Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 617/1552/15-ц

провадження № 61-19159св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2019 року в складі судді Єрмак Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Маміної О. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра»), в якому просила з підстав, передбачених статтями 230, 203, 215 ЦК України, визнати недійсним кредитний договір № 6/4/35/2008/840-К/249 від 11 вересня 2008 року, укладений між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що банком при укладенні договору було приховано фактичне значення реальної процентної ставки, фактичне значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки та того розміру подорожчання кредиту, які були узгодженні сторонами кредитного правочину, тобто навмисно введено позичальника в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Банк також не дотримався положень статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Міністерства юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов`язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладання кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за цим договором несе споживач.

З посиланням на статтю 17 Закону України «Про іпотеку», оскільки внаслідок визнання недійсним договору кредиту припиняється основне зобов`язання, позивач просила також припинити зобов`язання за договором іпотеки № 6/4/35/2008/980-І/250 від 11 вересня 2008 року та припинити дію заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2019 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано кредитний договір № 6/4/35/2008/840-К/249 від 11 вересня 2008 року, укладений між ВАТ комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 недійсним. Стягнено з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судово-економічної експертизи в розмірі 15 888,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов та визнаючи кредитний договір недійсним, виходив з того, що в кредитному договорі банк не зазначив сукупну вартість кредиту, реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, а тому вказаний правочин суперечить актам цивільного законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої І. В. залишено без задоволення, рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, виходячи з того, що при укладанні спірного кредитного договору, з наступними доповненнями, банк вказав позичальнику помилкову інформацію щодо розміру процентної ставки, щомісячного ануїтетного платежу, не зазначив суму абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), що є істотними умовами договору кредиту, тобто банк навмисно ввів другу сторону (позичальника) в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ПАТ КБ «Надра», в якій останнє, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що шляхом підписання кредитного договору ОСОБА_1 фактично була повідомлена банком в письмовому вигляді про сукупну вартість кредиту та повну інформацію про умови кредитування. ОСОБА_1 була обізнана щодо умов виконання своїх зобов`язань перед банком, усвідомлювала їх правові наслідки, обсяг своєї відповідальності та заперечень не мала.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У січні 2020 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що при укладанні кредитного договору банком були порушені норми статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також вимоги Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, було приховане фактичне значення реальної процентної ставки, фактичне значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки та того розміру подорожчання кредиту, які були узгоджені сторонами кредитного правочину.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 617/1552/15-ц з Московського районного суду м. Харкова.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року справу № 617/1552/15- ц призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 11 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6/4/35/2008/840-К/69.

Відповідно до умов кредитного договору банк на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності надав позичальнику кредит у розмірі 37 068,08 дол. США під 15,49% річних, строком до 09 вересня 2038 року, на проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 3465 від 11 вересня 2008 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_2 , згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункти 1.1. - 1.4 договору).

Повернення кредиту здійснюється шляхом внесення щомісячної суми мінімально необхідного платежу у розмірі 494,44 дол. США до 10 числа поточного місяця (пункти 3.3.1 - 3.3.3 кредитного договору).

01 червня 2010 року сторони уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору №6/4/35/2008/840-К/69 від 11 вересня 2008 року, відповідно до пункту 1.1 якого виклали пункт 1.1 договору в наступній редакції: кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 37 068,08 дол. США зі сплатою 15,49 % річних.

Позичальник сплачує комісію у вигляді плати за управління кредитом щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0 % річних від суми кредиту/суми зобов`язань позичальника (під сумою зобов`язань позичальника сторони розуміють різницю суми кредитних коштів, що надані кредитором позичальнику за цим договором, та суми кредитних коштів, що повернені позичальником кредитором).

Щомісячна сума мінімального необхідного платежу визначається Графіком (додаток до цього договору).

Також сторони змінили кінцевий термін повернення кредиту - 09 вересня 2033 року.

Пунктом 1.1.1 додаткової угоди сторони погодили, що при умові виконання позичальником умов цього договору, останньому протягом 24 місяців з червня 2010 року по травень 2012 року надається поетапна відстрочка сплати частини необхідного платежу в наведеному в договорі порядку.

Додатком № 1 до додаткової угоди від 01 червня 2010 сторони погодили Графік щомісячної суми мінімально необхідного платежу, який підписаний ОСОБА_1 .

В подальшому сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди до кредитного договору №6/4/35/2008/840-К/69 від 11 вересня 2008 року, зокрема, додаткова угода №2 від 07 грудня 2010 року, додаткова угода №3 від 12 липня 2011 року, додаткова угода №4 від 30 січня 2012 року, якими сторони встановлювали наступні етапи відстрочення сплати частини необхідного платежу та змінювалася щомісячна сума мінімально необхідного платежу і відповідний графік.

Згідно із висновками судової економічної експертизи № 6715 від 14 вересня 2016 року:

1. Щомісячний ануїтетний платіж, розрахований виходячи з умов кредитування (сума кредиту, відсоткова ставка, строк кредитування), становить 483,26 дол. США, що не відповідає розміру платежу, зазначеному у п. 3.3.1 кредитного договору № 6/4/35/2008/840-К/249 від 11 вересня 2008 року.

2. У спірному кредитному договорі № 6/4/35/2008/840-К/249 від 11 вересня 2008 року та додаткових угодах до нього не відображена обов`язкова інформація про умови кредитування, передбачена Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168.

3. Реальна процентна ставка (у процентному значенні) ставить 17,76%, що не відповідає розміру відсоткової ставки, зазначеному у пункті 1.3.1 кредитного договору № 6/4/35/2008/840-К/249 від 11 вересня 2008 року (15,49%), а абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) становить 142 209,93 дол. США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15.

За змістом Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), вони зобов`язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов`язково повинен бути викладений лише як окремий документ.

У справі, яка переглядається, оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, укладала додаткові угоди до нього, остання з яких була укладена 30 січня 2012 року; кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів.

Перед укладенням договору відповідач заповнила анкету-заяву від 06 вересня 2008 року на отримання кредиту, відповідно до якої її було ознайомлено із основними умовами надання кредиту, що свідчить про те, що банк надавав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до умов кредитного договору метою отримання кредиту є купівля нерухомості (пункт 1.2), сума кредиту - 37 068,08 доларів США (пункт 1.1), строк кредиту - до 09 вересня 2033 року (пункт 1.1), розмір та порядок нарахування плати за користування та управління кредитом - фіксована процентна ставка у розмірі 15,49 % річних.

Умови і порядок видачі та погашення кредиту чітко визначені пунктами

2.1 - 2.9 кредитного договору в редакції додаткової угоди №1 від 01 червня 2010 року.

Пунктом 2.4 договору в останній редакції додаткової угоди № 4 від 30 січня 2012 року, передбачено, що порядок погашення суми основної заборгованості відбувається шляхом внесення необхідного платежу щомісячно до 20 (включно) числа поточного місяця, якщо 20 число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 09 вересня 2033 року.

Види забезпечення зобов`язань позичальника зазначені у пункті 1.3 кредитного договору, відповідальність сторін - у пунктах 4.1-4.2 договору.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції на час укладання спірного договору) споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов`язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов`язково повинен бути викладений лише як окремий документ, а усі умови кредитування були викладені у самому договорі, з якими позичальник погодився, підписавши кредитний договір та додаткові угоди до нього.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №404/8212/14-ц (провадження №61-31939св18).

Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та заперечень банку про те, що на момент укладення договору позичальник не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту та процентної ставки. Сторони неодноразово укладали додаткові угоди до кредитного договору, зокрема, щодо відстрочення сплати частини необхідного платежу.

Судами не враховано, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6- 2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3- 11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».

Суди попередніх інстанцій вказаного вище не врахували, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку, що обман з боку банку щодо істотних умов договору створив неможливість позичальнику вільно сформулювати своє волевиявлення на укладення договору кредиту.

Посилання судів попередніх інстанцій на висновок судової економічної експертизи № 6715 від 14 вересня 2016 року також є помилковим, оскільки вказаний висновок не свідчить про те, що в момент підписання оспорюваного договору ОСОБА_1 була введена в оману банком щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупності вартості та абсолютного значення здороження кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 686/1296/17 (провадження № 61- 4395св19).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Оскільки позивач відповідно до законодавства звільнений від сплати судового збору, то згідно із змістом частини шостої статті 141 ЦПК України відповідач має право на відшкодування йому судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 826,00 грн. та касаційної скарги в сумі 3 307,20 грн, а всього 4 133,20 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, про захист прав споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним та припинення зобов`язань за договором іпотеки відмовити.

Відшкодувати публічному акціонерному товариству комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідаціюсудовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в сумі 4 133,20 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов