ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"10" липня 2007 р. | Справа № 26-8/288-06-10217А |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Воронюка О.Л.
Суддів: Єрмілова Г.А.
Лашина В.В.
При секретарі: Кіценко В.С.
За участю представників сторін:
Від Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів –Кіндяк Н.В., довіреність № 01-1/100 від 11.05.2007р.; Одинцова Л.М., довіреність № 01-1/101 від 11.05.2007р.;
Від Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Одеській області –Мазуркевич Р.В., довіреність № 15/2-2-744 від 19.02.07р.;
Розглянувши апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Одеській області
на постанову господарського суду Одеської області від "26" березня 2007р.
по справі № 26-8/288-06-10217А
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Одеського обласного відділення ФСЗІ)
до Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Одеській області (Управління ДСО при ГУМВС в Одеській області);
про стягнення 119 530 грн. штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р.
Відповідно до ст.150 КАС України розгляд апеляційної скарги відкладався на 03.07.2007р., в судовому засіданні оголошувалася перерва до 10.07.2007р.
За клопотанням представників сторін фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
В С Т А Н О В И Л А:
02.10.2006р. Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Одеської області із позовом, в якому просило стягнути з Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Одеській області адміністративно-господарські санкції у сумі 114 000,00 грн. за недотримання у 2005р. нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановленого ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а також 5130,00 грн. пені, нарахованої, відповідно до ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, у зв`язку з порушенням термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Таким чином, загальна сума заявлених до стягнення санкцій дорівнює 119 130,00 грн.
Постановою господарського суду Одеської області від 26.03.2007р. (суддя Никифорчук М.І.) позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з постановою господарського суду, Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Одеській області подало апеляційну скаргу, де просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для вирішення спору по суті та невідповідність висновків, викладених в постанові, обставинам справи, а також порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач послався на те, що судом першої інстанції:
- у мотивувальній частині постанови не зазначено мотивів, з яких суд першої інстанції не врахував окремі докази, що були подані відповідачем під час розгляду справи;
- не наведено мотивів, з яких відхилені доводи відповідача стосовно того, що на нього, як на орган управління не розповсюджується дія ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”;
- не з’ясовано те, що Управління ДСО при ГУМВС в Одеській області не має повноважень самостійно створювати будь-які нові робочі місця;
- не враховано посилання відповідача на норми матеріального права, що регламентують особливості працевлаштування в системі Державної служби охорони;
- не прийнято до уваги пропуск позивачем строку застосування адміністративно-господарських санкцій, визначеного ст.250 ГК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу позивач наполягає на позовних вимогах, посилаючись на те, що відповідач не довів належними засобами доказування ту обставину, що він є органом управління, який не має за мету отримання прибутку, а наявність особливостей здійснення господарської діяльності відповідачем, на думку позивача, не є підставою для зменшення законодавчо встановленого нормативу працевлаштування інвалідів. Також, позивач заперечує проти пропуску ним строку застосування адміністративно-господарських санкцій, передбаченого ст. 250 ГК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Одеській області не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до приписів ч.1 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції, що діяла протягом 2005 року, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлювався норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Зокрема ряд чинних у 2005 році законів встановлював особливості розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в окремих підприємствах і організаціях.
Так, відповідно до частини восьмої статті 21 Закону України “Про електроенергетику” створення робочих місць для працевлаштування інвалідів провадилося підприємствами електроенергетики в розмірі чотирьох відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві.
Згідно із частиною четвертою статті 15 Закону України “Про залізничний транспорт" створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводилося підприємствами та організаціями залізничного транспорту загального користування в розмірі чотирьох відсотків від числа працівників, зайнятих у підсобно-допоміжних роботах.
Частиною п’ятою статті 16 Закону України “Про поштовий зв’язок” встановлювалося, що національний оператор створює робочі місця для працевлаштування інвалідів в обсязі, встановленому законом, виходячи із загальної кількості персоналу, за винятком чисельності листонош, водіїв та працівників, які зайняті на роботах з важкими та небезпечними умовами праці.
Також частиною четвертою статті 41 Закону України “Про телекомунікації” визначалося, що операторами, провайдерами телекомунікацій створюються робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працівників без урахування зайнятих у важких, шкідливих умовах та роботах з підвищеною небезпекою.
Що стосується господарюючих суб’єктів Державної служби охорони, то для цих суб’єктів господарської діяльності законодавство у 2005 році не містило будь-яких особливостей, щодо визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначалося, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Посилання відповідача на те, що Управління Державної служби охорони є органом виконавчої влади і на нього не розповсюджуються вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів судовою колегію не приймаються до уваги, оскільки Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” містить лише єдиний випадок коли передбачені у ньому адміністративно-господарські санкції за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не застосовуються. Зазначені положення цього Закону не поширюються на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Правовий статус Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ визначається Положенням про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. N 615 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2001 р. N 1053).
Відповідно до п. 9 цього Положення, “Державна служба охорони провадить свою діяльність на засадах госпрозрахунку за рахунок коштів, одержаних її підрозділами охорони, підприємствами та установами за організацію і надання послуг з охорони та безпеки за договорами, та інших надходжень, передбачених законодавством.
Фінансово-господарська діяльність підрозділів охорони провадиться згідно із Законом України "Про підприємства в Україні".
Чистий прибуток підрозділів охорони спрямовується на вдосконалення службової діяльності, матеріально-технічне та фінансово-господарське забезпечення, здійснення заходів соціального захисту їх працівників”.
Таким чином Державна служба охорони діє на засадах самофінансування за рахунок коштів, одержаних за організацію та здійснення за договорами заходів особистої і майнової безпеки громадян і юридичних осіб. З бюджету підрозділи Державної служби охорони не фінансуються.
Отже, згідно із наведеними приписами законодавства відповідач у 2005р., або повинен був створити робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, або сплатити Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких повинна визначатися у розмірі середньої річної заробітної плати в установі за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно Акту перевірки № 33 від 11.09.2006р. (а.с. 4) середньооблікова чисельність штатних працівників Управління ДСО при ГУМВС в Одеській області за 2005 рік складала 578 осіб.
Відповідно до встановленого ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 23 робочих місця.
Зазначеним Актом перевірки № 33 від 11.09.2006р. встановлено, що станом на 11.09.2006р. відповідачем було працевлаштовано лише вісім штатних працівників, якім відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Отже, з урахуванням наведених вище приписів законодавства, у 2005 році відповідач не виконав законодавчо встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та не створив 15 таких робочих місць.
Відповідно до пунктів п.п 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, відповідач був зобов’язаний інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, але матеріали справи не містять жодного доказу щодо виконання відповідачем зазначеного обов’язку. Зазначені у ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідні уповноважені органи не володіють необхідною для цього інформацією, що підтверджується листами Малиновського районного центру зайнятості від 15.09.2006р. № 1052 (а.с. 7) і Управління праці та соціального захисту населення Малиновської районної адміністрації м. Одеси від 15.09.2006р. № 4694 (а.с. 8).
Згідно із п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів створеним вважається робоче місце інваліда, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Державного нагляду за охороною праці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Однак, відповідачем також не надано ніяких доказів проведення атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності з наведеними приписами законодавства .
Норми ч. 8 ст. 69 та ч. 1 ст. 177 Господарського кодексу України зобов'язують суб'єктів господарювання за рахунок своїх коштів створювати зазначену відповідно до Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється Законом.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та п. 3 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28 грудня 2001 р., у разі, якщо кількість працюючих інвалідів менша від встановленої згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Середньорічна заробітна плата штатного працівника у відповідача складає 7 600,00 грн., отже з урахуванням наведеного відповідач повинен був сплатити Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у сумі 114 000,00 грн. (4392800 : 578 = 7 600,00 х 15 = 114 000,00 грн.) за 15 робочих місць не зайнятих інвалідом.
Штрафні санкції, згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, підлягають сплаті не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.
Несплата штрафних санкцій є порушенням приписів ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, що тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідач суму штрафних санкцій в розмірі 114 000,00 грн. у встановлений законом строк добровільно не сплатив, у зв’язку з чим зазначена сума підлягає стягненню з нього з урахуванням пені, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, що становить 5130, 00 грн. та про що правомірно зазначено у рішенні суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного вище, судова колегія не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що на нього в силу специфіки діяльності не розповсюджується дія приписів Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та прийнятих у відповідності з цим законом підзаконних нормативних актів.
Також, апеляційним господарським судом відхиляються доводи відповідача стосовно пропуску позивачем строку застосування адміністративно-господарських санкцій, визначеного ст.250 Господарського кодексу України, з огляду на те, що згідно із ч. 4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції від 06.10.2005р., що діяла на час виявлення порушення) до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Таким чином, правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що Управлінням Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Одеській області у 2005р. не було дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, на підставі чого і у відповідності з приписами ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідачу було правомірно нараховані адміністративно-господарські санкції у сумі 114 000,00 грн. та пеня за порушення строку сплати адміністративно-господарських санкцій, що становить 5130, 00 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Одеській області –відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 198, 200, 205, 254 КАС України, колегія суддів –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Одеській області залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Одеської області від 26.03.2007р. у справі № 26-8/288-06-10217А - без змін.
Ухвала в порядку ст.254 КАС України набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Воронюк О.Л.
Суддя Єрмілов Г.А.
Суддя Лашин В.В.