ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003403 пров. № А/857/8378/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді                                   Курильця А.Р.,

суддів                                                       Кушнерика М.П., Мікули О.І.,

з участю секретаря                                   Михальської М.Р.,

представника позивача                            Дашинич О.Б.,

представника відповідача                        Роман Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів)  на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів) про визнання протиправною і скасування постанови,-                                                                                                                                                                     

суддя в 1-й інстанції – Кухар Н.А.,

час ухвалення рішення – 28.05.2020 року 15:19 год.,

місце ухвалення рішення – м.Львів,

дата складання повного тексту рішення – 28.05.2020 року,

                                                    в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів) про визнання протиправною і скасування постанови.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області  від 29.09.2017 ВП № 50996057 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 999214, 87 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 05.05.2016 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50996057 з примусового виконання виконавчого листа Пустомитівського районного суду Львівської області № 2-1360/2011 від 04.10.2012. 29.09.2017 відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та прийнято спірну постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 999214, грн на підставі ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”. За виділеною в окреме виконавче провадження постановою про стягнення виконавчого збору відкрито виконавче провадження АСВП № 54813937. Ними правомірно винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору відповідно до вимог Закону № 1404 від 02.06.2016. Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній. Просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 04.10.2012 Пустомитівський районний суд Львівської області видав виконавчий лист № 2-1360/2011 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП факторинг Україна" 378937,18 швейцарських франків, з яких 339815,92 швейцарських франків - заборгованість за кредитним договором, 39121,26 швейцарських франків - заборгованість по сплаті відсотків за користування коштами згідно кредитного договору та судові витрати в розмірі 257,07 швейцарських франків сплаченого державного мита та 30,00 грн сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Зазначений виконавчий лист, стягувачем - ТОВ "ОТП факторинг Україна" пред`явлено до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

05.05.2016 старшим державним виконавцем  Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Романом Н.О. відкрито виконавче провадження № 50996057 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1360/2011 від 04.10.2012, виданого Пустомитівським районним судом Львівської області.

29.09.2017 старшим державним виконавцем  Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Романом Н.О. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, зокрема у зв`язку з надходженням заяви представника стягувача про повернення виконавчого листа № 2-1360/2011 від 04.10.2012, виданого Пустомитівським районним судом Львівської області.

Того ж дня старший державний виконавець  Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Романом Н.О. прийнято постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 999214, 87 грн.

Як слідує із змісту вищезазначеної постанови, виконавчий збір не стягнуто, виконавче провадження № 50996057 закінчено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, у зв`язку з чим прийнято відповідну постанову на підставі ч. 3 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”.

02.10.2020 старшим державним виконавцем  Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Романом Н.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження  з виконання постанови № ВП 50996057 від 29.09.2017, виданої Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі  виконавчого  документа,  зазначеного  в  статті 17 цього Закону  за заявою стягувача або його  представника  про  примусове виконання рішення.

02.06.2016 Верховною радою України прийнято Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

05.10.2016 Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII набрав чинності та підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно з статтею 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

За змістом частини п`ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частинами 2 та 3 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Крім того, пунктом 1 частини п`ятої вказаної статті передбачає, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.

Аналіз наведеного свідчить про те, що виконавчий збір стягується при відкритті виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Аналіз наведених норм дає підстави суду вважати, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Відтак, за своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.

Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Вирішуючи спір суд враховує, що 11.03.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у справі № 2540/3203/18 (провадження № 11-445апп19), предметом спору у якій було скасування постанови про стягнення виконавчого збору з боржника.

Підставою для передачі Верховним Судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду було різне застосування та тлумачення судами касаційної інстанції частини 2 статті 27 та частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII.

За результатами розгляду відповідної справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як слідує із копії постанови про стягнення виконавчого збору від 29.09.2017 ВП № 50996057, старшим державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 2-1360/2011 від 04.10.2012, виданим Пустомитівським районним судом Львівської області.

Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.09.2017 прийнята  на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, зокрема у зв`язку з надходженням заяви представника стягувача про повернення виконавчого листа № 2-1360/2011 від 04.10.2012, виданого Пустомитівським районним судом Львівської області.

Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, оскільки останнім не проводилися дії щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 2-1360/2011 від 04.10.2012, виданим Пустомитівським районним судом Львівської області, а також старший державний виконавець не стягував у примусовому порядку  суму, зазначену у вказаному виконавчому листі.

Відтак, колегія суддів зазначає, що у старшого державного виконавця  не було підстав для стягнення виконавчого збору у тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже така не відповідає вимогам статті 27 Закону України “Про виконавче провадження”.

Крім того, відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

З огляду на викладене, з врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, суд погоджується із доводами позивача, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

За таких обставин суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до  ст. 316 КАС України  суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду  -  без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів)  слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

                                                        п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів)  залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі № 1.380.2019.003403 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді М. П. Кушнерик

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 23 вересня 2020 року.