ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
_________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"17" липня 2007 р. Справа №14/251-НА
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 м. Славута
до Управління Пенсійного фонду України в Славутському районі та місті Славута в особі Півоварчук Р.В. м. Славута
про скасування вимоги про сплату боргу НОМЕР_1 від 07.11.2006р. в сумі 236,52 грн.
Суддя Гладюк Ю.В.
Секретар судового засідання Сковера С.О.
Представники:
Від позивача - ОСОБА_2. -за довіреністю від 25.04.2007р.
Від відповідача -не з'явився
Суть спору: Позивач після зміни позовних вимог скасувати вимогу відповідача про сплату боргу НОМЕР_1 від 07.11.2006р. в сумі 236,52 грн. При цьому позивач посилається на те , що вимога про сплату боргу з посиланням на ст. 106 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є такою, що не відповідає діючому законодавству у сфері підприємницької діяльності до СПД , які застосовують спрощену систему оподаткування. Крім того звертає увагу суду на те, що звіт про нарахування та сплату суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за 2005 рік заповнено не позивачем, а відповідачем.
Обгрунтовуючи позовні вимоги та доводячи неправомірність здійснених нарахувань представник позивача наводить наступне.
Закон України № 3583 - є законом, що регулює конкретну ситуацію в правовому полі держави і є спеціальним Законом разової дії, який має вищий юридичний статус порівняно з діючою правовою базою України, яка регулює правовідносини УПФ України і підприємців-фізичних осіб стосовно сплати фіксованого внеску до Пенсійного фонду (83 грн. 84 коп.) щомісячно за період з 01.01.05 до 31.03.05р.
Зазначає, що відповідач неправомірно упереджено, або помилково плутає терміни (а звідси і зобов'язання підприємців) "страхові внески до Пенсійного фонду", що передбачені п.п. 4 п. 8 Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІУ від 09.07.2003р. "Про загальнообов'язкове Державне пенсійне страхування" у вигляді "фіксованого розміру" (42% мінімальної заробітної плати) з "розміром мінімального страхового внеску", що був передбачений для фізичних осіб-підприємців Законом України № 2285-IV від 23.12.2004р. (83 грн.84 коп.). Але "мінімальний страховий внесок", що передбачався до сплати в період з 01.01.2005р. до 31.03.05р. був скасований, як обов'язковий до сплати ст. 1 Закону України № 3583-IV... Суми внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умові оподаткування, обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року - І кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв'язку з застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" № 2285-ІУ від 23.12.2004 року, не вважати заборгованістю". А звідси і не може виникати зобов'язань про сплату "мінімального страхового внеску" в розмірі 83 грн. 84 коп. кожним підприємцем - фізичною особою за себе в примусовому порядку на перший рівень - солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, як системи пенсійного забезпечення України, який платіж є обов'язковим для загальної системи оподаткування (підприємців, що не застосовують спрощену систему оподаткування). До підприємців (спрощенців), що обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований патент, спеціальний патент) за вказаний період з 01.01.2005р. до 31.03.2005р. не повинні бути застосовані положення ст. 106 Закону України № 1058-ІУ від 09.07.2003р. та п. 8 Інструкції 21-1 від 19.12.2003 року про стягаення недоїмки, так як її не може бути після оприлюднення в "Урядовому Кур'єрові" № 71 від 14.04.2006 року Закону України № 3583-ГУ, де в ст. 2 (яку ігнорує УПФУ у Славутському районі та м.Славута) вказано "... Донарахування та фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 році -1 кварталі 2005 року, не застосовуються.
Тобто, на думку позивача, заборгованість ("недоїмка"), про яку йде мова у запереченні на судовий позов УПФУ в Славутському районі та м. Славута в сумі 236 грн. 52 коп. не є дійсною після 14.04.2006 року (після оприлюднення в ЗМІ Закону № 3583-ІУ як такий, що вступив в силу).
Сама ж вимога "Про сплату боргу" № 270 від 26.04.2006 р. є перевищенням своїх службових повноважень головою УПФУ в Славутському районі та м. Славута Півоварчук Р.В. та грубим порушенням чинного законодавства України.
Крім того позивач посилається на витяг з Постанови Вищого Господарського Суду України по справі № 28/228-04-4611 від 04.03.2005 року, де враховано та доведено всіма інстанціями господарських судів про дію нормативно-правової бази, яка регулює відносини Пенсійного Фонду України і суб'єктами господарської діяльності - приватними підприємцями.
