Справа № 22-604/2010 рік Головуючий суддя 1 інстанції: Коваленко В.М.
Категорія : 19.24 Суддя-доповідач : Гордійчук С.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 квітня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Шеремет А.М., Хилевича С.В.
при секретарі : Колесовій Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства ’’Ей-І-Ес Рівнеенерго’’ на рішення Млинівського районного суду від 23 лютого 2010 року в справі за позовом закритого акціонерного товариства ’’Ей-І-Ес Рівнеенерго’’ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Млинівського районного суду від 23 лютого 2010 року в задоволенні позову ЗАТ ’’Ей-І-Ес Рівнеенерго’’ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки суд не врахував, що заборгованість відповідача за спожиту електроенергію станом на 18.01.2010 року складає 2318,29 грн. Факт користування електричною енергією та наявності заборгованості ОСОБА_2 підтверджується завданнями та актом на зняття показників приладу обліку електроенергії, що виконані контролерами підприємства від 29.03.2005 року та 20.02.2006 року, 26.01.2008 року, 24.12.2008 року записами в інвентаризаційній відомості розрахунків з абонентами від 21.12.2009 року. Показники з приладу обліку надав особисто відповідач 21.12.2009 року, про що свідчить його підпис у інвентаризаційній відомості і лише на підставі вказаних показів лічильника відповідачу була виставлена енергопостачальником сума заборгованості. Енергопостачальник не зобов’язаний для підтвердження наявності боргу складати двосторонні акти про зняття показників, оскільки абонент сам зняв показники та надав їх енергопостачальнику. Відповідач не надав доказів, які б спростовували розрахунок суми заборгованості за спожиту електроенергію.
Відповідач зареєстрований в АДРЕСА_1, і є користувачем даного житла, отже є споживачем електричної енергії даного будинку, і обов’язок по її оплаті покладений саме на нього. За даною адресою відсутні будь-які інші споживачі електричної енергії та не заведено будь-якого іншого особового рахунку на оплату електричної енергії.
Суд не врахував, що ЗУ ’’Про електроенергетику’’ та Правила користування електричною енергією для населення не містять вимог до форми договору про постачання електричної енергії. Про домовленість між сторонами стосовно постачання та оплати електричної енергії свідчить те, що відповідачу було встановлено прилад обліку в його будинку і за його згодою, він щорічно звертався до енергопостачальника із заявами про надання пільг, частково оплачував вартість поставленої електричної енергії.
Суд не врахував, що постанова КМУ від 31.03.2003 року №426 ’’Про затвердження порядку надання пільг, компенсацій та гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу’’ встановлює механізм надання пільг для осіб рядового та начальницького складу органів МВС і не суперечить положенням ЗУ ’’Про міліцію’’. Відповідно до вказаної постанови відповідачу, для отримання пільг на оплату комунальних платежів, потрібно було звернутися в установу, де він працює.
ЗАТ ’’Ей-І-Ес Рівнеенерго’’ жодних зобов’язань за бюджетні кошти не брало. Електроенергія була придбана товариством у ДП ’’Енергоринок’’, при цьому ніяких компенсацій на надання пільг працівникам міліції ні державний, ні місцевий бюджети товариству не надавали.
Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення яким позов задовольнити в повному обсязі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2001 року ОСОБА_2 подарував належну йому на праві власності 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, разом з присадибними забудовами ОСОБА_3
З 20.12.2001 року по даний час власниками вказаної будівлі являються ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які після зміни власника будинку особовий рахунок на себе не переоформили, договір про надання послуг із енергопостачальною компанією не уклали. Відповідач ні власником, ні квартиронаймачем будівлі за даною адресою не являється. Сам факт реєстрації його у даному будинку та наявність особового рахунку на оплату за електроенергію (відкритого до 2001 року) не свідчить про те, що він є споживачем електричної енергії даного будинку.
Відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" утримання приватизованих квартир (будинків), кімнат у гуртожитках здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.
Згідно п.7 Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.
У відповідності з вимогами ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язання, пов'язані із спільним майном.
Проте позов до власників житла про зобов’язання укладення договору та стягнення заборгованості не заявлявся.
За таких обставин, відмовляючи в позові суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем не обгрунтовано та не доведено підстави виникнення обов’язку саме в ОСОБА_2 по оплаті заборгованості у вказаній позивачем сумі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи, що рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила :
Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства ’’Ей-І-Ес Рівнеенерго’’ відхилити.
Рішення Млинівського районного суду від 23 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.
Головуючий :
Судді :