"24" вересня 2020 р.                        

Справа № 642/6034/19

Провадження №2/642/416/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Гримайло А.М.

за участю секретаря Сорокіної Ю.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми, суд –

установив:

У вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення суми.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24.09.2016 року відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 24450,00 доларів США, вказана грошова сума була передана за транспортний засіб Toyota Camry, рік випуску 2014, загальний легковий/седан-В, колір – чорний, номер шасі (кузова, рами) – НОМЕР_1 . 24.09.2016 року ОСОБА_3 видано на його ім`я довіреність, згідно якої ОСОБА_1 уповноважено бути представником ОСОБА_4 щодо володіння, користування та розпорядження вищезазначеного автомобіля. 15.10.2016 року автомобіль було вилучено з його користування. 16.11.2016 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/40146/16-к вжито заходів забезпечення кримінального провадження №120161000100013002 від 15.10.2016 року за ознаками кримінального правопорушення за ч. 3 ст.289 КК України, у вигляді накладення арешту на автомобіль. Ухвала 16.11.2016 року скасована ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.01.2017 року. Апеляційним судом м. Києва зроблено висновок, відповідно до якого вищезазначений автомобіль є предметом вчинення злочину і речовим доказом, автомобіль вибув із володіння первісного власника – ОСОБА_5 всупереч його волі. Позивач та відповідач договір купівлі-продажу автомобіля не укладали.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі..

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі. В судовому засіданні підтримав заперечення викладені в письмовому вигляді.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно розписки від 24.09.2016 року (оригінал якої оглянутий в судовому засіданні), ОСОБА_2 продав автомобіль Toyota Camry, рік випуску 2014, загальний легковий/седан-В, колір – чорний, номер шасі (кузова, рами) – НОМЕР_1 ОСОБА_1 за ціною 24450,00 доларів США, власником якого є ОСОБА_4 .

24.09.2016 року ОСОБА_3 видано на ім`я ОСОБА_1 довіреність, згідно якої ОСОБА_1 уповноважено бути представником ОСОБА_4 щодо володіння, користування та розпорядження автомобіля Toyota Camry, рік випуску 2014, загальний легковий/седан-В, колір – чорний, номер шасі (кузова, рами) – НОМЕР_1 , належного на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , виданого Центр 8047 від 30.08.2016 року.

Згідно протоколу огляду місця події від 15.10.2016 року виявлено та вилучено автомобіль Toyota Camry, рік випуску 2014, загальний легковий/седан-В, колір – чорний, номер шасі (кузова, рами) – НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , оригінали довіреностей.

16.11.2016 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/40146/16-к вжито заходів забезпечення кримінального провадження №120161000100013002 від 15.10.2016 року за ознаками кримінального правопорушення за ч. 3 ст.289 КК України, у вигляді накладення арешту на автомобіль Toyota Camry, рік випуску 2014, загальний легковий/седан-В, колір – чорний, номер шасі (кузова, рами) – НОМЕР_1 з забороною користуватись та розпоряджатись майном.

19.01.2017 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16.11.2016 року скасовано та постановлено нову, якою накладено арешт на автомобіль Toyota Camry, рік випуску 2014, загальний легковий/седан-В, колір – чорний, номер шасі (кузова, рами) – НОМЕР_1 із забороною відчуження.

Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28.03.2019 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої злочином, визнання права власності, витребування з майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити дії було відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного суду від 05.11.2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року скасоване та ухвалено нове, за яким визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Toyota Camry, рік випуску 2014, загальний легковий/седан-В, колір – чорний, номер шасі (кузова, рами) – НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_3 , укладений між ОСОБА_5 в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від 30 серпня 2016 року.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Для виникнення зобов`язання, передбаченогост.1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Згідно з ч. 1ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону адміністративного акту правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607,609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13.

Згідно правового висновку Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122 цс 14,стаття 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, на підставі вищевикладеного, враховуючи, що безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої особи не може бути усунене за рахунок інших спеціальних засобів захисту, а також те, що відповідач отримав без законних підстав вищезазначені кошти, суд визнає зазначені кошти безпідставно набутим майном, у зв`язку з чим позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 6152,83 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1212, 1215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 іпн НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 іпн НОМЕР_5 ) 22450 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 іпн НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 іпн НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у сумі 6152.83 грн.

(шість тисяч сто п`ятдесят дві грн. 30 коп.)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Ленінський районний суд м. Харкова.

Повний текст рішення виготовлений 24.09.2020.

Суддя: А.М. Гримайло