернення. Останній раз здійснив оплату на повернення кредитних коштів 09.07.2018 року в сумі 300 грн.

Задовольняючи частково позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу встановлено кредитний ліміт в сумі 5 000 грн, який він використав в розмірі 4 986,42 грн, а тому стягнув з боржника саме розмір використаного кредитного ліміту в сумі 4 986,42 грн. Враховуючи цю суму заборгованості за тілом кредиту, суд визначив борг за відсотками та штрафом.

Зазначений висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

В статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Колегія суддів вважає, що, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Так, згідно із довідкою АТ КБ «ПриватБанк» на кредитну картку ОСОБА_1 28.02.2018 року був встановлений кредитний ліміт в розмірі 5 000,00 грн. В подальшому кредитний ліміт не збільшувався, а 04.08.2018 року було здійснено його зниження до 0,00 грн (а.с. 60).

Відповідно до виписки по карті № НОМЕР_1 відповідач використав тіло кредиту в період з 28.02.2018 року по 11.04.2018 року в сумі 4 986,42 грн.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Розглядаючи справу № 200/5647/18 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, у постанові від 16 вересня 2020 року Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що банком в період з 01.01.2019 року по 01.09.2019 року відповідачу нараховувалася пеня за прострочення по кредиту в загальній сумі 5 880,68 грн, яка позивачем включена в суму заборгованості за тілом кредиту, чим збільшено заборгованість за тілом кредиту.

Зазначений висновок ґрунтуються на дослідженні судом першої інстанції виписки з особового рахунку відповідача за період з 01.01.1999 року по 21.03.2020 року, що була надана банком на запит суду першої інстанції, що також підтверджується випискою за період з 30.06.2015 року по 31.03.2020 року, яка додана до апеляційної скарги (а. с. 57-58, 90). З цих виписок вбачається, що остання трата за кредитною карткою мала місце 11.04.2018 року з залишком після операції – 4 986,42 грн., а після цієї дати мали місце автоматичне погашення простроченої заборгованості та переведення коштів з карти НОМЕР_2 , списання процентів з використання кредитного ліміту, нарахування пені за прострочення за кредитом та відсотків у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають частковому задоволенню в розмірі 4 986,42 грн, а не - 11 772,55 грн, як просив позивач.

Суд першої інстанції також вважав за необхідне стягнути суму заборгованості за відсотками в розмірі 863,97 грн. Апеляційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення в цій частині, оскільки позивач не оскаржує її.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України та штрафу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За загальним правилом, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та неустойку за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В даному випадку з умов договору випливає, що відповідачем отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а саме, по грудень 2021 року, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами.

Окрім того, сторонами, шляхом підписання 22.02.2018 року позичальником анкети-заяви та інформації по кредиту, обумовлена процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту у розмірі 86,4%, тобто договором встановлений інший процент за прострочення виконання грошового зобов`язання. Також сторонами договору був обумовлений штраф за прострочення більш ніж на 30 днів за обов`язковими платежами за карткою – 500 грн + 5% від суми заборгованості за кредитними лімітом, з урахування нарахованих і прострочених процентів (а. с. 21 - 23). Визначаючи суму заборгованості в цій частині (відсотки та штраф), суд першої інстанції виходив з розміру заборгованості за тілом кредиту - 4 986,42 грн та навів у рішенні свій розрахунок.

Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги щодо не наведення судом у рішенні підстав часткового задоволення позову, відсутність розрахунку суми заборгованості, та не вірної оцінки доказів є безпідставними.

Таким чином, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

За пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді:         В.Б. Азевич

         І.В. Кішкіна

О.А. Мірута