КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10266/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2020року місто Київ

справа №761/20940/19

Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Пікуль А.А.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року, повний текст рішення складено 03 жовтня 2019 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року, повний текст додаткового рішення складено 01 листопада 2019 року ухвалені під головуванням судді Волошина В.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання звільнення незаконним та зобов'язання змінити формулювання причини звільнення, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:

визнати незаконним його звільнення з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк» згідно з наказом №260-к від 16 квітня 2019 року за п.2 ст.41 КЗпП України;

зобов`язати відповідача АТ «ВТБ Банк» змінити формулювання причини його звільнення з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк» з «вчинення винних дій при обслуговуванні товарних цінностей, які дають підстави для втрати довір`я, п.2 ст.41 КЗпП України» на «за власним бажанням ч.1 ст.38 КЗпП України».

В обґрунтування вимог посилався на те, що він з 05 січня 2015 року працював у відповідача, з 06 листопада 2017 року був переведений на посаду начальника відділу матеріально-технічого забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управлінняАТ «ВТБ Банк».

Вказував, що наказом №260-к від 16 квітня 2019 року його звільнили 26 квітня 2019 року із займаної посади начальника відділу матеріально-технічого забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління за вчинення винних дій при обслуговуванні товарних цінностей, які дають підстави для втрати довір`я на підставі п.2 ст.41 КЗпП України.

Вважає, що звільнення його із займаної посади є незаконним, а наказ про його звільнення виданий з грубим порушенням вимог чинного трудового законодавства України та порушує його конституційні права, зокрема право на працю.

Посилався на те, що 08 квітня 2019 року він був попереджений про наступне вивільнення, яке відбудеться 11 червня 2019 року у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням штату працівників адміністративно-технічного управління згідно з наказом №28-од від 08 квітня 2019 року та на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Вказував, що з огляду на те, що найближчим часом він мав бути звільнений, він розпочав пошук нової роботи, а також скористався передбаченим законодавством правом розірвання трудового договору з ініціативи працівника, подавши 12 квітня 2019 року заяву про звільнення 30 квітня 2019 року із займаної посади.

Посилався на те, що після отримання вищевказаної заяви, відповідач усно повідомив його, що він повинен пропрацювати на займаній посаді два місяці до запланованого вивільнення 11 червня 2019 року, у протилежному випадку його звільнять за п.2 ст.41 КЗпП України.

Вказував, що він не погодився на вищевказану пропозицію і 23 квітня 2019 року йому був наданий для ознайомлення проект наказу про звільнення, в якому підставою звільнення була зазначена службова записка головного бухгалтера Фінансового департаменту від 12 квітня 2019 року.

Зазначав, що 24 квітня 2019 року він звернувся із заявою до Уповноважної особи ФГВФО на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» Шевченка О.В. про надання йому для ознайомлення службової записки головного бухгалтера Фінансового департаменту від 12 квітня 2019 року, на яку не отримав відповідь.

Вказував, що відповідач у порушення вимог КЗпП України не звільнив його за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, згідно поданої ним заяви, а безпідставно видав наказ про звільнення за вчинення винних дій при обслуговуванні товарних цінностей, які дають підстави для втрати довір`я за п.2 ст.41 КЗпП України.

Посилався на те, що він не вчиняв жодних дій, які б давали підстави для втрати до нього, як матеріально-відповідального працівника, довір`я, до його обов`язків не входило безпосереднє обслуговування грошових чи матеріальних цінностей, письмові пояснення щодо підстави звільнення у нього не відбиралися.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації Адміністративно-технічного управління Ат «ВТБ Банк» згідно з наказом №260-к від 16 квітня 2019 року за п.2 ст.41 КЗпП України.

Зобов`язано АТ «ВТБ Банк», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Шевченка О.В. змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу матеріально - технічного забезпечення та експлуатації Адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк» з «вчинення винних дій при обслуговуванні товарних цінностей, які дають підстави для втрати довір`я п.2 ст.41 КЗпП України» на «за власним бажанням ч.1 ст.38 КЗпП України», шляхом внесення зазначених змін до наказу №260-к від 16 квітня 2019 року.

