ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 вересня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 738/61/20

Головуючий у першій інстанції – Слісар А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1038/20

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючої – судді – Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Мамонової О.Є.,  

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО», Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ СЕРВІС»,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 24 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО», Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ СЕРВІС» про захист прав споживачів, повернення коштів, сплачених за наслідками укладення договорів,

місце ухвалення рішення суду - м. Мена,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції – 01 липня 2020 року.

                             У С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом  до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» (далі – ТОВ «АВТО ПРОСТО»), Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ СЕРВІС» (далі – ТОВ «АТ СЕРВІС»), в якому просив визнати недійсним з моменту укладення договір фінансових послуг № 802858 від 29 серпня 2019 року з Додатком № 1 та № 2, укладений між ним та ТОВ «АВТО ПРОСТО», стягнути з ТОВ «АВТО ПРОСТО» на його користь грошові кошти у сумі 14812,70 грн, визнати недійсним з моменту укладення договір доручення № 802858 від 29 серпня 2019 року, укладений між ним та ТОВ «АТ СЕРВІС», стягнути з ТОВ «АТ СЕРВІС» на його користь грошові кошти у сумі 13915,20 грн та вирішити питання судових витрат.

У мотивування заявлених вимог зазначив, що був ознайомлений із умовами оспорюваних договорів, але мало що з них зрозумів та вважає, що уклав їх під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики. Указує, що у оспорюваних договорах використовуються неконкретизовані поняття (підміна понять), внаслідок чого позивача було введено в оману щодо понять про предмет договорів, умов отримання товару та строків його отримання, ціни та умов оплати товару, що є порушенням  вимог статей 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договорів є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. У договорі адміністрування № 802858 від 29 серпня 2019 року не встановлено істотних умов договору щодо строків та (або) термінів отримання автомобіля, строку, після якого договір припиняє свою дію, а також встановлені жорсткі обов`язки споживача, що є порушенням п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач не несе будь-якої відповідальності за невиконання умов договору адміністрування, ціна товару може збільшуватися без надання позивачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання договору.

Рішенням від 24 червня 2020 року Менський районний суд Чернігівської області у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив повністю.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оспорювані договори укладено під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення, та із застосуванням нечесної підприємницької практики, а тому порушені права позивача підлягають захисту встановленим законом способом.

У наданому відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «АВТО ПРОСТО», вважаючи вимоги апеляційної скарги безпідставними, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 24 червня 2020 року залишити без змін. Представник указує, що оспорювані договори укладено у відповідності до вимог законодавства України, Ліцензійних умов надання таких послуг та на підставі Ліцензії на надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що зміст договору фінансових послуг № 802858 від 29 серпня 2019 року відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Районний суд також не встановив підстав для визнання недійсним договору доручення № 802858 від 29 серпня 2019 року.

У задоволенні вимог про стягнення грошових сум, сплачених на виконання оспорюваних договорів суд відмовив, пославшись на те, що такі вимоги є похідними від основних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що 29 серпня 2019 року між ОСОБА_1   та ТОВ "АВТО ПРОСТО" було укладено договір № 802858 "Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (Автомобіля) у групі", предметом якого є надання учаснику фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об`єднаних періодичних платежів учасників групи через систему АВТОФОНД. Договір укладається шляхом підписання сторонами договору та підписання додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору (т. 1 а.с. 26-34).

Відповідно до статті 1 розділу І договору № 802858 від 29 серпня 2019 року, АВТО ПРОСТО забезпечує придбання автомобіля за рахунок об`єднаних грошових коштів учасників на умовах договору та у відповідності до внутрішніх правил за умови виконання учасником всіх зобов`язань, передбачених договором про адміністрування.

Згідно з пунктами 19.2, 19.4 статті 19 розділу II договору № 802858 від 29 серпня 2019 року, підписання цього договору та додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього. Учасник підтверджує, що ТОВ «АВТО ПРОСТО» надало інформацію по суті фінансової послуги, що пропонується за цим договором, із зазначенням вартості цієї послуги для учасника групи, повідомило своє місцезнаходження та засоби зв`язку, код за ЄДРПОУ, прізвище, ім`я, по батькові керівника, повідомило про порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги за договором, про правові наслідки та порядок здійснення розрахунків внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги, повідомлено про механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги, повідомлено реквізити (адреса, номер телефону) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а також реквізити (адреса, номер телефону) органів з питань захисту прав споживачів.

Як свідчить довідка про ознайомлення учасника групи із внутрішніми правилами, 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 своїм підписом засвідчив і підтвердив, що ознайомлений з Внутрішніми правилами надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах ТОВ «АВТО ПРОСТО», а терміни, визначення та умови цих правил йому зрозумілі (т. 1 а.с. 35).

29 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ "АТ СЕРВІС" укладено договір доручення № 802858, на виконання якого ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ "АТ СЕРВІС" винагороду за послуги по цьому договору доручення  всумі 13915,20 грн, що підтверджується квитанцією № ПН1746349 (т. 1 а.с. 17).

Відповідно до квитанцій: № 119 від 16 вересня 2019 року про сплату 3766,35 грн, № 19 від 15 жовтня 2019 року про сплату 3600,00 грн, № 23 від 14 листопада 2019 року про сплату 3700,00 грн,№ 36 від 12 грудня 2019 року про сплату 3580,00 грн, позивач сплатив на рахунок ТОВ "АВТО ПРОСТО" указані суми з призначенням платежу «за послуги з придбання автомобіля» (т. 1 а.с. 19-22).

