ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року

м.Суми

Справа №592/2009/20

Номер провадження 22-ц/816/1651/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Ткачук С. С. , Хвостика С. Г.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

у присутності :

позивача - ОСОБА_1 та її представника - адвоката Сергеєвої Світлани Анатоліївни,

відповідача - ОСОБА_2 та його представника - адвоката Рубан Ольги Олексіївни,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 червня 2020 року, ухваленого у складі судді Хитрова Б.В. у м. Суми, повний текст якого складено 12 червня 2020 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, визначення порядку користування квартирою, вселення у квартиру, розподіл майна подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2 , мотивуючи позовні вимоги тим, що з 29 серпня 2015 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. З вересня 2019 року сторони припинили подружнє життя, разом не проживають, спільного господарства не ведуть, питання про розірвання шлюбу не вирішувалося.

За час перебування у шлюбі сторонами була придбана квартира в новобудові за адресою: АДРЕСА_1 .

22 лютого 2017 року між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Девелопмент Капітал» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу деривативу №220217-004 для подальшого придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного договору та виконання його умов, 22 лютого 2017 року було сплачено 263280 грн за рахунок спільних подружніх коштів.

22 лютого 2017 року між ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №4807-КП, відповідно до умов якого придбано майнові права на об`єкт нерухомості в першому багатоквартирному житловому будинку на земельній ділянці за адресою: перехрестя АДРЕСА_1 . Після введення в експлуатацію зазначеному будинку присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_1 .

Сторонами придбана квартира загальною площею 60,28 кв.м, житловою площею - 29 кв.м, складається з двох житлових кімнат площею 18,5 кв.м, 10,5 кв.м, окремої кухні площею 10,5 кв.м, ванної кімнати площею 4,0 кв.м, туалету площею 1,6 кв.м, коридору площею 8,3 кв.м, квартира обладнана 2 балконами , площа кожного по 3, 44 кв.м.

У зв`язку з тим, що у договорах купівлі-продажу зазначено покупцем ОСОБА_2 , право власності на квартиру зареєстровано на нього. Позивач не має правовстановлюючого документу на підтвердження права власності на частку придбаної квартири.

Крім того, сторонами у період шлюбу для обладнання спірної квартири придбано варочну поверхню та духову шафу торгівельної марки «Gorenie» загальною вартістю 13259 грн, пральну машину «Indezit» вартістю 6000 грн, пилосос вартістю 1500 грн, комод вартістю 3000 грн, витяжку вартістю 3000 грн, всього майна на суму 26759 грн.

Також, позивач до укладення шлюбу, мала у власності однокамерний холодильник, який на час припинення подружніх стосунків з відповідачем залишився у останнього.

Посилаючись на вищевказані обставини, просила визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселити її до квартири за вищевказаною адресою, визначити порядок користування спірною квартирою та виділити їй у користування кімнату площею 10,5 кв.м, ОСОБА_2 виділити у користування кімнату площею 18,5 кв.м, залишивши у спільному користуванні коридор, кухню, ванну, вбиральню. Провести розподіл спільно придбаного майна, виділивши їй варочну поверхню та духову шафу торгівельної марки «Gorenie» загальною вартістю 13259 грн, залишити ОСОБА_3 пральну машину «Indezit» вартістю 6000 грн, пилосос вартістю 1500 грн, комод вартістю 3000 грн, витяжку вартістю 3000 грн, всього на 13500 грн, стягнути з відповідача на її користь 750 грн різниці у вартості виділеного майна. Зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй однокамерний холодильник вартістю 900 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_1 до квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Визначено порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого виділено ОСОБА_1 у користування кімнату площею 10,5 кв.м, ОСОБА_2 виділено у користування кімнату площею 18,5 кв.м, залишивши у спільному користуванні коридор, кухню, ванну, вбиральню.

Проведено розподіл спільного майна, виділивши ОСОБА_1 варочну поверхню та духову шафу вартістю 13259 грн торгівельної марки «Gorenje», залишити ОСОБА_2 , пральну машину «Indesit» вартістю 6000 грн, пилосос вартістю 1500 грн, комод вартістю 3000 грн, витяжку вартістю 3000 грн, а всього майна на суму 13500 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4862,92 грн сплачений при подачі позову до суду.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині визнання права власності, вселення та визначення порядку користування та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини спірної квартири.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ним за договорами купівлі-продажу від 22 лютого 2017 року було сплачено 301283 грн. Вказував, що грошові кошти в сумі 300000 грн йому надала, згідно договору позики, його рідна сестра. Факт укладення договору підтверджується розпискою від 22 лютого 2017 року. Отже, частина спірної квартири була придбана за його власні кошти, а тому позивач має право на половину від решти суми (606564 грн - 300000 грн), що становить 1/4 частини від загальної вартості квартири. Відтак вважає, що рішення суду про виділення їй кімнати, що перевищує 1/4 частину, є незаконним. Також судом не враховано, що позивач за весь час спільного проживання з ним не цікавилася питанням придбання, оплати та облаштування спірної квартири. Крім того вона зареєстрована та проживає у будинку свої батьків у с. Спаське Сумського району.

ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині проведення поділу іншого спільного майна сторін не оскаржується, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_2 та його представника адвоката Рубан О.О., які підтримали доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Сергеєву С.А., які заперечували проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

За приписами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 . Суми набута сторонами за час зареєстрованого шлюбу, а тому є спільним сумісним майном подружжя й належить їм у рівних частках і тому позивач, як співвласник нерухомого майна, набула право користування ним , а отже і має бути вселена до квартири та встановлено порядок користування квартирою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів цивільної справи вбачається, що 29 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб (а.с. 7).

У період шлюбу, 22 лютого 2017 року між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Девелопмент Капітал» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу деривативу №220217-004 для подальшого придбання квартири. На підставі зазначеного договору та виконання його умов, 22 лютого 2017 року ОСОБА_2 було сплачено 263280 грн (а.с. 9-13).

22 лютого 2017 року між ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №4807-КП, відповідно до умов якого останнім придбано майнові права на будівництво квартири АДРЕСА_1 (а.с. 15-24).

З листа ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» №10/41 від 30 січня 2020 року вбачається, що ціна майнових прав на зазначений об`єкт нерухомості складає 342284 грн, які сплачені покупцем за наступним графіком: 22 лютого 2017 року в сумі 38003 грн, 29 травня 2017 року - 60000 грн, 04 вересня 2017 року - 130000 грн, 13 грудня 2017 року - 40000 грн, 08 лютого 2018 року - 25000 грн, 12 квітня 2018 року - 22000 грн, 22 травня 2018 року - 21300 грн, 14 січня 2019 року - 6231 грн, 27 серпня 2019 року - 750 грн (а.с. 14).

Згідно з актом прийому-передачі від 27 серпня 2019 року, квартиру АДРЕСА_1 площею 60,38 кв.м передано у власність ОСОБА_2 . Квартира складається з двох житлових кімнат площею 18,5 кв.м та 10,5 кв.м, окремої кухні площею 10,5 кв.м, ванної кімнати площею 4,0 кв.м, туалету площею 1,6 кв.м, коридору площею 8,3 кв.м, квартира обладнана 2 балконами, площа кожного по 3, 44 кв.м (а.с. 25-27).

27 вересня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Судом першої інстанції у судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_1 . Суми придбана сторонами у період з лютого 2017 року по серпень 2019 року, тобто у період до припинення між ними подружнього життя (вересень 2019 року).

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Статтею 391 ЦК передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , вселити у квартиру, визначити порядок користування квартирою та провести поділ набутого у період шлюбу майна.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна квартира придбана за час перебування сторін у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя.

Зміст норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Матеріали справи не містять доказів на спростування ОСОБА_2 презумпції спільності майна подружжя.

Також, відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ним надавалися особисті кошти в сумі 300000 грн на придбання спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем на придбання спірної квартири були витрачені кошти в сумі 300000 грн, отримані ним за договором позики від його рідної сестри, на думку колегії суддів не заслуговують на увагу, оскільки наявність договору позики взагалі не впливає на висновок суду про спільність власності подружжя, виходячи з того, що якщо такий договір і укладався, тим більше в інтересах сім`ї з метою придбання майна у період шлюбу, то це лише створювало спільний обов`язок подружжя повертати позичені кошті, але не обумовлювало виникнення у одного з подружжя права особистої власності на придбану за рахунок позики нерухомість.

Крім того, надана ОСОБА_2 до апеляційної скарги розписка від 22 лютого 2017 року не подавалася до суду першої інстанції і не досліджувалася судом, а тому апеляційний суд не може прийняти її до уваги.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не проживала у спірній квартирі не спростовує презумпції спільності майна набутого у шлюбі.

Отже, за встановлених обставин справи там вимог закону колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , вселення до неї та визначення порядку користування спірною квартирою.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженого рішення суду.

Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

РішенняКовпаківського районного суду м. Суми від 10 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 16 вересня 2020 року.

Головуючий - О.І. Собина

Судді: С.С.Ткачук

С.Г.Хвостик