Стягнутоз АТ«ВТБ Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1536,80 грн. тавитрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнутоз АТ«ВТБ Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року та додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року, відповідач АТ «ВТБ Банк» подав апеляційні скарги, в яких просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позивач у своїй позовній заяві, а також представник позивача в суді безпосередньо не обґрунтували свої позовні вимоги щодо не ознайомлення позивача із наказами від 10 грудня 2018 року.

Зазначав, що позивач був належним чином ознайомлений із наказами від 10 грудня 2018 року №№46-од, 47-од, 48-од, 49-од, 50-од з додатками відповідно до глави 9.5 Інструкції.

Вказував, що службова записка від 12 квітня 2019 року щодо невиконання вимог організаційно-розпорядчих документів банку, підписана головним бухгалтером ОСОБА_2 і згідно норм чинного законодавства України не потребувала ознайомлення з її змістом ОСОБА_1 .

Посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, щовідповідно до посадової інструкції начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк», з якою був ознайомлений позивач та договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність посада начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління, яку займав ОСОБА_1 передбачає безпосереднє обслуговування грошових та товарних цінностей.

Зазначав, що відповідно до службової записки щодо невиконання вимог організаційно-розпорядчих документів банку встановлено наступне - «відповідно до затверджених планів структурні підрозділи ГО за напрямками (Адміністративно-технічне управління, Управління платіжних систем, Управління інформаційних технологій) перевіряють основні засоби, нематеріальні активи, та інші матеріальні цінності, після їх доставки до ГО на підставі акту приймання - переміщення підписують і передають їх до ВОВО, або надають зауваження до актів приймання - переміщення у разі виявлення невідповідностей (на наступний робочий день після отримання).

Вказував, що станом на 12 квітня 2019 року до відділу обліку внутрішньобанківських операцій управління обліку і звітності не надано адміністративно-технічним управлінням (відповідальний за роботу АТУ ОСОБА_1 - матеріально-відповідальна особа) службові записки та належним чином оформлені та підписані акти приймання-переміщення основних засобів (за напрямком АТУ) з відділень банку.

Зазначав, що відсутність належним чином оформлених актів приймання-переміщення основних засобів з відділень на ГО, унеможливлює відображення в бухгалтерському обліку операції переміщення основних засобів, що негативним чином впливає на коректне ведення банком бухгалтерського обліку операцій, а також створює значні ризики, пов`язані з неможливістю встановлення реального місцезнаходження та кількості основних засобів, що передавались із закритих відділень до головного офісу банку.

Посилався на те, що ОСОБА_1 не надав детальний опис робіт виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зазначав, що банк отримав від ОСОБА_1 відповідь на відзив без додатків, отже відповідно до ч.9 ст.83 ЦПК України відповідні докази, а саме: договір про надання правничої допомоги від 07 травня 2019 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 28 червня 2019 року, квитанція про оплату послуг від 08 травня 2019 року не повинні братись до уваги суду.

Від позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому останній просив залишити скарги без задоволення, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2020 року апеляційні скарги АТ «ВТБ Банк» залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з вказаних підстав.

Позивач у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк» згідно з наказом від 16 квітня 2019 року №260-к за п.2 ст.41 КЗпП України відбулося незаконно, так як до позивача не було доведено строків виконання п`яти наказів від 10 грудня 2018 року, згідно з якими структурні підрозділи банку мали надати документи, направлені на закриття відділень, його не було ознайомлено з доповідною запискою головного бухгалтера від 12 квітня 2019 року про невиконання цих наказів та про порушення позивачем трудової дисципліни. Оскільки ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням, суд першої інстанції змінив формулювання причини звільнення з п.2 ст.41 на п.1 ст.38 КЗпП України і вважав це належним способом захисту порушеного права.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 згідно наказу №4038-к від 29 грудня 2014 року з 05 січня 2015 року був прийнятий на роботу на посаду завідувача складу Відділу матеріально - технічного забезпечення та експлуатації Управління справами ПАТ «ВТБ Банк».

В подальшому позивач неодноразово був переведений на інші посади.

Відповідно до наказу №1207-к від 06 листопада 2017 року позивач був переведений на посаду начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації Адміністративно-технічного управління ПАТ «ВТБ Банк» (а.с.14-17).

При здійсненні своїх функціональних обов`язків позивач керувався посадовою інструкцією начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації Адміністративно-технічного управління ПАТ «ВТБ Банк», яка затверджена начальником Адміністративно-технічного управління ПАТ «ВТБ Банк» 02 березня 2015 року.

06 листопада 2017 року між в ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

08 квітня 2019 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення з 11 червня 2019 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці/скорочення штату (чисельності) працівників Адміністративно-технічного управління (а.с. 10).

12 квітня 2019 року позивачем було подану відповідачу заяву про звільнення його з займаної посади за власним бажанням з 30 квітня 2019 року.

12 квітня 2019 року головним бухгалтером АТ «ВТБ Банк» Пускал Н.П.було подано уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» службову записку щодо невиконання вимог організаційно-розпорядчих документів банку.

Згідно зазначеної службової записки, відповідно до затверджених наказами АТ «ВТБ Банк» від 10 грудня 2018 року №46-од, №47-од, №48-од, №49-од, №50-од планів протягом січня-лютого 2019 року структурними підрозділами банку здійснювались дії та вживались заходи, направлені на закриття відділень банку(Відділення «КИЇВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ПОЛІТЕХНІЧНЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ ХАРКІВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ У м.ДНІПРО АТ «ВТБ БАНК», ПУШКІНСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ АТ «ВТБ БАНК»).

Відповідно до затверджених планів:

- матеріально відповідальна особа відповідного Відділення передає до структурних підрозділів ГО за напрямками: основні засоби, нематеріальні активи та інших матеріальних цінностей (в т.ч. касової техніки (окрім тої, що перевозиться до інших відділень чи продається), ключів від грошових сховищ (сейфів), технічних паспортів від сховища (сейфу) та сертифікатів від них), що переміщуються до ГО, з актом приймання-переміщення;

- структурні підрозділи ГО за напрямками (Адміністративно-технічне управління, Управління платіжних систем, Управління інформаційних технологій) перевіряють основні засоби, нематеріальні активи та інші матеріальні цінності, після їх доставки до ГО на підставі акту приймання - переміщення підписують і передають їх до ВОВО, або надають зауваження до актів приймання-переміщення у разі виявлення невідповідностей (на наступний робочий день після отримання).

Головний бухгалтер повідомила, що станом на 12 квітня 2019 року до відділу обліку внутрішньобанківських операцій управління обліку і звітності не надано адміністративно-технічним управлінням (відповідальний за роботу АТУ ОСОБА_1 - матеріально-відповідальна особа) службові записки та належним чином оформлені та підписані акти приймання-переміщення основних засобів (за напрямком АТУ) з відділень банку (Відділення «КИЇВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ПОЛІТЕХНІЧНЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ ХАРКІВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ У м.ДНІПРО АТ «ВТБ БАНК», ПУШКІНСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ АТ «ВТБ БАНК».

У службовій записці зазначено, що відсутність належним чином оформлених актів приймання-переміщення основних засобів (з відділень на ГО) унеможливлює відображення в бухгалтерському обліку операції переміщення основних засобів, що негативним чином впливає на коректне ведення банком бухгалтерського обліку операцій, а також створює значні ризики, пов`язані з неможливістю встановлення реального місцезнаходження та кількості основних засобів, що передавались з закритих відділень до головного офісу банку. Вказане призводить до неможливості виконання відділом обліку внутрішньобанківських операцій управління обліку і звітності вимог п.5.2.3 гл.2 р.5 Положення про порядок бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів та його документальне забезпечення у ПАТ «ВТБ Банк» (наказ ПАТ «ВТБ БАНК» від 26 грудня 2017р. № 263-од).

Відповідно до наказу АТ «ВТБ Банк» від 16 квітня 2019 року №260-к ОСОБА_1 було звільнено з 26 квітня 2019 року з роботи за вчинення винних дій при обслуговуванні товарних цінностей, які дають підстави для втрати довір`я, пункт 2 статті 41 КЗпП України.

Підставою зазначено: службовазапискаголовного бухгалтера фінансового департаменту від 12 квітня 2019 року (а.с.38).

З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомився 26 квітня 2019 року, про що свідчить його підпис на наказі.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що: посаду, яку він обіймав не передбачала безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей; з оскаржуваного наказу не вбачається, які саме дії були ним вчинені, що дало відповідачу підстави для втрати до нього довір`я і звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України; відповідачем у порушення вимог ст.149 КЗпП України не відбиралися у нього письмові пояснення щодо підстави звільнення.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно з статтями 3, 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Cуду України від 24 вересня 2014 року у справі №6-104цс14, від 23 грудня 2015 року у справі №6- 1093цс15, від 20 квітня 2016 року у справі №6-100цс16.

Основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

Таким чином, звільнення на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України можливе лише спеціально визначеного кола працівників - працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності.

Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Ключові слова, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, - це «прийняття» і «збереження». Особи, які безпосередньо їх обслуговують, це переважно особи, які займаються прийманням, збереженням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальними правилом такі працівники у разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов'язків, і що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати, чи становить виконання операцій, що пов'язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов'язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов'язок по обслуговуванню цінностей може бути передбачений тарифно-кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами.

Згідно з роз`ясненнями, які викладені у п.28 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення з підстав втрати довір`я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Підставою для розірвання трудового договору у зв'язку з втратою довіри є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна. Однак, власник у разі спору зобов'язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Згідно з посадовою Інструкцією начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації Адміністративно-технічного управління ПАТ «ВТБ Банк», яка затверджена начальником Адміністративно-технічного управління ПАТ «ВТБ Банк» 02 березня 2015 року в функціональні обов`язки начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації Адміністративно-технічного управління, зокрема, входять:

укладання угод на постачання матеріалів, обладнання, канцтоварів, миючих засобів, меблів офісного та банківського обладнання, їх обслуговування та ремонт, на енергопостачання, водопостачання та водовідведення, зв'язок та інших угод, що належать до господарських відносин;

здійснення контролю за видачею, розподілом між підрозділами банку та списанням зі складу матеріально-технічних цінностей;

забезпечення своєчасного поточного ремонту офісної техніки, обладнання та банківської техніки;

організація забезпечення структурних підрозділів та відділень Банку, що відкриваються, переміщуються меблями, сейфовим та банківським обладнанням згідно із затвердженим каталогом меблів, та рішеннями тендерного комітету;

організація транспортного обслуговування Банку;

планування та контроль бюджету Відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративного-технічного управління;

здійснення ефективного керівництва діяльністю матеріально-технічного забезпечення та експлуатації;

забезпечення належного та своєчасного виконання поставлених перед Адміністративно-технічним управлінням завдань, тощо.

Позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з посадовою Інструкцією 06 листопада 2017 року, що підтверджується його підписом.

За умовами договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 06 листопада 2017 року, укладеного між в ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 працівник, який обіймає посаду начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації Адміністративно-технічного управління та/або безпосередньо пов`язаний із збереженням матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення ввірених йому банком матеріальних цінностей.

Виходячи з вищевикладеного, посада начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації Адміністративно-технічного управління ПАТ «ВТБ Банк», яку займав ОСОБА_1 передбачала безпосереднє обслуговування грошових та товарних цінностей та позивач був матеріально відповідальною особою.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач не заперечував, що він був матеріально-відповідальною особою.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2020 року Верховний Суд вказав на те, що при новому розгляді справи суду слід визначитися чи давали вчинені працівником дії підстави для втрати до нього довір'я.

З`ясовуючи питання чи давали вчинені працівником дії підстави для втрати до нього довір'я, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для втрати довір`я та звільнення позивача за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України була службова записка головного бухгалтера фінансового департаменту від 12 квітня 2019 року, згідно якої станом на 12 квітня 2019 року до відділу обліку внутрішньобанківських операцій управління обліку і звітності не надано адміністративно-технічним управлінням (відповідальний за роботу АТУ ОСОБА_1 - матеріально-відповідальна особа) службові записки та належним чином оформлені та підписані акти приймання-переміщення основних засобів (за напрямком АТУ) з відділень банку (Відділення «КИЇВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ПОЛІТЕХНІЧНЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ ХАРКІВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ У м.ДНІПРО АТ «ВТБ БАНК», ПУШКІНСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ АТ «ВТБ БАНК».

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказував на те, що позивач був ознайомлений з наказами АТ «ВТБ БАНК» про затвердження плану заходів щодо закриття відділень від 10 грудня 2018 року №46-од, №47-од, №48-од, №49-од, №50-од, однак службові записки та належним чином оформлені та підписані акти приймання-переміщення основних засобів (за напрямком АТУ) з відділень банку (Відділення «КИЇВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ПОЛІТЕХНІЧНЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ ХАРКІВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ У м.ДНІПРО АТ «ВТБ БАНК», ПУШКІНСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ АТ «ВТБ БАНК» ОСОБА_1 до відділу обліку внутрішньобанківських операцій управління обліку і звітності надано не було.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснив, що він був ознайомлений з вказаними наказами та свої завдання відповідно до наказів ним було виконано, а саме: відділення були закриті, основні засоби вивезені, згідно товарно-транспортної накладної перевірені та забезпечено їх подальше зберігання на складі. Вказував, що акти приймання-переміщення основних засобів готуються матеріально-відповідальною особою відділення, передаються до головного офісу, а потім він їх перевіряє та передає в бухгалтерію. Зазначав, що він неодноразово повідомляв бухгалтера про те, що акти приймання-переміщення основних засобів з відділень йому не передавалися. Пояснив, що на час складення службової записки від 12 квітня 2019 року надати акти він не міг, оскільки начальники відділень, які повинні були підготувати та передати йому зазначені акти були звільнені та акти йому не надали. Вказував, що при звільненні начальників відділень, він в їх обхідних листах та електронній системі робив помітки, що акти зазначеними особами йому передані не були, також про це він повідомляв начальника відділу кадрів та бухгалтерію.

Згідно ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову апеляційного суду Верховний Суд в постанові від 01 липня 2020 року вказував на те, що доводи позивача про те, що роботодавець до звільнення не відібрав у нього письмове пояснення також залишилося апеляційним судом взагалі без уваги, при якому слід врахувати, що відібрання пояснення порушника трудової дисципліни передбачене положеннями частини першої статті 149 КЗпП України, воно є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

На виконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до роз`яснень викладених у абзаціпершомуп.28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст.41КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпПпро строк і порядокзастосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував на те, що відповідачем не відбиралися у нього письмові пояснення щодо підстави звільнення, з службовою запискою від 12 квітня 2019 року його ознайомлено не було. Вказані обставини у судовому засіданні апеляційного суду підтвердив представник відповідача.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року №3933-XII.

Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Як вбачається з ст.7 міжнародної Конвенції №158 трудові відносини з працівником не припиняються через його поведінку до тих пір, поки йому не нададуть можливість захищатися в зв`язку з висунутими проти нього обвинуваченнями.

Стаття 9 зазначеної Конвенції покладає на роботодавця тягар доказування законності підстав звільнення працівника.

При цьому, стороною відповідача не було надано суду доказів щодо строків протягом яких позивач повинен був виконати накази від 10 грудня 2018 року, не надано доказів того, що позивач відмовлявся отримувати від відповідальних осіб відділень акти приймання-переміщення основних засобів, доказів того, що позивачу пропонувалося надати пояснення з приводу вказаних порушень.

