Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #88892595

Справа № 363/620/19 Головуючий в суді І інстанції Котлярова І.Ю.

Провадження № 22ц-824/9317/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Сушко Л.П.,

за участі секретаря Примушко О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 .

Вказує, що відповідачка є її сусідкою, межові знаки між земельними ділянками сторін були погоджені та встановлені ще у 1997 році під час виготовлення технічної документації щодо складання державних актів, і від її будинку паркан був встановлений на відстані 1 м., що підтверджується технічним паспортом на домоволодіння.

Разом з тим зазначає, що відповідачка самовільно знищила раніше встановлені межові знаки і змістила паркан, по якому проходила межова лінія більш ніж на 1 м. в сторону належної їй земельної ділянки, чим порушила її права як власника суміжної земельної ділянки, так як збудований відповідачем капітальний паркан проходить на відстані 5 см від виступаючої частини будинку позивача та перекриває прохід між будинком та парканом. Встановлення відповідачкою паркану по встановленій нею межовій лінії, проходить по зовнішній стіні будинку, що унеможливлює в будь-який спосіб проведення робіт по ремонту та обслуговуванню будинку, який потребує термінового ремонту. З метою досудового врегулювання спору вона неодноразово зверталася до відповідачки із заявою про встановлення земельного сервітуту, в якій вказала на неможливість проведення ремонтно-будівельних робіт та робіт по обслуговування будинку через встановлений нею паркан, але відповідачка на заяву жодним чином не відреагувала та не забезпечила можливості проведення ремонту фундаменту та зовнішньої стіни будинку, так як, зовнішня стіна будинку почала тріскатися, що може загрожувати її обвалом.

Вказує, що для проведення цих ремонтно-будівельних робіт їй необхідна земельна ділянка шириною не менше 1 м. та довжиною 15 м. паралельно зовнішній стіні будинку. Відповідачка технічно спроможна надати таку земельну ділянку для її використання, оскільки ця площа захаращена різним непотребом, складеним відповідачкою під її будинок.

З урахуванням викладеног посилаючись на норми ст. 98 -100 Земельного кодексу України та ст. 401-404 ЦК України, просила суд встановити земельний сервітут на земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 і розташована по АДРЕСА_1 , для встановлення обладнання, необхідного для проведення ремонтно-будівельних робіт та робіт, пов`язаних з обслуговуванням її будинку, з метою забезпечення належного технічного стану будинку, визначити, що сервітут встановлюється безстроково, плата за користування земельним сервітутом становить 100% від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюватиметься дія сервітуту, сервітут поширюється на частину земельної ділянки відповідача шириною не менше 1 м. від зовнішньої стіни будинку позивача та довжиною 15 м. паралельно зовнішній стіні будинку АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідачки на її користь судові витрати.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 березня 2020 року позов задоволено частково, встановлено земельний сервітут на земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 та розташована по АДРЕСА_1 , для встановлення обладнання, необхідного для проведення ремонтно-будівельних робіт та робіт, пов`язаних з обслуговуванням будинку АДРЕСА_1 із метою забезпечення належного технічного стану будинку, визначено, що сервітут встановлюється безстроково, плата за користування земельним сервітутом становить 100% від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюватиметься дія сервітуту, сервітут поширюється на частину земельної ділянки відповідача шириною не менше 1 м. від зовнішньої стіни будинку позивача та довжиною 5 метрів паралельно зовнішній стіні будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає зокрема те, що оскаржуваним рішенням місцевий суд позбавив її права власності на частину належної їй земельної ділянки та, що при цьому судом не було враховано, що позовні вимоги є безпідставними і незаконними, оскільки ці вимоги являються похідними від незаконного розташування частини будинку позивачки у безпосередній близькості до встановленої межі між ділянками сторін, що судом не досліджено і не враховано недотримання нею будівельних норм, а також, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, через що вважає оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що нормальне функціонування господарства позивачки та проведення ремонтних робіт у її будинку неможливе без встановлення сервітуту, іншої можливості влаштування доступу позивачки до стіни будинку, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 , не існує, через що суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення безстрокового земельного сервітуту на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 , для встановлення обладнання, необхідного для проведення ремонтно-будівельних робіт та робіт, пов`язаних з обслуговуванням будинку АДРЕСА_1 .

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Левчук О.Б., є власником будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням 15-ї сесії XXII скликання Новопетрівської сільської ради Вишгородського району від 09 вересня 1997 року №16 ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку площею 0,227 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 .

На підставі вказано рішення, 06 січня 1998 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку та є власником земельної ділянки площею 0,227 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що розташована на території АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи та неодноразово встановлювалося судовими рішеннями, 20 жовтня 2011 року ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №506 від 03 червня 2006 року отримав державний акт серії ЯМ № 422128 кадастровий номер 3221886001:03:262:0167 на право власності на земельну ділянку, розміром 0,1250 га, що розташована по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

При цьому, право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, розміром 0,1250 га, кадастровий номер 3221886001:03:262:0167, що розташована по АДРЕСА_1 виникло у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №506 від 03 червня 2006 року, за яким ОСОБА_3 успадкував земельну ділянку за вказаною адресою, розміром 0,250 га за державним актом від 3 травня 2007, року, яку за його заявою розділено на дві земельні ділянки, одна з яких, розміром 0,1250 га, після його смерті перейшла у власність до відповідачки ОСОБА_1 .

Позивачка вказувала, що межову лінію між належними сторонам земельними ділянками було погоджено та встановлено у 1997 році під час виготовлення технічної документації щодо складання державних актів.

Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами щодо меж земельних ділянок триває з 2000 року, сторони зверталися до суду із відповідними позовними заявами і за наслідками їх розгляду були постановлені судові рішення, якими встановлено наступні обставини.

Так, рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, усунення перешкод у користування земельною ділянкою відмовлено, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення межі (а.с.28-30).

Вказаним рішенням встановлено, що будинок ОСОБА_3 був збудований у 1971 році, мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4 приватизувала земельну ділянку на підставі рішення Новопетрівської сільської ради від 26 листопада 1996 року та 08 червня 1998 року одержала державний акт, у подальшому ОСОБА_3 успадкував після смерті матері житловий будинок та земельну ділянку і 03 травня 2007 року одержав державний акт на право власності на земельну ділянку в межах, встановлених державним актом від 08 червня 1998 року, а ОСОБА_2 у свою чергу у 1997 році придбала будинок за АДРЕСА_1 , а 06 січня 1998 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на свою земельну ділянку, після чого знесла старий будинок та збудувала на цій земельній ділянці новий будинок.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 жовтня 2015 року залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що відсутні належні докази на підтвердження того, що при виготовленні технічної документації із землеустрою при виготовленні державного акту серії ЯМ № 422128 від 20 жовтня 2011 року, який посвідчує право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, були допущені помилки, натомість встановлено, що відповідно до інформації з листа ТОВ «Тетіс 2007» щодо розгляду заяви стосовно внесення змін до державного акту серії ІІІ-КВ № 110805, який посвідчує право власності ОСОБА_2 на її земельну ділянку, під час розробки технічної документації при складанні державного акту працівниками були допущені технічні помилки, крім того встановлено, що ОСОБА_2 побудувала будинок після приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 , спадкодавцем ОСОБА_3 .

З акту про відновлення меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 30 червня 2013 року, складеного представником ГІП ТОВ «Центр Сприяння Земельній Реформі», на підставі державного акту серії ЯМ № 422128 кадастровий номер 3221886001:03:262:0167, вбачається, що межі суміжних земельних ділянок сторін були відновлені і не викликали суперечних питань (а.с.31).

З плану забудови садиби, який було видано Новопетрівською сільською радою, вбачається, що ОСОБА_2 повинна була будувати свій новий будинок ближче до межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 , а не до земельної ділянки відповідачки (а.с.48-49).

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Положення статті 401 ЦК України відображає право власника сусідньої земельної ділянки використовувати земельну ділянку іншого власника для власної вигоди.

Відповідно до п. 3.25 ДБН 360-92, для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. При цьому, ДБН Б.2.2-12:2019, які прийняті на зміну ДБН 360-92, передбачено, що для нової садибної та дачної забудови відстань від межі слід встановлювати не менше 3 метрів.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом не було належним чином досліджено усіх обставини справи та не перевірено їх доказами, не враховано, що оскільки позивачка знесла старий будинок та побудувала новий уже після приватизації земельної ділянки, яка належить зараз відповідачці, при цьому з матеріалів справи вбачається, що саме недотримання позивачкою будівельних норм в частині зведення нового будинку впритул до межі сусідньої земельної ділянки призвело до штучного створення умов відсутності у неї технічних можливостей для проведення ремонтно-будівельних робіт у цьому будинку, а тому, колегія суддів вважає, що недотримання особою правил та плану забудови не повинно призводити до обмежень сусіднього землевласника у праві користування та володіння його земельною ділянкою, зокрема і шляхом встановлення земельного сервітуту, чого місцевим судом враховано не було та у наслідку постановлено помилкове рішення про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку відповідачки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на обґрунтування необхідності встановлення земельного сервітуту у тих розмірах та об`ємах, про які зазначено у позовній заяві, а також нею не надано доказів щодо практичної можливості встановлення земельного сервітуту у спосіб, визначений позивачкою.

Посилання ОСОБА_2 на те, що відповідачка самовільно знищила раніше встановлені межові знаки і змістила паркан, по якому проходила межова лінія більш ніж на 1 метр в сторону належної їй земельної ділянки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами, спростовуються матеріалами справи, крім того належним способом захисту при будь-якому порушенні майнового права власника чи користувача є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, натомість сервітут це право користування чужим майном, яке може бути встановлене для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, і не пов`язане з порушенням майнових прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням усіх обставин справи, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 березня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді:



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація