Справа 22ц-2079/08 року     Головуючий 1-ї інстанції: Устіченко К.І.

Категорія 21     Суддя - доповідач апеляційного суду: Кутова Т.З.

РІШЕННЯ

Іменем України

2008  року   жовтня     місяця 13  дня судова колегія  судової палати  в цивільних
справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого:     Лисенка П.П.,

суддів:     Базовкіної Т.М., Кутової Т.З.,

при секретарі:     Танцуріній С.М.,

за участю:    позивача ОСОБА_2    та його представника    ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та її представника  ОСОБА_5,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м.  Миколаєві  цивільну  справу  за апеляційною скаргою

ОСОБА_4 на рішення   Снігурівського   районного  суду   Миколаївської області     від  16 липня 2008 року   постановлене по справі за позовом

ОСОБА_2

до

ОСОБА_4

про

визнання договору дарування недійсним

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

Позивач зазначав, що з відповідачкою він перебував у шлюбі, від якого вони мають доньку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу сторони домовилися, що відповідачка відмовляється від стягнення аліментів на утримання дитини, а позивач натомість дарує доньці будинок АДРЕСА_1, належний йому на праві власності. Такий договір дарування було укладено 7 червня 2002 року, а 4 липня 2002 року відповідачка відкликала виконавчий лист, в зв'язку з чим стягнення аліментів було припинено. Між тим за заявою відповідачки стягнення аліментів з 2005 року поновлено.

Посилаючись на те, що договір дарування позивачем було укладено під впливом обману з боку позивачки, оскільки та не виконала свої зобов'язання, він просив визнати його недійсним.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2008 року позов задоволено. Договір дарування від 7 червня 2002 року посвідчений Снігурівською державною нотаріальною конторою за № 2-642, житлового будинку АДРЕСА_1 Миколаївської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 визнано недійсним.

В апеляційній скарзі відповідачка просить вказане рішення суду скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а по справі   постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши докази по справі, колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом сторони перебували в зареєстрованому шлюбі до 18 жовтня 2002 року від якого мають доньку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8,9).

ОСОБА_2, на підставі договору дарування від 7 червня 2002 року, подарував доньці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 житловий будинок за АДРЕСА_1 Миколаївської області (а.с. 7).

Районний суд визнаючи даний договір недійсним, виходив з того, що ОСОБА_2 при укладенні договору дарування діяв під впливом обману з боку відповідачки, оскільки остання при цьому взяла на себе зобов'язання відмовитися від стягнення з нього аліментів на утримання дитини, однак в подальшому таке зобов'язання не виконала.

Між тим, з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він не грунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього ж кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, що   істотне значення має помилка (обман   по даній   справі)   щодо природи правочину, прав та обов'язків   сторін, таких властивостей   і   якостей   речі,   які   значно   знижують   її   цінність або   можливість використання за цільовим призначенням. Помилка (обман) щодо мотивів   правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.

Однак, позивач в своїх вимогах не посилається на обман, який би стосувався саме предмету договору   чи його природи.

Посилання ж позивача на підтвердження вимог про визнання договору дарування будинку недійсним на обман з боку відповідачки, який виразився у невиконанні нею обов'язку відмовитися від утримання аліментів на дитину, не стосуються предмету оспорюваного договору і не випливають з його умов. А тому, така домовленість, якщо вона і мала місце між колишнім подружжям, могла стати для позивача лише мотивом для укладення договору дарування. Оскільки ж обман щодо мотивів укладення договору, відповідно до наведених вимог закону, не має істотного значення то відсутні і підстави для визнання договору недійсним.

Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що районним судом невірно застосована норма матеріального права, а тому на підставі п. 4 ст. 309 ЦПК України, оскаржуване рішення районного суду, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309    ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 липня  2008 року  - скасувати, а по справі ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4   про визнання   договору дарування недійсним    відмовити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили, тобто з дня проголошення.