УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-3375/10 Головуючий 1-ої інстанції –Мірошниченко Н.В.,
Категорія - 57 Доповідач – Сіромашенко Н.В.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Калиновського А.Б.,
суддів – Ремеза В.А., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі – Керімовій Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в Індустріальному районі міста Дніпропетровська на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2010 року по адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни,-
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково; визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська в частині виплати ОСОБА_1 пенсії у періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року без врахування підвищення, встановленого ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська здійснити перерахунок пенсії, яка була виплачена останній у періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням права отримувача пенсії на її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», та виплатити на користь позивачки різницю між розрахованою та фактично виплаченою сумами; в решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування вказаної постанови з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, яка має статус дитини війни, знаходиться на обліку в УПФУ в Індустріальному районі м. Дніпропетровська і отримує пенсію за віком, що в 2006-2008 р.р. нараховувалася без врахування підвищення її розміру на 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1У.
З 1 січня 2006 року набрав чинності ЗУ «Про державний бюджет України» на 2006 рік», п.17 ст.77 якого у 2006 році була зупинена дія ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
П.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-У, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 Закону № 489-У.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», з урахуванням ст.111 цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
З 1 січня 2008 року набрав чинності ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пп.2 п.41 розділу ІІ якого розмір підвищення пенсії був прирівняний до надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до ст. 73 ЗУ «Про Конституційний Суд України» акти, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення, але не з часу їх прийняття.
За вищевикладених обставин, суд 1-ї інстанції прийшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно нарахування щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006 рік не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню. Відносно такого права позивачки на 2007 рік, то в період з 1 січня 2007 року по 9 липня 2007 року позивачка не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, тобто позивачка не мала права на підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а таке право виникло лише з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. Щодо підвищення пенсії дітям війни у 2008 році, то дії відповідача за період з 1 січня 2008 року по 21 травня 2008 року не можуть бути визнані неправомірними, оскільки відповідають чинному на той час законодавству, а позовні вимоги в частині, що стосуються цього періоду, задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на законі; в той же час позовні вимоги, заявлені щодо періоду з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року, є обґрунтованими.
Стосовно застосування строку позовної давності на вимогу представника відповідача суд 1-ї інстанції посилався на те, що в даних спірних правовідносинах цей строк застосуванню не підлягає, оскільки підвищення до пенсії, яке передбачене ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є складовою пенсії, а згідно ч.2 ст.87 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Заслухавши пояснення позивачки, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції повно і всебічно з’ясував обставини справи, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, дав їм належну правову оцінку і, керуючись ст.ст. 22, 92, 152 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ч.1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік», Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року, прийшов до правильного висновку про часткове порушення відповідачем прав ОСОБА_1 щодо відмови в нарахуванні та виплаті їй щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Проте апеляційний суд вважає неправильним висновок суду 1-ї інстанції відносно незастосування строку позовної давності при вирішенні даного спору з підстав, визначених ч.2 ст. 87 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 5 листопада 1991 року, оскільки це стосується сум пенсій, які вже нараховані, але не виплачені. Тому за наведеного є вірним застосування строку позовної давності у виниклих правовідносинах та наслідків його пропуску у відповідності до ст.ст.99 100 КАС України.
За таких обставин рішення суду 1-ї інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском ОСОБА_1 строку позовної давності за зверненням до суду за захистом порушених прав.
Керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська задовольнити.
Постанову Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2010 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.
Головуючий:
Судді: