АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2008 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
• - головуючого судді - Заїкіна А.П.,
• - суддів: Процик М.В., Станкевича В.А. з участю секретаря - Трошина К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та зобов'язання знятися з реєстраційного обліку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2008 р., -
встановила:
У лютому 2008 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом (а. с. 3), посилаючись на те, що з 1990 р. по 2008 р. він знаходився у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей -1991 року народження та 1995 року народження. З 2002 року проживає з відповідачкою у різних квартирах. Відповідачка разом з дітьми, своєю матір'ю та братом мешкали у квартирі АДРЕСА_1. У 2004 р. 3/5 частин цієї квартири, які належать колишній дружині, її матері та брату, були передані йому за договором дарування. Однак, відповідачка продовжує мешкати у квартирі, не знімається з реєстраційного обліку, порушуючи тим самим його право на користування квартирою.
Відповідачка позов не визнала.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.08.2008 року у задоволенні позову було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 пр*осить рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення є незаконним, необгрунтованим, винесеним з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не прийняв до уваги, що відповідачка має у власності інше житло, у якому має можливість проживати. Відповідачкою порушуються елементарні правила співжиття та приписи житлового законодавства щодо участі у витратах на утримання квартири. Суд не прийняв до уваги положення ст. ст. 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України. Були порушені норми процесуального законодавства при допиті малолітнього та неповнолітнього свідків у судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ст. 307 ч. 1 п. 1, ст. 308 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції
Справа № 22ц-5083/08 Категорія - 5
Головуючий у першій інстанції - Калініченко Л.В. Доповідач - Заїкін А.П.
ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка є членом родини осіб, які мешкають у спірній квартирі, а тому має право на проживання в ній.
Доводи позивача у апеляційній скарзі не спростовують цих висновків суду.
Як вбачається з матеріалів справи позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.12.1990 р. Шлюб було розірвано рішенням Київського районного суду від 24.01.2008 року. Квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності відповідачці, її матері, брату та двом дітям від шлюбу позивача та відповідачки. Під час шлюбу позивач вселився у спірну квартиру. У 2004 р. 3/5 частини спірної квартири, які належали відповідачці, її матері та брату, були передані у власність позивачу за договором дарування. Відповідачка після укладення договору дарування залишилася мешкати у спірній квартирі, при цьому угоду про порядок користування житловим приміщенням укладено не було. На час подачі позову відповідачка продовжувала проживати у спірній квартирі. Сторони не заперечували цих фактів.
Відповідно до ст. 156 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно довідки з будинкової книги від 21.04.2008 р. про склад сім'ї та реєстрації в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 з 2004 р., ОСОБА_2 з 1981 року і двоє їх дітей: ОСОБА_2 С А. з 1991 р., ОСОБА_4 з 1995 р. Судом першої інстанції встановлено, що спочатку в спірній квартирі проживала відповідачка разом з матір'ю, братом та дітьми, а потім у квартиру вселився позивач. Відповідачка проживала у спірній квартирі на правах члена сім'ї позивача, а з часу розлучення - як колишній член сім'ї позивача.
Отже, сторони нарівні мають право користуватися спірним житлом.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, рішення суду є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в
касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання
законної сили.