ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

24 вересня 2020 р. Справа № 160/9227/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -                     Юркова Е.О.

при секретарі -                       Шпота Я.С.

за участю:

представника позивача          Ганчева С.Г.

представника відповідача           Армашової І.М.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання представника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо підсудності іншому суду позовної заяви Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправними наказів та їх скасування, -

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області «Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою» №№ 4-3876/15-20-СГ від 24.03.2020, 4-2606/15-20-СГ, 4-2613/15-20-СГ, 4-2609/15-20-СГ, 42611/15-20-С від 26.02.2020, 4-6205/15-20-СГ від 13.05.2020.

Ухвалою суду від 12.08.2020 року відкрито провадження у даній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

16.09.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області подано до суду клопотання про закриття провадження, яке обґрунтовано тим, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Зазначено, що в даному випадку спірним є не стільки дії/ рішення відповідача, а рішення щодо права власності на земельні ділянки, отже спір є приватноправовим.

У судове засідання 24.09.2020 року прибув представник позивача та представник відповідача.

Представник відповідача клопотання про закриття провадження у справі підтримав та просив задовольнити.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував.

Судом було поставлено питання щодо закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що спір є приватноправовим та випливає з питання права власності чи іншого речового права на нерухоме майно.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши думку сторін, суд вважає, що дана справа підлягає закриттю з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є накази Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області «Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою» №№ 4-3876/15-20-СГ від 24.03.2020, 4-2606/15-20-СГ, 4-2613/15-20-СГ, 4-2609/15-20-СГ, 42611/15-20-С від 26.02.2020, 4-6205/15-20-СГ від 13.05.2020. На думку позивача, право розпоряджатись земельними ділянками, у відношенні яких прийнято спірні накази, належить позивачу, як землями комунальної власності, а не державної власності.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, за приписами пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.

При вирішення даного питання, з врахуванням принципу верховенства права, судом застосовуються положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практика Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками (п. 36 рішення від 21.02.1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства").

Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п. 24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року, заяви №29458/06 і №29465/04).

Суд вказує, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/20197/13-а зроблено правовий висновок про те, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як свідчать матеріали позовної заяви, спірними в даному випадку є накази Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області «Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою» №№ 4-3876/15-20-СГ від 24.03.2020, 4-2606/15-20-СГ, 4-2613/15-20-СГ, 4-2609/15-20-СГ, 42611/15-20-С від 26.02.2020, 4-6205/15-20-СГ від 13.05.2020 року.

Вказані накази прийнято Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як у відношенні земель державної власності. Проте, на думку позивача, вказані землі є землями комунальної власності, отже саме позивач є суб`єктом владних повноважень, який Земельним кодексом України та законами України наділений повноваженнями вирішувати питання щодо розпорядження вказаними земельними ділянками.

Приписами частини 1, 2, 5, 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок у власність або в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Положеннями статті 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Хоч позивач заявляє, що оскаржує накази Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області «Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою» №№ 4-3876/15-20-СГ від 24.03.2020, 4-2606/15-20-СГ, 4-2613/15-20-СГ, 4-2609/15-20-СГ, 42611/15-20-С від 26.02.2020, 4-6205/15-20-СГ від 13.05.2020 року, однак спірним в даному випадку є вимоги щодо набуття права користування, розпорядження на земельні ділянки, отже отримання результату, який у кінцевому підсумку має привести до набуття права користування, розпорядження на земельні ділянки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір виник з приводу спору щодо передачі до комунальної власності земельних ділянок, які позивач вважає власністю територіальної громади Підгородненської міської ради.

При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний правова позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 305/216/18 (провадження № 11-193апп19) та постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/8417/17.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 19 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, з установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи, у зв`язку з вирішенням питання права власності на нерухоме майно - земельну ділянку, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справ, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли щодо питання права власності чи іншого речового права на нерухоме майно, спір підлягає вирішенню в місцевому господарському суді в порядку господарського судочинства, отже суд вважає за необхідне закрити провадження у адміністративній справі у вказаній частині.

Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

В силу викладеного, суд вважає необхідним роз`яснити позивачу його право звернутися до місцевого суду, в порядку та у строки передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Також ухвалою суду від 14.08.2020 року зупинено дію актів індивідуальної дії, а саме наказів Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 4-3876/15-20-СГ від 24.03.2020; 4-2606/15-20-СГ, 4-2613/15-20-СГ; 4-2609/15-20-СГ; 42611/15-20-С від 26.02.2020; 4-6205/15-20-СГ від 13.05.2020; заборонено Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області вчиняти будь-які погодження проектів та передачі земельних ділянок на підставі проектів відведення земельних ділянок у власність виготовлених на підставі наказів 4-3876/15-20-СГ від 24.03.2020; 4-2606/15-20-СГ, 4-2613/15-20-СГ; 4-2609/15-20-СГ; 42611/15-20-С від 26.02.2020; 4-6205/15-20-СГ від 13.05.2020 - до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/9227/20.

За приписами частин першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

З огляду на закриття провадження у даній справі, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті судом ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року по справі № 160/9227/20.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 152-154, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо підсудності іншому суду позовної заяви Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправними наказів та їх скасування - задовольнити.

Закрити провадження у адміністративній справі №160/9227/20 за позовом Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправними наказів та їх скасування.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом про той самий предмет і з тих самих підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якої постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.

Роз`яснити позивачу право на звернення за захистом порушених прав до суду в порядку господарського судочинства.

Скасувати заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року по справі № 160/9227/20.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали суду складений 29 вересня 2020 року.

Суддя                                                                                 Е.О. Юрков