УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

                                                                               Справа № 671/486/20

Провадження № 22-ц/4820/1365/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Спірідонової Т.В., Талалай О.І.

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 671/486/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 25 червня 2020 року (суддя Павлова А.С.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначалось, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 20.11.2008.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, складає між нею і банком договір про надання банківських послуг (далі – Договір).

Банком на підставі Договору відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 4000 грн.

В порушення норм чинного законодавства та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 04.03.2020 утворилась заборгованість – 28399,32 грн, з яких: 15425,71 грн – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5689,16 грн – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; 5694,01 грн – нарахована пеня; 250,00 грн – штраф (фіксована частина); 1340,44 грн – штраф (процентна складова).

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача 28399,32 грн заборгованості за кредитом та сплачений судовий збір.

Заочним рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 25 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 20.11.2008 в розмірі 15425 грн 71 коп. У задоволенні решти вимог – відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1160 грн 25 коп судового збору.

Не погоджуючись з вказаним вище рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, та штрафами, і задовольнити вимоги банку у цій частині, в решті рішення залишити без змін. Посилається на порушення судом норм матеріального права та процесуального права. Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, оскільки 20.11.2008 відповідач погодилася з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та позивачем договір про надання банківських послуг. Вказує, що відповідач була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, про що свідчить її підпис на вказаній заяві. Зазначає, що відповідач користувалася кредитними коштами, а тому зобов`язана повернути суму отриманих кредитних коштів та сплати відсотків за користуванням кредиту. Крім того, як зазначає апелянт, укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам ст.ст. 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно послався в оскаржуваному рішенні на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, не переглядається.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем 20.11.2008 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 20).

Підписавши заяву від 20.11.2008, ОСОБА_1 погодилась з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до наявних у справі довідок АТ КБ «Приватбанк», за укладеним між сторонами кредитним договором відповідачу було встановлено кредитний ліміт 500 грн, який 29.12.2015 було збільшено до 4000 грн та видано п`ять кредитних карток, остання з них строком дії до листопада 2022 року.

Як вбачається з наданої позивачем виписки по рахунку відповідача, з 22.11.2008 відповідач користувалася виданими їй позивачем картками, використовувала кредитні кошти, частково вносила позивачеві кошти на погашення кредитної заборгованості.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за договором б/н від 20.11.2008, станом на 04.03.2020 заборгованість відповідача перед позивачем становить 28399,32 грн, з яких: 15425,71 грн – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5689,16 грн – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; 5694,01 грн – нарахована пеня; 1590,44 грн – заборгованість по судових штрафах (а.с. 12).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками, пені та штрафів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не надав належних доказів в підтвердження вказаних позовних вимог, оскільки відповідач не була ознайомлена з порядком нарахування відсотків та неустойки, а доказів того, що відповідач була ознайомлена та прийняла Умови та Правила надання банківських послуг, позивачем не надано.

Такий висновок суду, на думку колегії суддів, відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статтей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Із заяви позичальника ОСОБА_1 від 20 листопада 2008 року вбачається, що в ній процентна ставка не зазначена, обов`язок щодо сплати пені та штрафів не визначений.

Позивач пред`явив вимоги про стягнення заборгованості за договором, у тому числі, крім тіла кредиту, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, пені та штрафів. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, як невід`ємні частини укладеного договору.

Умовами та Правилами надання банківських послуг, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і Банку, відповідальність сторін.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними при підписанні заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати таких відсотків, пені та штрафів, зокрема саме у зазначених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів, надані Банком Умови та Правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Умови та Правила надання банківських послуг, які наявні в матеріалах справи, не містять зазначення строку їх дії, підпису відповідача. Відсутній також документ, яким вони затверджені. З огляду на мінливий характер Умов та Правил надання банківських послуг, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати неустойки.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

При застосуванні до спірних правовідносин наведених норм права, суд першої інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, правильно врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Зі змісту позовної заяви та розрахунку позивача вбачається, що банком нараховано заборгованість по відсотках в розмірі 5689 грн 16 коп відповідно до ст. 625 ЦК України, посилаючись при цьому, що з 01.04.2019 проваджені зміни до Умов та Правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до положень п. 2.1.1.2.12 , в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язався сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна».

З урахуванням вказаних вище норм права та обставин справи, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відсутні підстави стверджувати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови щодо їх сплати, а тому обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках в розмірі 5689 грн 16 коп, які встановлені договором відповідно до ст. 625 ЦК України, за їх безпідставністю.

При цьому, позивач вимог про стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України не пред`являв. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення відсотків нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, пені та штрафів, оскільки відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови щодо їх сплати.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 є безпідставними. Оскільки, правовідносини у даній справі та справі № 342/180/17 є подібними, а в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інші доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках, пені та штрафів ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в цій частині в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 25 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення 17 вересня 2020 року.

Суддя-доповідач                                                І.В. П`єнта

Судді:                                                                Т.В. Спірідонова

       О.І. Талалай