Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #88982906

Ухвала

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 372/4391/19

провадження № 61-10352ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є.В., Сімоненко В. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину, за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Обухівського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину.

У грудні 2019 року разом із позовом до Обухівського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі шляхом накладення арешту на житловий будинок з надвірними побудовами, площею 713,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1430051) та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Заява обґрунтована тим, що позивач вважає, що його права та інтереси порушені внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 щодо відчуження належного йому майна на користь близьких йому осіб (тещі) з метою уникнення виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а при наступному відчуженні такого нерухомого майна може скластися ситуація, за якої буде ускладнено та унеможливлено виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Позов мотивовано тим, що 24 травня 2011 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу № 2235, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Магомедовою М. Г., вчинено правочин про відчуження на користь ОСОБА_2 (тещі ОСОБА_4 ) житлового будинку з надвірними побудовами, площею 713,1 кв. м, загальною вартістю 2 381 545,00 грн, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1430051). Позивач вважає, що даний правочин укладено з метою уникнення можливості стягнення численних заборгованостей перед банками та фізичними особами, в тому числі і перед ним. Позивачу відомо, що ОСОБА_4 вживає заходи щодо наступного продажу житлового будинку з надвірними побудовами, площею 713,1 кв. м загальною вартістю 2 381 545,00 грн, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що може унеможливити та/або ускладнити виконання рішення суду або ефективного захисту інтересів позивача.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2019 року заяву задоволено. Накладено арешт на об`єкт нерухомості - житловий будинок з надвірними побудовами, площею 713,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1430051) та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Заборонено ОСОБА_2 , Міністерству юстиції України, його структурним підрозділам, а також будь-яким суб`єктам та органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії, здійснювати проведення державної реєстрації будь-яких прав на нерухоме майно, заборонено вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміни до таких записів та/або скасування таких записів щодо об`єкту нерухомості - житловий будинок з надвірними побудовами, площею 713,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1430051) та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2019 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у липні 2020 року, ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , просить скасувати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, справу направити на новий розгляд посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Задовольняючи заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявником доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки не вжиття таких заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Суд вважав, що вказані заходи забезпечення позову, які просить застосувати заявник є співмірними з позовними вимогами.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав жодних належних і допустимих доказів реального ризику утруднення виконання рішення, а суди не взяли до уваги інтереси інших осіб, права яких порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, є безпідставними оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді, а майно, щодо якого було встановлено заборону на вчинення певних дій, є предметом цього спору.

Зі змісту касаційної скарги, судових рішень, що оскаржуються, та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності, правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, у касаційній скарзі не зазначено.

Керуючись частиною другою та четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину, за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову,за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація