Справа № 22ц-2111 /08     Головуючий у 1 -й інстанції Тихонова Н.С.

Категорія 37     Доповідач апеляційного суду Славгородська Н.П.

УХВАЛА

Іменем України

24 жовтня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі: головуючого - Славгородської Н.П., суддів: Мурлигіної О.Я., Лівінського I.В., при секретарі Штапенко Ю.Д., за участю:

•   -     позивачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

•   -     відповідачки ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу

за  апеляційною   скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2008 року

за  позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_5

про визнання права власності на частину жилого будинку,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2006 р. ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину жилого будинку.

Позивачка зазначала, що з 22 лютого 1986 р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7. За час шлюбу вони знесли старий будинок АДРЕСА_1, який належав батькам чоловіка, і на його місці за спільні з чоловіком трудові і грошові затрати побудували новий будинок, а також ряд господарських будівель та споруд, робили поточний ремонт будинку. 11 вересня 2003 р. її чоловік отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадковий будинок. Проведені роботи з будівництва, благоустрою та переобладнанню будинку значно перевищують його вартість на час її вселення, а тому вважає, що будинок є спільною власністю подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер, його спадкоємцями першої черги є вона та донька спадкодавця від першого шлюбу.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати право власності за нею на 1/2 частину вказаного жилого будинку, який є спільною сумісною власностю подружжя, і за нею та відповідачкою, за кожною, на 1/4 частину будинку в порядку спадкування.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2008 р. в   , позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_5 вказує на те, що рішення суду, на її думку, є законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, їх представників, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка з 22 лютого 1986 р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 Жилий будинок АДРЕСА_1 належав спочатку батьку чоловіка ОСОБА_8, після його смерті на підставі свідоцтва про право на спадщину від 5 листопада 1992 р. матері чоловіка ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Після її смерті власником будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 вересня 2003 р. став чоловік, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого подружжя, воно у разі спору може бути визнане об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом зазначеної норми об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути визнане лише майно, яке було власністю одного з подружжя і це майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості.

Спірний будинок став належати чоловікові позивачки, як спадкоємцю своєї матері ОСОБА_9 на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР, який діяв до 1 січня 2004 p., з дня її смерті, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2. За життя ОСОБА_9 та ОСОБА_7 позивачка не оспорювала і зараз не оспорює отримані ними свідоцтва про право на спадщину.

Згідно даних інвентаризаційної справи дата забудови вказаного будинку -1954 p., а прийнято його в експлуатацію було 21 серпня 1992 р. Даних про те, що цей будинок зносився, а на його місці будувався інший будинок немає.

Таким чином, позивачкою не надано доказів того, що за період з 2000 р. будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, а участь позивачки у будівництві споруд та проведення поточного ремонту будинку і споруд, якщо її затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на неї ст. 156 ЖК України обов'язок, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати спірний жилий будинок спільною власністю подружжя, а тому обгрунтовано відмовив у визнанні за позивачкою права власності на 1/2 його частину.

Разом з цим, суд помилково відмовив у визнанні права власності на частину спірного будинку у порядку спадкування, виходячи з того, що це питання віднесено до компетенції нотаріуса.

Відповідно до п. 23 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляді не підлягають.

Згідно п.1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, визначених п.1 ст. 205 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 308,310, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2008 року в частині відмови визнання права власності на частину жилого будинку у порядку спадкування скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину жилого будинку у порядку спадкування.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.