Підприємець в обов'язковому порядку сплачує "Фіксований платіж" за себе та найманих працівників у складі єдиного податку фіксованого патенту та спеціального патенту (42% суми спрощеного платежу) та в обов'язковому порядку за найманого працівника доплачує різницю між сумою мінімального розміру страхового внеску (що затверджується щорічно в Законі Україні "Про бюджет" від суми мінімальної заробітної плати (32%)) та вираховується сплачена сума у вигляді фіксованого платежу згідно вимог Закону Україні № 1058.
Позивач здійснював та здійснює підприємницьку діяльність без найманих працівників та не залучає до своєї діяльності членів своєї сім'ї і є "застрахованою особою", яка сплачує у складі єдиного податку до Пенсійного фонду України на свій особовий рахунок (42% ставки єдиного податку) і ніяк не підпадає під ознаки "страхувальника".
Відповідачем надані заперечення на позов, в яких вказується, що згідно ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 - IV від 09.07.2003 року (надалі - Закон № 1058 - IV) визначено, що тільки цим Законом регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить зазначеному Закону.
Згідно п.3 ст.11 Закону №1058 - IV позивач є особою, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а у відповідності до п.5 ст.14 та п.1 ст.15 вищевказаного Закону є страхувальником та платником страхових внесків до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Відповідно до п.п. 4,6 п. 2 ст.17 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року позивач як страхувальник - фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний подавати та подав звітність територіальному органу Пенсійного фонду України у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом, а також зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
П.3,4 та 6 ст.18 названого Закону передбачено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватись пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Відповідно до п.п.4 п.8 Прикінцевих положень Закону № 1058 - IV від 09.07.2003 року, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності , які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески у порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
Ст.45 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік” № 2285- IV від 23.12.2004 року встановлено фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності , у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік " та деяких інших законодавчих актів" № 2505 - IV від 25.03.2005 року визначено, що сплата та зарахування до бюджетів і державних цільових фондів сум єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва та фіксованого податку здійснюється в порядку та на умовах , які діяли до 01.01.2005 року. Зазначена норма набрала чинності з 31.03.2005 року.
За період з 01.01.2005 по 30.03.2005 року вищезазначені особи , які обрали особливий спосіб оподаткування, відповідно до ст.45 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік” № 2285- IV від 23.12.2004 року (редакція якого була чинна до 31.03.2005 року) зобов'язані сплатити до Пенсійного фонду України фіксований розмір страхових внесків за січень, лютий та 30 днів березня 2005 р. із розрахунку 83грн.84коп. на місяць (передбачений законодавством розмір мінімального страхового внеску в 1 кварталі 2005 року) оскільки єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва в повному обсязі зараховувався до загального фонду відповідного місцевого бюджету, а страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне та пенсійне страхування платники єдиного податку зобов'язані сплачувати в порядку та на умовах , визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків (в даному випадку згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 - IV від 09.07.2003 року). Остаточний розрахунок мав бути здійснений до 01.04.2006 року.
Позивач подав звітність до УПФ в Славутському районі та м.Славута 30.03.2006 р. відповідно до п.11.12. та згідно додатку 26 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 р. за № 21-1 та зареєстрованої в МЮ України 16.01.04 р. за № 64/8663 (надалі Інструкція № 21-1), однак страхувальник внесків не сплатив. Граничний термін сплати фіксованого страхового внеску 31 березня року наступного за звітним. Таким чином з 01.04.2006 року за позивачем виникла заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (недоїмка).
Порядок стягнення недоїмки передбачений ст.106 Закону №1058 - IV від 09.07.2003 року та п.8 Інструкції № 21-1 від 19.12.2003 року.
Відповідно до ч.3 ст. 106 Закону у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу, страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги з органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги територіального органу позивач з заявою про узгодження вимоги про сплату боргу до УПФ в Славутському районі та м.Славута не звертався, документів, які свідчили б про неправильність обчисленої суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу не надав, тому вимога є узгодженою та скасуванню не підлягає.
УПФ в Славутському районі та м.Славута при виставленні вимоги про сплату боргу донарахування сум внесків та нарахування фінансових санкцій не проводилось, тому твердження позивача про неправомірність дій управління не відповідає дійсності.
Відповідно до ст.1 Закону України № 3583 від 16.03.2006 р. “Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 -1 кварталу 2005 року” суми внесків до Пенсійного фонду України суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 -1 кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в фондах соціального страхування у зв'язку з застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" від 23.12.2004 року № 2285- IV не вважаються заборгованістю. У зв'язку з цим УПФ у Славутському районі та м.Славута позивачу на підставі даних Славутської ОДПІ було зменшено заборгованість на суму сплаченого нею єдиного податку в І -му кварталі 2005 р.(акт про розрахунок належних до сплати сум фіксованого розміру страхового внеску з врахуванням частини єдиного податку № 65 від 10.10.2006 р. додається.
Враховуючи вищенаведене, УПФ в Славутському районі та м. Славута просить у задоволенні позову приватного підприємця ОСОБА_1. про скасування вимоги про сплату боргу відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позову виходячи з наступного.
Приватний підприємець ОСОБА_1.зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа та є платником єдиного податку, відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку.
За 2005р. позивачем поданий звіт про нарахування та сплату суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який отриманий відповідачем 30.03.05 р. та згідно якого зазначено фіксований розмір страхового внеску за січень - 83,84 грн., лютий - 83,84 грн. та березень -83,84 грн., всього - 251, 52 грн.
01.11..2006 р. відповідачем виставлено позивачу вимогу НОМЕР_1 про сплату боргу на суму недоїмки в розмірі 236,52 грн.
Позивач, вважаючи дану вимогу такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, просить її скасувати.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 р.(надалі Закону), який набрав чинності з 01.01.2004 р. Нормами ст. 5 вказаного Закону встановлено, що визначення платників страхових внесків, порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків регулюються виключно цим Законом.
Згідно п.5 ст.14 та п.1 ст.15 Закону страхувальниками та платниками страхових внесків є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Зазначене свідчить про те, що не зважаючи на те, що згідно Указу Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” №727 позивач обрав особливий спосіб оподаткування та перейшов на спрощену систему оподаткування шляхом сплати єдиного податку, на нього стосовно сплати страхових внесків поширюється дія Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” . Крім того, не приймаються до уваги доводи позивача про те, що він не повинен сплачувати страхові внески згідно Закону в силу дії Указу Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” та Закону України „Про державну підтримку малого підприємництва”, оскільки згідно з п.15 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що до відносин у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування до приведення законодавства України у відповідність з цим Законом, дані нормативно - правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Крім того, Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” регулює податкові правовідносини, суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, згідно Указу звільнені від сплати збору на обов'язкове держане пенсійне страхування, а не від сплати страхових внесків. Однак, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування -це платіж, який ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” віднесено до загальнодержавних податків і зборів, сплачується в порядку, передбаченому Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Натомість згідно ст.18 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом, вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство.
Враховуючи вищезазначене, позивач виступає платником страхових внесків до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 17 Закону передбачено, що страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати у встановлений строк та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до п.п.4 п.8 Прикінцевих положень Закону фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), на період дії законодавчих актів з питань особливого оподаткування сплачують страхові внески у порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
За період з 01.01.05 р. по 30.03.05 р. ст.45 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005р.” встановлено фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований, єдиний податок), та членів сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Відповідно до ст. 1 даного Закону мінімальний страховий внесок - це сума коштів, що визначається як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу). За перший квартал 2005р. розмір мінімального страхового внеску становить 83,84 грн. за один календарний місяць.
Судом враховується, що виконуючи вимоги даного Закону, позивачем самостійно поданий до відповідача розрахунок суми страхових внесків за перше півріччя 2005р., згідно якого самостійно визначив фіксований розмір страхового внеску за січень -83,84 грн., лютий -83,84 грн. та березень -83,84 грн. Граничний термін сплати позивачем фіксованого страхового внеску настав 31.03.06 р. Зазначеним позивач добровільно узгодив суму свого зобов'язання .
Доводи позивача про те, що відповідач надав йому на підпис вже заповнений звіт не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що дана обставина не має визначального значення. Позивач на звіті власноручно підтвердив правильність зазначених в звіті відомостей та вчинив підпис. Посилання ж представника позивача на примушування відповідачем підписати звіт оцінюються судом критично.
Станом на 01.04.2006 р., за позивачем рахується заборгованість по сплаті страхових внесків в сумі 236,52 грн., тому відповідачем відповідно до ст.106 Закону та п.8 Інструкції йому направлено вимогу про сплату борг.
Згідно ч. 3 ст. 94 КАСУ судові витрати покладаються на позивача
Керуючись ст.ст.6, 14, 71, 86, 94, 104,105, 158-163, 162, 167, 254-259, п.п.3,6-7 Розділу 7 „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, СУД -
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити.
Згідно ст.ст. 185-186 КАСУ сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Подається до апеляційного господарського суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАСУ Постанова, якщо інше не встановлено КАСУ набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ю.В. Гладюк
Віддрук. прим. :
- до справи,
- позивачу,
- відповідачу.