Справа № 2а-1261/09

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 липня 2009 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Малинникова О.Ф. при секретарі -Мягкій Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України Шевченківського району м. Києва про зобов’язання нарахувати щомісячну надбавку до пенсії, -

встановив:

 У лютому 2009 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України Шевченківського району м. Києва про зобов’язання нарахувати щомісячну надбавку до пенсії, починаючи з 01.01.2006 року у розмірі 30 %.

Позивач зазначила, що вона є пенсіонером і має статус "діти війни". Однак відповідачем не було здійснено перерахунок її пенсії з 01.01.2006 року у зв’язку з прийняттям Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Заявник вважає, що Управлінням Пенсійного Фонду України Шевченківського району м. Києва йому безпідставно відмовлено у перерахунку раніше призначеної пенсії з врахуванням ст. 6 названого Закону, яким передбачено підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2006 року. Вважає також протиправними дії відповідача про зменшення цього розміру на даний час, посилаючись на рішення Конституційного Суду України, згідно з яким визнано неконституційним зупинення дії Закону щодо надбавок до пенсії пенсіонерам, які мають статус "діти війни" і вважає, що це рішення має преюдиційне значення для вирішення судом таких справ. За викладеними у позовній заяві розрахунками, просила визнати неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України Шевченківського району м. Києва та зобов’язати нарахувати щомісячну надбавку до пенсії, починаючи з 01.01.2006 року з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року у розмірі 30 %.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню

Як вбачається із матеріалів справи, позивач має статус «Дитини війни», що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1, виданим Старокиївським районним Управлінням соціального захисту у м. Києві.

Враховуючи зазначений статус позивача, вона відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті ПО Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були.

Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік " від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік " від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади -Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше".

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідач мав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни " з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Проте, положеннями ч.2 ст. 99 КАСУ для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивачем не надано доказів щодо визнання поважними причин пропуску строку. Посилання на неправомірність дій відповідача щодо відмови у перерахунку додаткових виплат з 2006 року не підтверджені.

З огляду на викладене, стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, що стосується вимог позивача про зобов’язання відповідача виплачувати їй в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за № 10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу З Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст. 152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року Управління Пенсійного Фонду України Шевченківського району м. Києва мало нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Також суд зазначає, сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

Суд вважає, що Пенсійний фонд України діє у відповідності з Положенням „Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" покладено на УПФУ у Шевченківському районі м. Києва за місцем проживання позивача.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про зобов’язання УПФУ в Шевченківському районі м. Києва нарахувати та виплатити доплату до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їй нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

 Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України Шевченківського району м. Києва, про визнання неправомірними дій та зобов’язання нарахувати щомісячну соціальну допомогу - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України Шевченківського району м. Києва щодо не нарахування ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2008 році.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України Шевченківського району м. Києва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з врахуванням підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком від розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 12 грудня 2008 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп. В решті позовних вимог відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Київського Апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Києва, який ухвалив оскаржувану постанову.