П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1934/20

Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини А0456 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0456 про визнання протиправними бездіяльності та відмови у виплаті середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку, про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

          Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини А0456, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії військової частини А0456 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 року по 26.12.2019 року;

- визнати протиправною відмову військової частини А0456 щодо виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 17.08.2018 року по 26.12.2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100;

- зобов`язати військову частину А0456 виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 17.08.2018 року по 26.12.2019 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.12.2017 року. Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 27.06.2018 р.  №397 був  звільнений з військової служби у запас та наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 02.07.2018 №124 (військова частина А0456) - виключений зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та знятий з усіх видів забезпечення, у тому числі, з грошового забезпечення при військовій частині А3519, де йому нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення до дня звільнення з військової служби.

Відповідно до довідки №1760 від 23.09.2019 року загальна сума нарахованого грошового забезпечення позивача за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року становить 34643,80 грн.

Позивач вказав, що під час звільнення позивача з військової служби, відповідно до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) 02.07.2018 №124 року, в порушення вимог п.14 абз.3 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців га членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року, не була нарахована та виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнані протиправними дії військової частини А0456 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні за період з 17.08.2018 року по 26.12.2019 року.

Визнана протиправною відмова військової частини А0456 щодо виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 17.08.2018 року по 26.12.2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

Військову частину А0456 зобов`язано виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 17.08.2018 року по 26.12.2019 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, військова частина А0456 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. Проте як прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, на думку апелянта, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

ОСОБА_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.12.2017 року (а.с. 19).

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 27.06.2018 №397 позивач звільнений з військової служби у запас та наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 02.07.2018 №124 (військова частина А0456) - виключений зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та знятий з усіх видів забезпечення, у тому числі, з грошового забезпечення при військовій частині А3519, де позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення до дня звільнення з військової служби (а.с. 11-12).

Відповідно до Єдиного реєстру судових рішень, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.09.2019 року по справі №420/3843/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 року, визнана протиправною бездіяльність військової частини А0456 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 02.07.2018 р. №124 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною А3519 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 17 серпня 2018 року, у розмірі 15943,89грн. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сорок три гривні вісімдесят дев`ять копійок). Зобов`язано військову частину А0456 внести зміни до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 02.07.2018 р. №124 щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною А3519 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 17 серпня 2018 року, у розмірі 15 943,89 грн. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сорок три гривні вісімдесят дев`ять копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

23.12.2019 року були внесені зміни до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 02.07.2018 року №124, щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2018 роки (а.с. 13).

Присуджені позивачу кошти були переведені на його картковий рахунок 26.12.2019 року, що сторонами не заперечувалося.

10.01.2020 року позивач звернувся до командування в/ч А3519 з проханням про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 17.08.2018 року по 26.12.2019 року (а.с. 14).

Листом від 04.02.2020 року в/ч А3519 повідомила позивачу, що, зокрема, вимоги заявлені незаконно, оскільки у військової частини А3519, як в органу фінансового забезпечення військової частини А0456 відсутня вина у невиплаті позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 рік (а.с. 15).

31.01.2020 року позивач звернувся до командування в/ч А0456 з проханням нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто, з 17.08.2018 року по 26.12.2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці перед звільненням (а.с. 16).

Листом від 08.02.2020 року в/ч А0456 повідомила позивачу, зокрема, що ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати (а.с. 17).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з відповідним позовом. Також суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спір у справі №420/3843/19 вирішений на користь ОСОБА_1 , наявні правові підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно ч.2 ст.117 КЗпП України.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальне законодавство (Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України  військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р., Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за №638/15329), що була чинна на час звільнення позивача), не встановлює відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо можливості застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.

При цьому, виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку, що встановлено судовим рішенням  в іншій справі № 420/3843/19, яке набрало законної сили.

Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання апелянта на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення є безпідставними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 жовтня 2019 року у справі 825/598/17 (К/9901/23837/18).

Також апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що час затримки виплати слід обраховувати за правилами ст. 117 КЗпП України  та з врахуванням середньоденного грошового забезпечення, відповідно до довідки №1760 від 23.09.2019 року, виданої в/ч А3519 про розрахунок середнього та середньомісячного грошового утримання.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині посилання на правові висновки Верховного Суду у справах № 807/1502/15 від 24.01.2018 року, № 810/1543/17 від 27.06.2018 року, №  804/1782/16 від 06.06.2018 року, відповідно до яких  компенсація за затримку виплати  заробітної плати  відповідно до ст. 117 КЗпП України  може вимагатися  лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

За змістом частини першої ст. 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга ст. 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у  тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19) та у постанові Верховного Суду  від 16.07.2020 року у справі №400/2884/20.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для поновлення цього строку, оскільки остаточний розрахунок з позивачем був проведений 26.12.2019 року, 10.01.2020 року та 31.01.2020 року позивач звертався до апелянту із заявами про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки  при остаточному розрахунку, проте йому було відмовлено у задоволені цих заяв 04 та 08 лютого 2020 року відповідно, із зазначеним позовом позивач звернувся до суду 05.03.2020 року.

При цьому апеляційний суд зазначає, що зміна правової позиції Верховного Суду щодо строку звернення до суду з подібним позовом (стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати), викладена в постановах цього суду від 04.12.2019 року по справі №815/2681/17 та від 22.01.2020 року по справі № 620/1982/19,  сама по собі не є підставою для  визнання  причин пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2-12, 71-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини А0456  -  залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року у справі №420/1934/20 -  залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 23.09.2020 року.

Головуючий суддя Домусчі С.Д.

Судді Семенюк Г.В.  Шляхтицький О.І.