Доводи апеляційної скарги про те, що службова записка від 12 квітня 2019 року щодо невиконання вимог організаційно-розпорядчих документів банку, підписана головним бухгалтером ОСОБА_2 і згідно норм чинного законодавства України не потребувала ознайомлення з її змістом ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє, оскільки саме вказана службова записка була підставою для звільнення позивача з роботи за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, а ненадання її ОСОБА_1 для ознайомлення призвело до порушення його законних прав на дачу пояснень, які є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що ненадання ОСОБА_1 до відділу обліку внутрішньобанківських операцій управління обліку і звітності службових записок та належним чином оформлених та підписаних актів приймання-переміщення основних засобів (за напрямком АТУ) з відділень банку (Відділення «КИЇВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ПОЛІТЕХНІЧНЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ ХАРКІВСЬКЕ» АТ «ВТБ БАНК», Відділення «ЦЕНТРАЛЬНЕ У м.ДНІПРО АТ «ВТБ БАНК», ПУШКІНСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ АТ «ВТБ БАНК» відбулося не з його вини, а тому, що відповідальні особи відділень, які повинні були передати йому вказані документи були звільнені та документи йому не передали.

При цьому, відповідачем протилежного не доведено.

Лише факт ненадання позивачем службових записок та належним чином оформлених та підписаних актів приймання-переміщення основних засобів (за напрямком АТУ) з відділень банку не є підставою для втрати до нього довір`я та звільнення його за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, отже звільнення позивача за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України є незаконним.

Згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір. укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 12 квітня 2019 року подав до відповідача заяву про звільнення його з займаної посади за власним бажанням з 30 квітня 2019 року.

Оскільки звільнення позивача за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України відбулося незаконно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з метою захисту порушеного права ОСОБА_1 слід зобов`язати відповідача, в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку змінити формулювання причини звільнення позивача з посади начальника Відділу матеріально - технічного забезпечення та експлуатації Адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк» з «вчинення винних дій при обслуговуванні товарних цінностей, які дають підстави для втрати довір`я, п.2 ст.41 КЗпП України» на «за власним бажанням, ч.1 ст. 38 КЗпП України», шляхом внесення відповідних змін до наказу відповідача №260-к від 16 квітня 2019 року.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат та стягуючи з АТ«ВТБ Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.суд першої інстанції виходив зі складностісправи, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 ст.270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 травня 2019 року між позивачем та адвокатом Шевченко Г.Ю. було укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов`язалася підготувати та подати до Шевченківського районного суду міста Києва позов ОСОБА_1 до АТ «ВТБ Банк», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Шевченка О.В. про визнання звільнення незаконним, зобов`язання вчинити дії, а позивач зобов`язувався оплатити вартість наданої правничої допомоги.

За правничу допомогу та послуги, що надаються адвокатом, клієнт зобов`язався сплатити адвокату гонорар у розмірі 9000грн.(п.4.1 договору).

На виконання зазначеного договору, вказана сума була сплачена позивачем08 травня 2019 року.

20 травня 2019 року між позивачем та адвокатом Шевченко Л.М. укладено угоду про надання правової допомоги, відповідно до якої адвокат взяла на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту у веденні цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до АТ «ВТБ Банк», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Шевченка О.В. про визнання звільнення незаконним, зобов`язання вчинити дії у Шевченківському районному суді міста Києва.

На виконання зазначеної угоди позивачем 24 травня 2019 року було сплачено 1000 грн.

28 червня 2019 року між позивачем та адвокатом Шевченко Г.Ю. було підписано акт приймання - передачі послуг.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року стягнуто з відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн., які були понесені позивачем за угодою про надання правової допомоги від 20 травня 2019 року.

Беручи до уваги складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 4000 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав детальний опис робіт виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а відтак відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем вобґрунтування витрат на професійну правничу допомогу було подано договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг від 28 червня 2019 року, квитанціюпро понесення витрат на правничу допомогу.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалення додаткового рішення є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідають вимогам закону, тому підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги відповідача Акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2020 року.

Головуючий:

Судді: