УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-3121/10 Головуючий 1-ої інстанції – Панасенко О.П.,
Категорія - 20 Доповідач – Сіромашенко Н.В.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Калиновського А.Б.,
суддів – Ремеза В.А., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі – Керімовій Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ї особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та стягнення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2010 року були задоволені частково позовні вимоги в частині стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5390 грн. та судові витрати в сумі 83 грн.90 коп.; в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 90 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про часткове скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави.
Заслухавши пояснення відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 повинна бути задоволена в повному обсязі.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності в рівних частинах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Будинок АДРЕСА_3 належав ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11 лютого 2004 року.
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеному 15 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній придбав житловий будинок АДРЕСА_3 з господарчими спорудами за 2000 грн., які були отримані продавцем повністю при підписанні даного договору.
За договором дарування 16 березня 2007 року ОСОБА_2 передав безоплатно ОСОБА_1 ? частину квартири АДРЕСА_1.
18 жовтня 2007 року був укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 також подарувала ОСОБА_1 ? частини вказаної квартири.
Обидва договори належним чином зареєстровані в реєстрі.
Прийшовши до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд 1-ї інстанції, керуючись ст. 715 ЦК України, виходив з того, що ОСОБА_1 за придбання будинку були сплачені грошові кошти, що не відповідає умовам договору міни; ним не надано доказів фактичного вчинення обміну будинку і квартири, кожен з правочинів виконувався окремо і через значний проміжок часу, що перешкоджає застосуванню ст. 235 ЦК України.
Проте апеляційний суд не може погодитися з висновком суду 1-ї інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 5390 грн., отриманих без достатньої правової підстави.
Так, судом було встановлено, що 12 грудня 2003 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 суму, еквівалентну 1400 доларам США, в рахунок вартості квартири АДРЕСА_2, що підтверджується розпискою (а.с.113), а також не заперечувалося сторонами, що не потребує доказування у порядку ч.1 ст.61 ЦПК України. Грошові кошти співвласникові квартири - ОСОБА_3 ОСОБА_1 не віддавав і не мав такого наміру.
За вищевикладених обставин в їх сукупності суд 1-ї інстанції прийшов до вірного висновку відносно безпідставності набуття ОСОБА_2 зазначених грошових коштів, однак, при цьому судом була допущена помилковість щодо визначення такого набуття тільки стосовно половини вказаної суми та можливості стягнення 5390 грн., що еквівалентно 700 доларам США.
Як було наведено вище, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі догорів дарування, укладеним 16 березня 2007 року та 18 жовтня 2007 року між ним, з однієї сторони, та ОСОБА_2, ОСОБА_3, з іншої сторони.
У відповідності до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Отже, грошові кошти в сумі, еквівалентній 1400 доларам США, за встановлених судом обставин були отримані ОСОБА_2 в цілому без достатньої правової підстави.
Положеннями п.6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачено, що правила даного Цивільного кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки строк позовної давності, встановлений ст.71 ЦК УРСР, за умов викладеного, сплив 12 грудня 2006 року, на чому акцентував увагу суду і відповідач, і при цьому позивачем не було надано суду доказів щодо поважності причин його пропуску, то судом повинні бути застосовані наслідки, передбачені ст. 80 ЦК УРСР.
Окрім того, колегія судів зазначає на неправильність застосування судом 1-ї інстанції при вирішенні спору в цій частині норми матеріального права, тому що в даному випадку необхідно керуватися ч.ч.1,2 ст.469 ЦК УРСР, т.я. обставини, на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог і які були доведені в суді, мали місце до набрання чинності ЦК України.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду 1-ї інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості в частині висновків, з якими він не погодився, тому в цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні даних позовних вимог, а відтак підлягає скасуванню і рішення в частині розподілу судових витрат, оскільки воно суперечить вимогам ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2010 року скасувати в частині стягнення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, та судових витрат.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.
Головуючий:
Судді: