Справа № 420/7703/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          16 вересня 2020 року                                                                                        м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді                               Аракелян М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, –

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, у якому позивач просить суд:

визнати бездіяльність Головного управління ПФУ в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2018 року по 30.06.2019 року у зв`язку із порушенням строків виплати частини недоотриманої пенсії в розмірі 16766,99 грн. – протиправною;

зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходів, виплачених 14 липня 2020 року, за період з 01.01.2018 року по 30.06.2019 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року у справі №815/2544/18-а у зв`язку із порушенням строку виплати цієї частини недоотриманої пенсії з 01 січня 2018 року по 14 липня 2020 року в розмірі 16766,99 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями справа №420/7703/20 о 11:35:31 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування вимог позову визначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року у спра ві №815/2544/18, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019р., визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження виплати з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. При виплаті 14 липня 2020 року сформованої заборгованості Головне управління не здій снило виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати належної пенсії у період з 01.01.2018р. по 30.06.2019р. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач вказує, що виконуючи постанову П`ятого апеляційного адміністратив ного суду від 29 травня 2019р. по справі №815/2544/18-а, Головним управлінням Пен сійного фонду України в Одеській області у липні поточного року було сплачено суму недоотриманої пенсії (заборгованості) за весь термін перерахунку, але, порушуючи вимоги Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та частини 2 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не була виплачена відповідна компенсація, чим позивачу було завдано майнової шкоди у розмірі суми несплаченої компенсації.

01.09.2020 року за вх.№ЕП/13454/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяви із викладеними запереченнями щодо заявлених позовних вимог. Представник Головного управління вказав, що:

по-перше, рішення суду у справі №815/2544/18 було виконано вчасно та у повному обсязі, а резолютивна частина рішення не містила зобов`язань щодо виплати компенсації втрати частини доходів;

по-друге, Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» застосовується лише при затримці виплати періодичних сум (пенсій, стипендій, заробітних плат). Зобов`язання за рішенням суду у справі №815/2544/18 сплачувалось одномоментно, а тому вказаний Закон до спірних відносин застосований бути не може.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року у спра ві №815/2544/18-а, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019р. визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження виплати з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здій снювати з 01 січня 2018року виплату мені пенсії відповідно до Закону України "Про пен сійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" без обме ження максимальним розміром пенсії, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01 січня 2018 року (а.с.11-15).

На виконання вказаного рішення суду 13.06.2019 року Головним управлінням було визначено та нараховано різницю у сумі пенсії, яка склала 16766,99 грн. (а.с.16).

14.07.2020 року сума заборгованості надійшла на картковий рахунок позивача (а.с.17).

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо одночасної виплати разом з недоплатою пенсії компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати пенсії, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

В силу прямої дії ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За правилами статті 3 цього закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, положення зазначених статей Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Відповідно до ст. 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відтак, Закон №2050-ІІІ пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Пункти 1, 2 цього Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно пункту 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Статтею 55 Закону України від 09.04.1992, № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) також визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, ст. 55 Закон № 2262-XII та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 по справі №522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі №336/4675/17 (провадження №К/9901/23/17), і від 05.10.2018 по справі №162/787/16-а (провадження №К9901/33652/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Суд відхиляє доводи відповідача в частині відсутності у рішенні у справі №815/2544/18 зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, оскільки таке зобов`язання визначено на рівні закону та логічно випливає із встановленого судом факту наявності заборгованості.  

Суд критично ставиться до доводів відповідача  в частині визначення суми заборгованості як одноразового, а не періодичного платежу, адже заборгованість склалась з сум пенсії, яку позивач протиправно   отримав у меншому розмірі  і яка є періодичним платежем.  

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання рішення суду 13.06.2019 року Головним управлінням було розраховано та нараховано суму різниці у пенсії, яка склала 16766,99 грн. (а.с.16). При цьому, позивач не ставить під сумнів правильність суми нарахованої різниці у пенсії.

Суд звертає увагу, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Фактична виплата нарахованих коштів відбулась 14.07.2020 року, тобто 13 місяців після нарахування суми заборгованості (а.с.17).

Таким чином, судом встановлено, що спірні відносини підпадають під регулювання Закону № 2050-ІІІ, однак не з 01.01.2018 року, як зазначає позивач, а з 13.06.2019 року – з моменту нарахування сум заборгованості.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Головного управління ПФУ в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів за заборгованістю, що утворилась в період з 01.01.2018 року по 30.06.2019 року в розмірі 16766,99 грн., у зв`язку із порушенням строків виплати частини недоотриманої пенсії та зобов`язання нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини за заборгованістю, що утворилась в період з 01.01.2018 року по 30.06.2019 року в розмірі 16766,99 грн., у зв`язку із порушенням строку виплати цієї частини недоотриманої пенсії з 13 червня 2019 року по 14 липня 2020 року.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, а доводи відповідача суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст.5 Закону України  «Про судовий збір», а тому судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 263, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів за заборгованістю, що утворилась в період з 01.01.2018 року по 30.06.2019 року в розмірі 16766,99 грн., у зв`язку із порушенням строків виплати частини недоотриманої пенсії.

Зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за заборгованістю, що утворилась в період з 01.01.2018 року по 30.06.2019 року в розмірі 16766,99 грн., у зв`язку із порушенням строку виплати цієї частини недоотриманої пенсії з 13 червня 2019 року по 14 липня 2020 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

          Суддя                                                                                               М.М. Аракелян