14 січня 2020 року ОСОБА_1 направив претензію з проханням ТОВ "АВТО ПРОСТО" та ТОВ "АТ СЕРВІС" відшкодувати кошти, сплачені за наслідками укладання договору про надання фінансових послуг № 802858 від 29 серпня 2019 року, за яким було сплачено 14812,70 грн, та договором доручення № 802858 від 29 серпня 2019 року, за яким було сплачено 13915,20 грн (т. 1 а.с. 48-52).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, відповідно до п. 11-1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (який є спеціальним законом у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг), є фінансовою послугою.

Предметом договору № 802858 від 29 серпня 2019 року є надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об`єднання періодичних платежів учасників групи через систему АВТОФОНД, а отже, правовідносини, які виникають на підставі цього правочину, регулюються вищевказаним законом та іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими, згідно із п.13 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.  Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Так, судом правильно встановлено, що позивач своїм підписом підтвердив факт ознайомлення, розуміння та згоди з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього. Указуючи на те, що договір є складним для сприйняття і розуміння правової природи правочину, ОСОБА_1 при його укладенні поставив підпис поряд із текстом наступного змісту: «Учасник заявляє, що отримав усі коректно  викладені пояснення від представника ТОВ «АВТО ПРОСТО», проінформований про всі можливі витрати у зв`язку з укладенням договору, уважно прочитав та зрозумів договір і додатки до нього» (т. 1 а.с. 34).

Апеляційни суд вважає, що у разі неповного розуміння змісту правочину позивач не був позбавлених можливості звернутись за юридичною допомогою щодо тлумачення його в цілому або окремих положень вже після його підписання і звернутись із вимогою про його розірвання.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , після ознайомлення з умовами договору, протягом 14 днів з дня його підписання не звернувся до ТОВ «АВТО ПРОСТО» з вимогою про його розірвання, як це передбачено пунктом 12.1.4 статті 12 розділу II договору № 802858 від 29 серпня 2019 року, та погодився із запропонованими умовами.

З огляду на це, не вбачається наявність істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін договору № 802858 від 29 серпня 2019 року, оскільки умови договору визначені з урахуванням вимог ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Позивач мав можливість на власний розсуд приймати чи не приймати ці умови, виходячи із принципу свободи договору, закріпленого в ст. 627 ЦК України. За доводами позову  ОСОБА_1 лише посилається на існування істотного дисбалансу  договірних прав та обов`язків не на користь споживача, проте не наводить жодного пояснення щодо того, в чому такий дисбаланс, на його думку полягає. 

Апеляційний суд відхилає також доводи апеляційної скарги про укладення правочину під впливом обману, оскільки належних доказів на підтвердження таких доводів матеріали цивільної справи не містять. Позивач, підписуючи правочин, отримав його примірник, аналогічний тому який залишився у відповідача. Як свідчать доводи відповідача ще до підписання договору позивач подав до товариства заяву про намір укласти договір про надання фінансової послуги  з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі через систему АвтоТак, де також засвідчив, що з правилами надання фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів (автомобілів) у групах  ТОВ «АВТО ПРОСТО» ознайомлений.

Посилання позивача щодо порушення положень ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 письмово підтвердив, що ознайомився, зрозумів та погодився з усіма визначеннями, умовами та змістом договору № 802858 від 29 серпня 2019 року та додатком до нього.

Доводи ОСОБА_1 про те, що в спірному договорі не зазначений строк та (або) термін отримання автомобіля, строк, після якого договір припиняє свою дію, є безпідставними, оскільки предметом договору, укладеного між сторонами є не купівля-продаж автомобіля, а  надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об`єднання періодичних платежів учасників групи через систему АВТОФОНД.

Крім цього, як правильно зазначено у рішенні суду першої інстанції, відповідно до ст. 5 Розділу 1 Договору договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 10 років, але в будь-якому разі до моменту виконання обома сторонами зобов`язань, передбачених договором, а розподіл автомобіля здійснюється щомісячно. Максимальний строк набуття права на отримання автомобіля  відповідає строку існування групи, до якої включено учасника (п. 1.2  ст.1, п. 5.2 ст. 5 Розділу).

Ураховуючи зазначене, підстави для визнання недійсним договору № 802858 від 29 серпня 2019 року відсутні, оскільки сторони під час укладення оспорюваного договору з додатком погодили всі істотні умови, у тому числі щодо порядку, строків та визначення розмірів платежів, процедури отримання автомобіля учасником, такі умови викладені чітко і ясно, тоді як позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що під час укладення договору з ТОВ «АВТО ПРОСТО» його введено в оману, не надавши інформацію про умови договору в повному обсязі.

У частині вирішення вимог про визнання недійсним, укладеного 29 серпня 2019 року між ТОВ "АТ СЕРВІС" і ОСОБА_1 , договору доручення, районний суд також дійшов вірного висновку про відсутність таких підстав, оскільки позивачем не наведено, а судом не встановлено, передбачених ст. 215 ЦК України підстав для його недійсності.

Оскільки у задоволенні вимог про визнання недійсними правочинів відмовлено, районним судом грутовно відхилені похідні вимоги про стягнення з відповідачів грошових сум, сплачених на виконання оспорюваних договорів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Ураховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.  

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

                                 П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 24 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2020 року.

Головуюча:                                                 Судді: